Коли Ангела Меркель перекрила Україні шлях до зони безпеки, яку забезпечує членство в НАТО, вона передала Москві чіткий сигнал: тепер Україна залишається сам на сам із Російською Федерацією. Ця позиція колишньої канцлерки створила фундаментальну зміну в геополітичній ситуації навколо України.
Декілька днів тому екс-канцлерка Німеччини виступила на панельній дискусії у дворі Шверінського замку, яку присвятили темам агресії Росії проти України, конфлікту в Газі та стратегії НАТО щодо збільшення військових витрат. Інформацію про це оприлюднило Північно-Німецьке радіо (Norddeutscher Rundfunk, NDR).
Під час свого виступу Ангела Меркель (ХДС) відмежувалась від позиції міністра оборони Бориса Пісторіуса (СДПН) однією промовистою заявою. Висловлюючись про війну РФ проти України, вона сказала: «Ми повинні стати здатними до миру завдяки військовій силі», тоді як Пісторіус раніше наголошував, що Німеччина має стати «здатною до війни».
В інтерв’ю для NDR Меркель підкреслила ключову роль дипломатії в умовах агресії Росії та наголосила, що:
– найліпше запобігати нападам за допомогою стримуючого фактора,
– важливо підтримувати дипломатичні контакти навіть у конфліктних ситуаціях,
– приклад холодної війни демонструє, що саме через дипломатичний діалог вдавалося уникнути масштабних зіткнень.
Вона позитивно оцінила факт наразі активного спілкування із Росією, адже, за її словами, «без розмов війна не закінчиться». Ця позиція Меркель свідчить про те, що вона робить акцент не на змісті переговорів із Москвою, а на факті їх проведення, ігноруючи при цьому реальність, що переговори не зможуть самі по собі припинити агресію Російської Федерації.
Пам’ять про попередні «миротворчі» зустрічі Меркель з Володимиром Путіним залишається гірким нагадуванням для України, бо вони не змогли зупинити подальшу агресію і призвели до втрат.
Після жорстоких обстрілів Києва й інших українських міст часто лунає згадка про колишнього канцлера Німеччини. Вона несе вагому відповідальність за війну, бо саме на Бухарестському саміті 2008 року разом із президентом Франції Ніколя Саркозі блокувала вступ України до НАТО.
Відтоді Ангела Меркель перебуває на політичній пенсії і час від часу відстоює правильність свого рішення. Проте для українців її роль виглядає зловісною, оскільки вона сприяла Путіну, відкривши йому шлях для вторгнення. Очевидно, що агресора, який прийшов убивати, ніхто не здатен примирити словами — його можна лише зупинити силою.
На совісті Меркель нині сотні тисяч загиблих українців. Вкрай важливо, щоб «Фрау Миротворка» понесла повну відповідальність за свої дії, які перекрили Україні шлях до колективної безпеки НАТО. Її рішення було сигналом Москві, що Україна залишається наодинці перед обличчям російської агресії.
Ця політична діячка фактично позбавила українців можливості мирного життя, діючи у геополітичних інтересах Кремля. З моменту вступу на посаду канцлера у 2005 році Меркель стала стратегічним активом для Путіна, здійснюючи:
– суттєве скорочення збройних сил Німеччини,
– закриття атомних електростанцій,
– переведення країни на майже повну залежність від російського газу та нафти,
– просування і підтримку функціонування газопроводів «Північний потік-1» і «Північний потік-2».
Ці трубопроводи давно мали бути демонтовані, оскільки Кремль не відмовився від планів використання їх як енергетичної зброї проти об’єднаної Європи.
Через ці дії Північноатлантичний альянс зробився вразливим до політичних примх Росії, залишаючи Москві право вибирати, кого приймати до Альянсу, а кого позбавляти колективного захисту. Хоча саме для захисту Європи від СРСР НАТО й створювалося.
Меркель вважала, що членство України в НАТО могло б зашкодити країні. Проте подальші події підтвердили, що підходи екс-канцлерки призвели до трагічних і кровопролитних наслідків для українського народу. Ця політикиня, всупереч своєму високому статусу, добре знала, що якби Україна була членом НАТО (покритою статтею 5 Північноатлантичного договору) та Європейського Союзу (під захистом статті 42.7 Договору про ЄС), Путін не наважився б вторгнутися 24 лютого 2022 року.
Майже тридцять років Україну тримали на порозі НАТО та Євросоюзу. Це провокувало Путіна до агресії, адже логіка Кремля полягала у тому, що якщо Захід не включає Україну до своїх структур, це означає визнання її неповноцінною державою та відсутність перешкод для військового вторгнення. Водночас усім іншим європейським країнам вдавалося приєднатися до НАТО і ЄС без подібних проблем.
Диктатори не розуміють мову дипломатії, а лише мову сили. Для багатьох європейських лідерів сьогодні очевидно, що спроби заспокоїти російського тирана були марними. Якщо не надати Україні необхідну допомогу та дозволити Путіну завоювати її території, то наступними можуть стати вже європейські країни. Адже падіння України означатиме падіння Європи.
Водночас, не кожен політик готовий визнати свої помилки. Проте часом після виходу на пенсію люди стають більш чесними. Це не можна сказати про Меркель, яка за свого правління та після нього ігнорувала корупцію і злочини проти людяності путінського режиму. Її хибні уявлення та помилки стимулювали агресивні дії Росії та сприяли розвитку воєнних злочинів проти України.
Дії Меркель можна розглядати як прояв політичної неповноцінності чи як відкриту співпрацю з інтересами Москви. Не логічно, що людина, яка отримувала всю необхідну інформацію від німецьких спецслужб і мешкала в НДР під радянським контролем, не розуміла ступінь загрози від Путіна.
Політика Ангели Меркель нагадує позицію прем’єр-міністра Великої Британії 1937–1940 років Невілла Чемберлена. Обидва намагалися уникнути відповідальності, намагаючись умиротворити диктаторів, що врешті призводило до війни.
Меркель є точкою конфлікту для Німеччини, оскільки під час свого правління відверто служила інтересам Путіна та РФ. Ця «Фрау Миротворка» має понести заслужене покарання. У Німеччині це питання неодноразово порушувалося, але досі не набуло логічного завершення.
Попередник Меркель, Ґерґард Шредер, отримував близько мільйона доларів щорічно від енергетичних компаній, підконтрольних Росії. Схоже, що проросійський вплив міцно вкорінився у німецькому політичному класі, тому в Берліні не прагнуть бачити продовження «політичного меркельства».
Непокаране зло — це запрошення іншим європейським політикам діяти на користь Росії, знаючи, що безкарність їм гарантована. Однак наразі виникають пропозиції щодо рішучих дій:
– Позбавити Ангелу Меркель і Ґерґарда Шредера громадянства Німеччини,
– Розглянути подальшу можливу депортацію цих осіб до Російської Федерації.
Якщо вони настільки люблять Росію і працюють на її інтереси, то могли б переселитися туди, долучившись до компанії таких політичних васалів Путіна, як Башар Асад чи Віктор Янукович.
Адже перемога Росії в Україні означатиме розпад НАТО та ЄС через поширення залякувань та втручання у вибори, що покладе край демократії в Європі. Водночас успіх України у війні обернеться закономірним падінням путінізму та рашизму.
Російсько-українська війна — це випробування не лише для України та Європи, а й для всього колективного Заходу і демократичної цивілізації загалом.
