У війні завжди присутні учасники та спостерігачі, які часто вважають, що їхня роль не менш значуща. Поки перші мовчки тримають країну на своїх плечах, другі лише пропонують чергові «оптимізації». Цього разу мова йде про Міністерство у справах ветеранів.
І знову виникає ідея ліквідації Мінветеранів із передачею його функцій Міністерству соціальної політики — аргументи такі: «забагато структур», «потрібна оптимізація ресурсів», «спільні функції».
Чи справді ці функції схожі? Вибачте, але такі уявлення свідчать про відсутність розуміння суті питання. Це не просто управлінське рішення — це філософська помилка й ознака стратегічної сліпоти.
Передусім варто відзначити онтологічну несумісність двох міністерств:
– Міністерство соціальної політики орієнтоване на перерозподіл ресурсів.
– Міністерство у справах ветеранів — на суб’єктивізацію, повернення до життя.
Перше — покликане обслуговувати потреби громадян, друге — повертати людину зі світу війни до звичайного існування. У Мінсоц основою є довідка, а в Мінветеранів — правда, яку не стерти ні кров’ю, ні втратами, ні тягарем відповідальності, який носить на собі колишній боєць, не зброю, а тіло побратима. Цю правду не занесеш у жодну форму чи офіційний документ. Це — різні мови, різні природи і різні масштаби значущості.
По-друге, ветеран — це не просто бенефіціар, клієнт або категорія соціального статусу. Це носій унікального досвіду, який більшість суспільства ніколи не здобуде.
Ветеранська політика не полягає в наданні стандартних послуг, а є відповіддю держави на запитання: «Що ми робимо з тими, хто утримував країну у моменти найбільшої загрози?» Саме так зберігається стратегічна пам’ять і досвід фронту.
По-третє, Міністерство у справах ветеранів — це невід’ємна ланка архітектури безпеки держави.
Це не просто «додаткові виплати» чи «програми підтримки». Це інституційна лінія оборони після бойових дій, котра включає:
1. Облік ветеранів.
2. Центри надання послуг.
3. Особистий кабінет ветерана.
4. Підтримку під час переходу на цивільне життя.
5. Психологічну допомогу.
6. Комунікацію з ветеранськими спільнотами.
7. Формування культури повернення.
Знищення Міністерства у справах ветеранів означатиме втрату каналу, завдяки якому війна повертається додому не як травма, а як трансформаційний досвід.
Четвертий аспект полягає в тому, що держава не тримає війну на собі, а лише оформлює її.
Політика базується на трьох стовпах:
– структура, яка здатна витримувати навантаження;
– ефективний інструмент;
– підзвітність, що не тікає від відповідальності.
Якщо Мінветеранів ліквідувати або приєднати до Мінсоц, усі ці аспекти розсиплються:
– Зникне фокус.
– Розпливеться відповідальність.
– Ветеран опиниться між міністерством оборони, центрами надання адміністративних послуг і розгубленими регіонами, які не знатимуть, куди звернутися за допомогою.
Спроба створити зручну реальність з «героями», «подяками» й «символами» нічого не вирішує, якщо не допускаєш існування мовчання, втоми, ізоляції, залежностей і посттравматичних розладів, які не минають із часом.
Справжня війна — не в історіях у соцмережах, а у тиші кухні, де не відповідає телефон, у погляді дитини, яка може десятиліттями чекати на повернення батьків і не дочекатися.
Те, що прописано в паперах як «послуга», насправді означає біль, переживання і потребу в системі, яка не розвалиться при першому зіткненні з реальністю.
По-п’яте, адикції, агресія, самотність і втрати — це не лише «фактори ризику», а вже частина внутрішньої сутності людини.
Ветеранський досвід — це інша психіка, зміни в нервовій системі, новий рівень відповідальності, інші тілесні реакції і вага мовчання.
Передача цієї теми лише соціальному блоку не вирішить проблем:
– Що робити з тим, що не зцілюється довідкою?
– Як працювати з вибуховістю характеру?
– Як допомогти залежним?
– Як реагувати на агресію, яка не вкладається у формальні опитувальники депресії?
Війна триває.
Держава або виробляє політику повернення учасників бойових дій, або залишає країну сам на сам із її наслідками.
Наступного разу, коли запитають, чому ветерани не довіряють установам, чому відбувається повторний зрив, чому не вдається адаптуватися, — варто згадати, що їхній унікальний досвід було зведено до звичайної послуги.
Поки що краще не чіпати Міністерство у справах ветеранів.
Бо якщо ви не тримали фронт — не ламайте тил.
Авторка: Руслана Величко
Колонка відображає виключно особисту точку зору автора і не претендує на об’єктивність або всебічне висвітлення теми. Редакція «Української правди» не несе відповідальності за достовірність та тлумачення цих матеріалів і виступає лише як платформа для їхньої публікації. Точка зору редакції може відрізнятися від позиції автора.
