Які інструменти допомогли визначити майбутнє війни в Україні?
Якщо Україна наростить темп до 4–5 успішних атак на тиждень, то до лютого 2026 року може бути виведено з ладу 50–60% нафтопереробних потужностей Росії. Це спровокує критичний дефіцит пального для військових сил Росії та її економіки. Про це повідомляє Анатолій Амелін, інформує 24 Канал.
Читайте також: Чергове фіаско Трампа, або чому йому так і не вдалося налякати Путіна.
Навесні 2026 року кумулятивний ефект таких ударів може підштовхнути Москву до переговорів. Проте варто зазначити, що примушення до переговорів жодним чином не гарантує припинення бойових дій. Відсутня чітка відповідь на запитання про те, коли саме й як зупиниться війна, а також які умови можуть забезпечити мир. Адже кількість стейкхолдерів конфлікту значно більша за традиційне тріо Україна – Росія – США: до процесу долучені Європейський Союз, Китай, Туреччина, арабські країни, кожен із яких має як мотивації продовжувати воєнний конфлікт, так і причини, що спонукають до його завершення.
Відповідно, дослідження тривають. Після створення деталізованої карти мотивацій ключових гравців було застосовано моделювання на основі теорії ігор для пошуку рівноваги Неша.
Нагадуємо, що після нещодавньої зустрічі у США 17 жовтня, яка викликала більше запитань аніж відповідей, зберігається найбільша напруга навколо головного питання — що відбуватиметься далі?
Попередній найімовірніший сценарій «заморожування» конфлікту був відхилений, і ми опинилися у новій фазі невизначеності. Разом із командою ми ухвалили рішення відійти від емоційних оцінок та прогнозів, побудованих на поточній тактичній ситуації на фронті. Натомість було застосовано строгий науковий підхід з метою виявлення найбільш реалістичного шляху до завершення війни.
Для цього використано два потужних інструменти:
-
Теорія ігор – цей метод дозволяє розглядати конфлікт як систему, де кожен учасник (стейкхолдер) діє раціонально, керуючись своїми інтересами та «платежами» (вигодами й витратами). Завдання полягає у пошуку «рівноваги Неша» — стабільного стану, який жоден із учасників не прагне змінювати односторонньо.
-
Метод Монте-Карло — понад 1000 комп’ютерних симуляцій було проведено для уточнення часових рамок, враховуючи варіації ключових параметрів: від ефективності атак по російських нафтопереробних заводах до рівня підтримки з боку Європи.
Це дозволило не лише визначити події, а й конкретизувати терміни їх настання.
Хто ж є учасниками «за столом переговорів» і які їхні незламні мотивації?
Наш аналіз засвідчив, що у нинішній конфігурації ключові сторони не зацікавлені у мирі на чужих умовах. Вартість продовження війни для них є нижчою за ризики, пов’язані з її завершенням.
-
Україна веде екзистенційну боротьбу за власне виживання. Припинення війни на теперішніх умовах означатиме втрату суверенітету та загрозу повторної агресії через 3–5 років.
-
Росія використовує війну як основний інструмент утримання режиму. Мир без явної перемоги матиме катастрофічні наслідки, викликаючи внутрішньополітичну дестабілізацію та загрозу втрати влади.
-
США за адміністрації Дональда Трампа прагнули «закрити питання» війни, швидко припинивши її, аби виконати передвиборні обіцянки й переключити увагу на Китай.
-
Європейський Союз вбачає перемогу Росії як екзистенційну загрозу власній безпеці. Вартість підтримки України, якою б великою вона не була, менша від цінності того, щоб запобігти появі агресивної Росії безпосередньо на кордонах НАТО.
-
Китай виступає головним бенефіціаром затяжного конфлікту, який виснажує як Росію, так і Захід, змушуючи Москву ставати залежним партнером і відволікаючи увагу США.
Поки «платіжна матриця» залишається незмінною, війна триватиме. Для її припинення необхідно змінити ціну продовження конфлікту для одного з ключових учасників.
Які ж умови можуть спричинити настання переломного моменту?
Наше моделювання вказує, що найбільш реальний шлях до припинення вогню — не блискавична перемога на полі бою і не всеохопна мирна угода, а досягнення стану, що називається Mutually Hurting Stalemate. Це ситуація, за якої витрати від продовження війни для обох сторін стають настільки нестерпними, що перевищують будь-які можливі вигоди.
