Любив Україну, шанував усе, що становить державу, і надзвичайно цінував людей — так говорять про Василя-Якова Капустинського.
У лютому 2023 року у селі Білий Потік Білобожницької громади на Тернопільщині відбулося прощання зі стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового батальйону Василем Капустинським, який загинув під час бойових дій на Луганщині.
Василь-Яків був активним учасником Молодіжного націоналістичного конгресу (МНК) та Пласту, займався акторською творчістю, був захоплений історією, цікавився городництвом і мріяв про розвиток рідної громади. Його численні проєкти на сьогодні продовжують реалізовувати рідні та друзі.
Про нього згадують як про людину з тонким почуттям гумору, витривалу й інтелектуально розвинуту особистість. У своїх спогадах друг Назар Свитак розповідає про знайомство з Василем під час табору “Лисоня” у 2017 році:
- Василь керував своїм роєм та неодноразово перемаґав у різних змаганнях під час табору.
- Ця активність викликала глибоке захоплення в оточуючих.
Василь також брав участь у “Повстанському вертепі”, який у 2020 році члени МНК презентували у прифронтових містах сходу України. У цьому театральному дійстві він виконував роль Ірода, замінюючи його образом Сталіна.
Про свого персонажа Василь говорив так:
- «Головний антагоніст, негативний образ, абсолютне зло нехристиянське. Цим ми висміюємо і показуємо в негативному світлі як комуністичний режим, так і залишки радянської системи».
Люльку, з якою він грав у вертепі, досі зберігають його друзі. Подруга Оксана Семенець розповідає:
- Василю дісталася ця роль, оскільки він мав найкращі акторські навички та досвід.
- Виступ вдалося виконати надзвичайно переконливо, він навіть додав власні поетичні вставки, які пам’ятають і досі.
За час перебування в Молодіжному націоналістичному конгресі Василь був співорганізатором таборів, вишколів, змагань та різноманітних акцій. Він очолював обласний осередок організації. Особливу увагу приділяв роботі з молоддю, розвиваючи цей напрямок не лише в МНК, а й у Пласті, до якого вступив у 2020 році.
Василь також мав незавершений проєкт, який його друзі прагнуть продовжити в пам’ять про нього:
- Здійснення мрії – активізація Чортківського району, міста Чортків та рідної громади.
- Організація Чортківської офензиви — теренової гри й змагання між школами району.
- Плани зробити цей захід щорічним для залучення молоді та популяризації історичної спадщини Чортківщини.
- У 2023 році, вже після загибелі Василя, осередок вирішив відродити ідею в пам’ять про нього, можливо, розпочавши з малого заходу, присвяченого йому.
Окрім громадської діяльності, Василь реалізовував свої ідеї і на роботі. У агрокомпанії він координував проєкт «Розумний город», який полягав у навчанні дітей вирощувати овочі та лікарські трави. Своїми руками займався городиною і вдома: у 2023 році поблизу батьківської хати з’явився перший урожай полуниці.
Його сестра Олеся згадує:
- «Хоча я не часто виходжу на город, цього разу пройшла п’ять метрів і назбирала повну тарілку полуниці. Такого врожаю раніше не було, це перший, що він посадив два роки тому. На жаль, Василь не встиг його спробувати. Але це ілюструє його життєву суть: те, що він робив, продовжує жити й тепер, викликаючи посмішку у нас».
Мама Василя, пані Наталія, ділиться спогадами про речі, які зберігають у пам’ять про сина:
- Найперше — його горнятко, з якого він пив і любив крутити вухо; це викликало у родини сміх і запам’яталося їм.
- Окрім цього, родина бережить шкільні грамоти, медалі з різноманітних змагань, відзнаки з Пласту та МНК, а також нагороди, які отримав Василь-Яків уже посмертно.
Батько Василя, пан Григорій, розповідає про зрілість сина:
- «З юнацьких років, близько 14–15 років, він став самостійним, давав нам приклад.
- Його кроки були зваженими й серйозними.
- Він був твердим патріотом, любив Україну, все, що пов’язане з державою, і безмежно цінував людей — це його основна риса».
За словами батька, Василь планував іти на фронт ще на початку повномасштабного вторгнення, однак не міг одразу це зробити через навчання в університеті та вікові обмеження мобілізації. Згодом він звернувся до місцевого військкомату і підписав контракт із Збройними Силами України.
Пан Григорій згадує розмову з сином:
- «Я попереджав його, що це не буде прогулянкою. Висловлював повагу до його здібностей і розуміння.
- Василь відповів: “Для мене немає значення, де саме воювати, всі місця потребують людей, я застосую себе там, де зможу бути найбільш корисним”.
- Врешті він потрапив до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади».
Мати сина також підтримувала його вибір, хоча і переживала:
- «Я плакала та хвилювалася, але не могла йому заборонити. Знала, що він усвідомлює ризики, і прийняла це як його свідомий вибір.
- Усі його рішення з дитинства були правильними, цей крок хоч і болючий для нас, але також правильний».
Батьки майже щодня відвідують могилу сина. У селі Білий Потік Василь-Яків Капустинський став першою людиною, яка віддала життя за незалежність України.
Як підсумок, батько Павлі Капустинського з гордістю зазначає:
- «Як правило, діти беруть приклад зі своїх батьків, а я беру приклад зі свого сина».
Вічна слава Герою!
Фото: Суспільне.Тернопіль
За матеріалами Суспільного
