Закінчивши університет за напрямом програмування, Роман Кандибур обрав зовсім інший життєвий шлях – став психологом і психотерапевтом, одночасно реалізуючи соціальні проєкти, спрямовані на зцілення через плейбек-театр «Сусіди». Він вирішив усі свої цивільні питання, передав керівництво і повністю присвятив себе підтримці ментального здоров’я військовослужбовців. Це лаконічний вступ у життя одного з активних діячів Дніпра.
Сьогодні подібних історій багато, але кадровий дефіцит кваліфікованих психологів для українських військових залишається критичною проблемою. Адже війна, як гігантський стрес, впливає на кожного по-своєму.
У 117-й бригаді Роман поєднує класичні знання психотерапії з досвідом режисера, перформера, музиканта і майстра мистецтва. З-поміж своїх розробок він представив кишеньковий посібник «Дахотримач» — про нього поговоримо пізніше. Він активно веде соціальні мережі, де ділиться методами самодопомоги у кризових ситуаціях. Окрім роботи за військовими стандартами Міноборони, Роман запровадив практики чаювання і барабанні кола, долучаючи до цього трохи містики й творчості.
У Дніпрі його пам’ятають як хлопця з буйною, незвичайно фарбованою шевелюрою – найяскравіші спогади пов’язані із зеленим і рожевим кольорами волосся. Якщо гості міста бачили колони людей у непересічному одязі, які весело співали або пританцьовували, тримали величезний куб чи барабани, а на чолі йшов молодий чоловік із кольоровим волоссям — це означало, що плейбек-театр «Сусіди» організовував черговий вуличний перформанс.
Нині Роман – тимчасово виконуючий обов’язки офіцера групи контролю бойового стресу у 117-й БТРО. Як він сам зазначає, у цій групі нині тільки троє військових психологів, які охоплюють потреби всієї бригади та прилучених до неї батальйонів.
### Вступ до професії: мистецтво, культура і психологія
Роман розповідає, що за першою освітою мав би стати айтішником, але робота у цьому напрямку тоді не була мейнстримом, а альтернативою часто була еміграція, чого він не бажав. Психологія ж приваблювала його з дитинства, особливо через участь у єврейських таборах для молоді, де неформальна освіта базувалася на гештальт-терапії, колах підтримки та інтенсивному спілкуванні. Уже з 11 років ці практики були йому надзвичайно цікаві.
Зі своїм IT-досвідом він організовував молодіжні програми, згодом офіційно здобув психологічну освіту й почав рухатися в цьому напрямі.
Поворотний момент стався під час навчання в Міжрегіональному інституті гештальт-терапії та мистецтва під керівництвом Вадима Гречки. Після завершення навчання Роман працював психотерапевтом, паралельно досліджуючи різні методики роботи з душею людини: казкотерапію, арттерапію, а згодом – плейбек-театр, у якому його наставником став Стас Шапошніков. Разом вони організовували фестивалі.
### Плейбек-театр і соціальне зцілення – суть і вплив
Плейбек-театр створює спільноти підтримки, де учасники діляться своїми історіями, а актори відтворюють їх на сцені. Це не просто розвага, а спосіб формування глибинного емоційного контакту — коли когось борознять почуття співпереживання, розуміння й підтримки. Ось як це працює:
– Людина розповідає власну історію.
– Актори передають її на сцені, роблячи доступною для всіх глядачів.
– Глядачі починають співвідносити почуте з власним досвідом, відчуваючи цю історію як спільноту.
У такому процесі поєднується раціональний підхід із глибоким емоційним сприйняттям через образи, спів, музику, міфологію.
Роман підкреслює, що в Україні плейбек став важливим і ефективним, особливо після Революції Гідності. Проте традиційно українці звикли до конфліктів — феномен «срача», у якому виграє одна сторона, але втрачає нація загалом. Війна зобов’язує до об’єднань, проте після закінчення загальної загрози згуртованість часто розпадається.