Саме в такій точці припинення вогню стає найменш болісним варіантом для всіх учасників.
Нижче представлені ключові умови, що приведуть систему до цієї рівноваги:
-
Успіх асиметричної енергетичної війни України. Це головний каталізатор змін. Осмисливши неможливість перемогти у звичайній війні на виснаження, Україна обрала стратегію руйнування військово-економічної бази Росії. Мета полягає у систематичному виведенні з ладу нафтопереробних заводів, військових підприємств і логістичних вузлів за допомогою тисяч далекобійних безпілотників власного виробництва. План на 2025 рік — 30 000 таких дронів.
-
Досягнення критичної економічної шкоди в Росії. Модель визначила ключовий поріг — виведення з експлуатації 50–60% нафтопереробних потужностей країни. Це спричинить каскад таких наслідків:
- критичний дефіцит пального для армії й цивільного сектору;
- колапс логістичних ланцюгів;
- падіння доходів від експорту;
- різке зростання соціального напруження.
У цьому пункті вартість продовження війни для Кремля (ризик економічного краху та внутрішніх заворушень) стане вищою, ніж політична ціна замороження конфлікту.
- Консолідація Європейського Союзу як головного гаранта стійкості України. Передбачаючи вагання США, ЄС бере на себе роль основного фінансового та військового партнера Києва. Це має вирішальне значення для того, щоб Україна змогла витримати й підтримувати тиск, доки російська економіка не досягне критичної межі.
Коли ці три складові зійдуться, Кремлю стане раціональніше шукати шляхи перемир’я для збереження влади, а для України, виснаженої ударами по власній енергетиці (вже зруйновано 64% потужностей генерації), припинення вогню буде прийнятним компромісом для захисту державності.
Приблизно до кінця весни 2026 року, за даними аналізу методом Монте-Карло, при збереженні поточної інтенсивності ударів (3–4 на тиждень) та нарощуванні виробництва безпілотників, Росія може зазнати критичної економічної шкоди.
Як Україні прискорити настання миру?
Дорога до припинення війни лежить не через переговори, яких Росія наразі уникає, а через створення для неї умов, які вона не зможе більше терпіти. Україна вперше за тривалий час отримала стратегічний важіль, що не залежить безпосередньо від західних поставок ракет.
Щоб прискорити досягнення рівноваги Неша, слід зосередитися на чотирьох ключових напрямках:
-
Інтенсифікувати «енергетичну війну». Це беззаперечний пріоритет. Необхідно розширити виробництво далекобійних дронів, покращити розвідку та підвищити точність ударів. Кожен виведений з ладу російський нафтопереробний завод наближає припинення війни.
-
Зміцнити «європейську вісь». Активніше поглиблювати дипломатичне та військово-промислове співробітництво з європейськими партнерами: Німеччиною, Францією, Великою Британією, Польщею, країнами Балтії. Європейський Союз є головним союзником України на цьому етапі.
-
Проводити гнучку дипломатію зі Сполученими Штатами. Не покладатись на США як на єдиного рятівника, але використати кожен провал переговорів між Трампом і Путіним, а також кожну чергову атаку РФ на цивільні об’єкти як «вікна можливостей» для лобіювання поставок конкретних систем озброєнь.
-
Готувати суспільство до «миру без параду». Важливо усвідомлювати, що найбільш імовірний результат — не капітуляція Росії, а замороження конфлікту на лінії фронту за умови жорстких гарантій безпеки.
Як наслідок, вже сьогодні слід управляти суспільними очікуваннями, щоб припинення вогню не викликало внутрішньополітичної кризи.
Шлях до миру буде тривалим і болісним. Впродовж цієї боротьби Україна зазнаватиме ударів по тилу, енергетичній інфраструктурі та цивільних об’єктах, оскільки ворог розраховує на хаос і колапс усередині країни. Однак, залишаючись вірними собі, українці здатні подолати ці виклики.
Стратегічна витримка, опора на власні сили та підтримка європейських союзників — ось формула, що може зупинити цей конфлікт.
Слід підкреслити: цей текст не є передбаченням, а результатом моделювання найімовірнішого сценарію з урахуванням чинних сил, мотивацій та інтересів усіх зацікавлених сторін. Зміни перспективи можливі, наприклад, смерть Путіна або ліквідація вже у 2024 році 65% нафтової інфраструктури Росії суттєво підсилять шанси на пришвидшення мирного процесу.
