Руслан Міхєєв приєднався до бойових лав минулого літа і виконував обов’язки стрільця. Захищав Батьківщину у складі 59 окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка.
Він загинув під час виконання бойового завдання 18 листопада 2024 року на покровському напрямку, залишившись у пам’яті рідних і побратимів 48-річним.
Тривалий час Руслан вважався зниклим безвісти. Протягом цього періоду його рідні та близькі не втрачали надії на повернення живим. Однак одна з пошукових систем розкрила жорстоку правду. У тому бою, разом із побратимами, які не погоджувалися капітулювати та чинити опір, Руслана розстріляли рашисти на місці, похваляючись жорстоким знищенням без будь-яких жалів, – розповідає сусідка загиблого воїна Лариса Миколаївна.
Для її родини Руслан був немов власний син — він виростав у їхньому домі. Народився хлопець у Вінниці 2 листопада 1976 року. Вже у підлітковому віці він зазнав тяжкої втрати — пішов з життя його дорогий батько. Це змусило хлопця швидко дорослішати, взявши на себе відповідальність за матір і сестричку.
Після завершення навчання у загальноосвітній середній школі №9 Руслан здобув професію водія у Вінницькій транспортній компанії. Проте його справжньою пристрастю була творчість. Втілити свою любов до прекрасного він зміг, працюючи в ювелірній майстерні заводу «Діамант» протягом 15 років. За цей час Руслан пройшов шлях від учня до майстра-гранувальника. У свої вироби він вкладав всю душу та золотаве серце. Молодята з усієї Вінниці прагнули замовити обручки саме у Руслана, бо знали — ці прикраси стануть оберегом на щастя і довге подружнє життя.
Лариса Миколаївна ділиться спогадами: «Цю прикмету перевірила на собі й моя донька. Руслан був людиною з чистою, немов кришталь, душею, золотими руками, які творили красу, і серцем, коштовнішим за найбільший діамант світу. Він також був щиро чесним, відкритим, душевним і товариським — цей перелік можна продовжувати безкінечно. Оскільки Руслан рано втратив батька, він знайшов його в моєму чоловікові. Вони були нерозлучними — разом щось майстрували, разом ходили на риболовлю, яка була їхньою спільною пристрастю. Особливо пам’ятають, як Руслан зумів упіймати 18-кілограмового товстолоба, про що ходять легенди серед місцевих рибалок».
Проте як боєць, він ніколи не покладався на випадок чи на мрії про «Золоту рибку». Весь успіх він здобував власною працею і старанням, прагнучи, щоб його родина — мама і сестра — ніколи не знала нестатків.
Прощання з Героєм розпочнеться о 11:30 за адресою: вул. Єрусалимка, 2, а о 12:00 відбудеться церемонія у Спасо-Преображенському кафедральному соборі. Поховають Руслана Міхєєва о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Нагадаємо, що Андрій Рачек добровольцем приєднався до Збройних Сил України на початку повномасштабного російського вторгнення. Він служив у 110 окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
