Душею в матчі | Анастасія Степанець: «Футбол — це більше, ніж просто гра, це призначення»

У рубриці «Серцем у грі» ми спілкуємося з футболісткою Анастасією Степанець — дівчиною, чия життєва історія про наполегливість, віру у власні сили та непохитність перед викликами долі.

Анастасія — це особистість, яка не боїться активної гри та нападів, яка не піддалася тиску стереотипів і подолала складний шлях від дворових матчів до виступів у провідних клубах України. Серед команд, де вона виступала, — «Кривбас», «Динамо», «Оболонь», «Інвіктус» та інші.

У відвертому інтерв’ю Анастасія ділиться, як починався її шлях у футболі, що слугувало опорою в важкі моменти, які події залишилися в пам’яті назавжди, а також розповідає, чому для неї футбол — не просто вид спорту, а справжнє покликання, відповідь на біль і джерело життєвої енергії.

Ця розмова про спорт, але насамперед про стійкість характеру, про те, як звучить серце в грі, про футбол без прикрас і штучних фасадів.

Як ви вперше опинилися у футболі? Чи пам’ятаєте той особливий момент?

— Незмінно починаю з дитячих років, коли грала у футбол просто у дворі з хлопцями. Це мені надзвичайно подобалося.

Пам’ятаю день, коли мій талант відкрив тренер жіночої команди з Чернігова. Він звернувся до мене з пропозицією спробувати свої сили в справжньому тренуванні. Я прийшла, і з того часу моє життя кардинально змінилося. Так розпочалася моя футбольна історія.

Якими були ваші перші кроки у команді «Єдність» чи ще раніше?

Мої перші справжні кроки були у складі команди «Юність» Чернігів. Спочатку відчувала деяку незручність через новий колектив і серйозні тренування, але мені це дуже подобалося. Я була уважною та старанною, швидко освоїлася. Надалі почалися чемпіонати України, де я грала у офіційних матчах — це були емоційно насичені події, що назавжди залишилися у пам’яті.

Чи отримували ви підтримку від сім’ї чи доводилося долати стереотипи?

• Зі сторони родини я відчувала значну підтримку. Тато став моїм першим вболівальником — він віри в мене від самого початку.

• Мама ж спочатку сумнівалася, вважала, що футбол — це не жіноча справа, і навіть жартувала про «криві ноги». Однак згодом, побачивши мою захопленість і наполегливість, змінила свою думку.

Ви виступали у багатьох командах — від «Інвіктуса» до «Кривбасу», від «Динамо» до «Оболоні». Чим відрізняються ці колективи для вас?

• Кожен клуб унікальний та відзначається власними особливостями:

  1. Рівень розвитку інфраструктури та клубної організації.

  2. Підхід до тренувального процесу і професіоналізм гравчинь.

  3. В одних командах все базувалося на ентузіазмі, в інших — була краща матеріальна база та більш амбітні цілі.

Кожен етап кар’єри був для мене важливим і допоміг у професійному зростанні.

Який клуб чи період у вашій кар’єрі вважаєте ключовим?

— Особливо виділяю час, проведений у київському «Динамо». Там я регулярно виходила на поле і відчувала довіру тренера. Саме в цей період я усвідомила, що футбол — це не просто увлечение, а справжня професія. Цей етап сформував мою впевненість та став потужним поштовхом уперед.

Яку гру або подію пам’ятаєте найбільш чітко?

• Мій перший гол у Вищій лізі. Граючи на позиції центральної захисниці, я рідко опиняюся в районі воріт суперника. Але тоді була подача пенальті, і мені довірили виконати удар. Це був особливий, довгоочікуваний момент, який я чекала весь сезон. Вдале виконання пробиття і радість команди були непорівнянними.

Що спонукає вас не зупинятися і віддаватися грі на повну?

• Віра моїх рідних і близьких, які підтримують мене завжди.

• Глибоке розуміння важливості обраного шляху — якщо вже почала, то треба іти до кінця. Кожен крок — це ще один крок до реалізації мрії.

Які випробування вам довелося пройти, і що допомагало триматися у найважчі моменти?

• На війні загинув мій близький друг, який вірив у мене більше, ніж я сама.

• Пам’ять про нього стала джерелом сили. Перед кожним матчем я згадую його в хвилині мовчання, і це наповнює мене новою енергією.

Яку роль у вашому житті відіграє віра в себе?

• Це фундаментальний принцип.

• Віра в власні сили допомагає підніматися після поразок, приймати виклики та продовжувати рух вперед. Без неї не було б жодних перемог.

З якими бар’єрами ви стикалися як дівчина у футболі?

• Основним були стереотипи. Багато людей вважали, що футбол — не жіноча справа, і це завдало болю.

• Проте саме це мене загартувало, і я довела, що футбол — для кожного, хто його любить.

Чи бачите ви зміни у жіночому футболі в Україні?

• Так, він розвивається.

• З’являється більше можливостей, покращуються умови, поступово зростає підтримка з боку федерації.

• Зростає інтерес громадськості — це важливий крок уперед.

Що означає бути сильною і водночас залишатися собою — на полі та поза ним?

• Це баланс.

• На полі я б’юсь, показую характер, а поза грою залишаюся щирою людиною.

• Сила — це не лише фізична витривалість, а й чесність, доброта, здатність залишатися собою в будь-яких обставинах.

Що ви порадили б дівчині, яка тільки починає свій футбольний шлях і має сумніви?

• Не сумнівайся.

• Помилки — це природна частина шляху.

• Грай із відкритим серцем і глибокою вірою.

• Вір у себе — і все неодмінно вийде.

Чи вважаєте ви, що футбол може змінити життя — і особисте, і суспільне?

• Безперечно.

• Футбол формує характер, відкриває нові можливості.

• Він об’єднує людей, вчить взаємоповазі та співпраці, доводить, що жінки можуть усе.

• Це велика сила, яка здатна змінити світ на краще.

Коли ви відчуваєте, що ваше серце справді у грі?

• Коли допускаєш помилки, та не опускаєш руки.

• Коли ведеш боротьбу навіть тоді, коли це надзвичайно важко.

• Власне це і є справжній футбол.

Інтерв’ю з Анастасією Степанець підготував Дмитро Пульча — засновник рубрики «Серцем у грі» на ua.tribuna.com, редактор та ініціатор проєкту.