Історики пояснюють цю схильність укоріненою в степовій культурі, де після бою кожен розходився по домівках, на відміну від європейців, які укріплювалися і залишалися в містах.
### Особисті історії зцілення та підтримки
До мобілізації Роман очолював Українську Школу Плейбек-Театру з кількістю членів близько 500 осіб по всій країні. Окрім того, він керував проєктом «Митці згоди» — підтримкою та навчанням вчителів, які переживали емоційне вигоряння, використовуючи арттехніки та барабанні кола. Наприклад, вчителька з Енергодара під час окупації організовувала засідання для педагогів з малюванням, ліпленням та іншими практиками.
У 2022 році виникла спільнота переселенців «Контактую» (>500 осіб), де допомагали знаходити житло, друзів і нові контакти. Там регулярно проводили плейбек-перформанси, лекції, екскурсії та профорієнтаційні курси. Паралельно організовували психотерапевтичні групи, зокрема для мам з дітьми.
Також відбувалися творчі вихідні для ветеранів АТО/ООС та їхніх родин за межами міста, з барабанами й іншими активностями.
Роман зазначає, що суть соціального мистецтва полягає у створенні зв’язків між людьми, ставши тією «павутинкою», яка об’єднує, після чого спільноти продовжують самостійне життя.
### Військовий шлях
Перші думки про службу в армії з’явилися ще у 2014 році, коли Роман із волонтерами організовував поїздки на Схід із концертами та барабанними колами. До початку повномасштабного вторгнення його роздирала внутрішня дилема між закликом до захисту і відповідальністю за довірені спільноти.
Наприкінці 2023 року він почав подавати резюме в силові структури на посаду військового психолога. Розумів, що не вистачає не лише піхоти, а й кваліфікованих психологів, що критично впливає на якість підтримки бійців.
Завдяки знайомим у 117-й бригаді потрапив саме у групу контролю бойового стресу.
### Робота військового психолога: функції і напрямки
Основна діяльність Романа полягає у психоедукації — поясненні військовим особливостей роботи психіки у бойових умовах, зокрема:
– Що таке бойова психологічна травма.
– Як проявляється бойовий стрес та його емоційні й когнітивні прояви.
– Що є природною реакцією організму, наприклад, тунельний зір чи вибірковий слух.
– Як розпізнавати ці реакції та не плутати їх зі слабкістю.
Проведення тренінгів і майстер-класів допомагає бійцям усвідомлювати:
– Причини порушень сну.
– Що таке змінені стани свідомості під час бойових дій.
– Реакції на різкі гучні звуки у цивільному житті і як з ними справлятися.
Практична частина включає техніки м’язової релаксації та дихальні вправи.
### Практичні техніки та протоколи
В армії застосовують протокол «Я поруч», який поєднує елементи ізраїльської та американської військової психології і описує шість конкретних кроків дій при стресовому стані побратима:
1. Перевірити наявність поранень.
2. Встановити контакт.
3. Зробити позитивне підкріплення, щоб зняти ворожі настрої.
4. Відновити пам’ять за допомогою питань про звичні речі.
5. Відновити часову послідовність подій.
6. Відновити контроль, призначивши просте завдання (наприклад, зарядити магазин).
Дуже важливо не карати людину в таких станах, адже це може спровокувати агресію.
Ще одним ефективним інструментом стала практика усвідомленого дихання (Mindfulness), схвалена у військових арміях США та Великої Британії, яка допомагає знижувати стрес навіть краще за психотропні препарати.
Для ефективності такі вправи необхідно виконувати систематично, адже мозок, як і м’язи, потребує регулярного тренування.
### Кишеньковий посібник «Дахотримач»
Разом із колегою Миколою Швагером Роман розробив короткий ілюстрований посібник для військових — «Дахотримач», покликаний підвищити обізнаність з питань психологічної підтримки. Уже випущено три видання загальним тиражем 1500 примірників.
До проєкту долучилися цивільні спільноти, також Роман записує відео з порадами для військових.
