Медіаексперт, політичний консультант та громадський діяч Олексій Ковжун поділився своїм баченням трансформацій української суспільної свідомості, ролі України як ключового моменту в світовій історії та пояснив, чому нині саме ми є «дорослими в кімнаті».
«Детектор медіа» продовжує цикл публікацій «Війна сенсів», присвячених російсько-українському протистоянню. Перша бесіда була з фахівчинею зі стратегічних комунікацій Любов’ю Цибульською, а наступна — із Олексієм Ковжуном. Зазначений експерт раніше співпрацював із представниками різних політичних поколінь — від Сергія Тарути і Юлії Тимошенко до Сергія Притули та Андрія Білецького. Наразі під час повномасштабної війни консультує військові підрозділи, зокрема 12-ту бригаду Нацгвардії «Азов» та 108-й окремий штурмовий батальйон «Вовки Да Вінчі», а також розвиває власний YouTube-канал і кілька просвітницьких проектів на платформі «Грунт».
Про стан інформаційно-культурної війни
Ковжун запропонував оригінальну метафору для розуміння поточного етапу інформаційно-культурного протистояння з Росією. Він пригадує історію, коли знайома військова ЗСУ в перші години повномасштабного вторгнення вигукнула: «Ура! Війна! Нарешті!», сприймаючи це як історичний шанс покласти край багатовіковому конфлікту. Для нього це й досі точка, де перебуває Україна — момент, коли слід усвідомлювати, що припинення війни стане лише тоді, коли вона завершиться в Москві; будь-які ж спроби «заморозити» конфлікт є лише тимчасовою перервою, яка може шкодити.
До 24 лютого 2022 року суспільство та влада не вірили в масштабну війну, оскільки оцінювали сили ворога через призму раціональності і недооцінювали його агресивний потенціал. Ковжун називає це когнітивним викривленням — суб’єктивним відображенням дійсності, позбавленим потрібної психопатологічної експертизи.
Він вважає, що зараз у цьому протистоянні на боці України — інерція Всесвіту, метафізика чи справедливість, а Росія протиставляє лише статистику і числові показники. Наводить приклад співрозмовника, причетного до реформ в охороні здоров’я, який вважав існування української медичної системи доказом існування вищої сили, адже все функціонує всупереч логіці. Нову нормальність, що сформувалась за три з половиною роки війни, він порівнює з 2017–2018 роками, коли країна так само адаптувалася до тривалих бойових дій, хоча тоді це здавалось далеким явищем. Нині ж, навіть під постійною загрозою ракетних ударів, люди шукають відчуття спокою.
Вплив російської мови та культури
Щодо присутності російської мови в побуті та культурі, Ковжун вважає, що маятник не може стояти в одній позиції — він має рухатися, але рух відбувається на якісно новому рівні після 24 лютого 2022 року. Він пояснює феномен російськомовності серед підлітків через протест, відмінний від абсолютного заперечення, і пропонує шукати розмову про це у суспільстві в контексті рефлексії, а не відторгнення.
Проте експерт звертає увагу на те, що суспільство загалом перебуває у стані втоми, травм і розчарувань — як у фронтовиків, так і в цивільних, у тих, хто тимчасово переселився за кордон. Проводячи паралель із британською поліцейською філософією «Police are us» (поліція — це ми), він підкреслює, що й держава — це ми, громадяни, відповідальні за її існування.
Російська гібридна війна через призму культури
Олексій Ковжун деталізує, що гібридна війна Росії проти України протягом усієї Незалежності починається з попкультури. Він наголошує:
- Культура в суспільстві часто сприймалася суто як розвага, а не як важлива складова формування цінностей і сенсів.
- Важливо розуміти культуру не лише як мистецтво чи концерти, а як систему стосунків, комунікації та корпоративних норм.
- Саме попмузика, серіали, масова література формують ментальний ландшафт більшості громадян.
- Російський вплив був надзвичайно сильним, навіть коли Україна боролася за інформаційну незалежність. Ілюстрацією служить приклад українського дубляжу російських серіалів із пропагандистським змістом.
Крім того, Ковжун відзначає психологічний чинник звикання до стабільності, що ускладнює сприйняття змін, таких як дерусифікація в назвах вулиць. Він пригадує випадок, коли для багатьох старших громадян зміна топонімів стала викликом, оскільки впливала на їхні спогади та ідентичність, особливо коли дітям складно пояснити значення старих назв, пов’язаних із радянськими та імперськими історичними постатями.