### Психологічне відновлення та творчість
В рамках психологічного відновлення військові проводять чайні церемонії, барабанні кола, під час яких Роман грає на діджеріду, роздає шейкери та інші музичні інструменти. Дійства починаються з лекції, далі — чайна церемонія, музичні ігри та завершуються аудіовібраційним масажем.
### Підхід і ставлення бійців
Роман стверджує, що він не єдиний у такій роботі. Відомо про використання інших музичних інструментів, наприклад, бандури або хангу, проте в кожній бригаді таких практик поки що мало.
Плейбек-театральні вистави, що проводяться у військових підрозділах, зосереджені на проживанні складних психологічних станів — горя за втратами, почуття «зради», а також емоційне опрацювання втоми й недовіри до цивільних.
Також Роман проводить індивідуальну терапію із пораненими та учасниками відновлення, включно з тими, хто лікується за кордоном.
Попри стигматизацію психологічної допомоги та плутанину між психологом, психотерапевтом і психіатром, йому вдається вибудовувати довіру через регулярні зустрічі та практичну допомогу.
### Реальні приклади результатів
Роман описує конкретні випадки одужання військових, наприклад:
– Бійця після контузії із заїканням і проблемами з координацією, який згодом повернувся до бойових завдань.
– Військового, який пережив складні етапи боїв, а після втрати командира отримав бойову психологічну травму і через навчання за протоколом «Я поруч» зміг впоратися з кризою.
Водночас він визнає складність роботи з людьми з алкогольними або наркотичними залежностями, оскільки це системна проблема, і поодинокі зустрічі не завжди ефективні.
Незважаючи на критику та недовіру, команда психологів впроваджує різноманітні програми, намагаючись поступово розвивати культуру ментального здоров’я серед військових.
### Особисті виклики і підтримка
Роман не приховує власних переживань і відчуття провини за те, що працює у тилу, а не на передовій. Однак усвідомлює, що його діяльність підтримує тих, хто безпосередньо бореться.
Джерелом внутрішньої сили для нього є спільнота, театр, рідні та школа плейбек-театру.
Також він підкреслює п’ять ключових компонентів життєстійкості:
– Сім’я.
– Соціальне оточення.
– Вміння керувати емоціями.
– Фізичне здоров’я.
– Духовність або релігія.
Військовий психолог став більш релігійним через війну, знаходячи у релігійних текстах відповіді на важливі питання життя. Так само почав займатися бігом, що додає йому сил і кращої фізичної витривалості.
### Війна і філософія життя
Роман наголошує, що немає поняття «ненароджений для війни», особливо коли країна під постійною загрозою. Він колись був пацифістом, але події 2014 року змінили його погляди. Комплексне розуміння історії допомагає краще підготуватися до нинішніх викликів.
### Перспективи змін в армії
Військовий психолог бачить гостру необхідність змін у державних структурах:
– Дозволити людям з психологічною освітою працювати у війську без обов’язкової офіцерської посади.
– Збільшити кількість годин психологічної підготовки у навчальних закладах.
– Запровадити на державному рівні системні програми моніторингу та підтримки ментального стану військових.
– Впровадити ротації під час бойових дій, що дозволить ветеранам відновлювати сили, а не просто переміщатися у менш гарячі райони з високим рівнем стресу.
### Рекомендації для збереження сил під час війни
Роман не вірить у швидку перемогу, проте готовий підтримувати військових стільки, скільки це буде потрібно. Його поради кожному:
– Регулярно піклуватися про фізичне здоров’я — сила, біг, йога.
– Розвивати стосунки і бути активним у спільнотах, що підвищує життєстійкість.
– Використовувати техніки самоусвідомлення і дихальні вправи.
– Зберігати оптимізм, адже він продовжує життя.
– Навчитися помічати красу і натхнення навіть у складних обставинах — у природі, музиці, мистецтві.
– Знайти свою ідею-мету, яка надає сенс і сили — родина, віра, доброта, улюблена справа.
Роман Кандибур продовжує вкладати свої знання і досвід у допомогу військовим і вірить у велике майбутнє України.