Також експерт відзначає, що молоде покоління часто розчароване минулими десятиліттями, прагне роз’яснень, але далеко не всі відповіді можуть задовольнити їх. Старші люди тримаються за минуле, оскільки воно асоціюється з радощами життя, але це також пов’язано з психологічним запереченням власної причетності до негативних історичних періодів.
Про зміни та громадську свідомість
Ковжун акцентує увагу на тому, що зміни — це процес із повільною динамікою, а ставлення до держави має нагадувати підтримку людини, що долає залежність. Він виділяє такі моменти:
- За останні десять років в Україні відбулися небувалі зміни, часто непомітні в щоденному житті.
- Західні суспільства переживають тектонічні зрушення, хоча часто їх темпи видаються нам недостатньо швидкими.
- На Заході відбувається системна трансформація в гуманітарних науках — зокрема, розширення факультетів україністики на фоні скорочення російських студій.
Експерт також поділився спостереженнями з Великої Британії: на відміну від попередніх десятиліть, тепер там активно транслюється реклама рекрутингу до армії, що демонструє серйозність ставлення до безпеки.
Українці — «дорослі в кімнаті»
Ковжун робить цікавий акцент на тому, що війна забрала ілюзію, що десь там, «за океаном», є розумні люди, які знають, як вирішувати проблеми України. Він пригадує момент, коли британський депутат почав записувати його слова, і усвідомив, що це відбувається не через сподівання на мудрість, а через непорозуміння, наскільки складні виклики стоять перед Україною. Таким чином, нині саме українці є тими, хто відповідально управляють своєю державою.
Він також підкреслює, що кліше про «нормальні країни» є хибним, адже немає жодних досконалих чи недосконалих держав. Це підтверджується й реакцією європейських країн на початок війни — багато хто спочатку виявився неготовим, що стало дорогою ціною для України.
Громадянське суспільство як ключовий гравець
За словами Ковжуна, українське громадянське суспільство у постмайданний період зробило великі кроки і стало одним з провідних акторів державних процесів, навіть попри те, що інертність і скепсис суспільства лишилися. Він виокремлює кілька рис:
- Українці мають унікальну здатність швидко самоорганізовуватись в критичні моменти, проте на тривалій дистанції їм складніше підтримувати темп.
- Важливим індикатором зростання громадянської свідомості стала спроможність захищати та підтримувати інституції, що й проявилось під час літніх протестів, зокрема у вимогах реформування НАБУ і САП.
- Критична реакція суспільства на закон №12414 є прикладом, як громадянська позиція впливає на політиків і майбутні процеси.
Перспективи завершення війни
У завершальному блоці бесіди Ковжун вкотре наголосив, що війна завершиться лише тоді, коли вона закінчиться саме в Москві. Він розповідає про позицію своїх знайомих із 2014 року — що гуманітарну допомогу дітям Росії вони надавати не будуть, адже війна триває між Україною та імперією, яка прагне підкорити світ.
На тлі нинішніх прогнозів НАТО про готовність Росії до війни з Альянсом не раніше 2030 року, Ковжун попереджає, що Україна не має п’яти років на розкачку. Втрати України означатимуть пряму загрозу для всього цивілізованого світу. Він демонструє класичну російську модель мобілізації окупованих територій, де через спільну кровопролитність формують бойових товаришів — цемент для імперії. Війна між Росією і цивілізованим світом уже триває, і світ лише починає усвідомлювати це.
Фото — з фейсбук-сторінки Олексія Ковжуна.
Детектор медіа понад 20 років виконує роль наглядача українських ЗМІ, аналізуючи якість контенту і заохочуючи медіа дотримуватися професійних та етичних стандартів задля правдивої та повної інформації.
З нагоди 22-річчя редакція відновлює Спільноту — коло активних людей, які готові фінансово підтримувати видання, долучатися до спільного генерування ідей та отримувати ексклюзивну інформацію про стан українських медіа.
Сьогодні якісна журналістика є надзвичайно важливою, і команда «Детектор медіа» продовжує свої зусилля для підтримки вітчизняного медіапростору.
