Про топ-клуб світу і Челсі: 12 висновків про КЧС

Ліонель Мессі обійшов Кріштіану Роналду за більшістю найвизначніших досягнень у футболі. Аргументами на користь аргентинця слугують більша кількість виграних Золотих м’ячів, частіші підняття кубків над головою та перемога зі збірною на чемпіонаті світу. Португалець має шанс виграти головний турнір національних збірних у майбутньому, але вже навряд чи стане його провідною зіркою, на відміну від Мессі, який був такою в 2022 році. Утім, цього літа Роналду випередив свого головного суперника за особистим статистичним показником – голами на Клубному чемпіонаті світу. Для цього Кріштіану навіть не довелося приїздити до США – він починав турнір як найкращий бомбардир у його історії з 7 забитими голами, випереджаючи Ліонеля на 2. Мессі мав останній шанс наздогнати суперника, але використав його не повною мірою – забив лише один гол на американських полях. Тепер його загальний доробок тут становить 6 голів, і більше їх не додасть тому що участь Мессі у КЧС-2029 є малоймовірною. Отже, в суперечці за цей статистичний рекорд першість лишилася за португальцем.

Проте Клубний чемпіонат світу – це передусім про командну гру, а не про індивідуальну майстерність, і не про всі колективи, а лише про найкращі, які суттєво впливали на хід турніру. У цьому матеріалі пропонується підсумувати виступи саме провідних команд на змаганнях, а про організаційні нюанси та проблеми ви, ймовірно, вже почули достатньо. Тут акцентуємо увагу виключно на футболі.

1. «Атлетіко» вступив у роль амбасадора ідеї, що «головне не перемога, а участь». Колектив прибув до турніру у статусі одного з претендентів на титул і мав усі шанси його здобути. Чому ні? «Реал» та «Манчестер Сіті» перебувають у процесі перебудови, а друге місце у групі могло дати «матрацникам» можливість до фіналу зустрічатися серед топ-клубів винятково з «Челсі». Це був би складний, але реальний виклик. «Сині» здобули тріумф, зокрема через гостру жагу до перемог, адже давно не святкували на серйозних турнірах. Тим часом «Атлетіко» не виграв нічого уже кілька років і, схоже, це їх навіть влаштовує. Після фінального свистка останнього матчу групового етапу Грізманн усміхався – виліт неминучий? Ну і що, раніше команда серйозно здобувати перемоги не планувала. Щороку ми включаємо «Атлетіко» у список претендентів на трофеї, проте, напевне, настав час це припинити.

1. ПСЖ підтвердив свій статус найкращого клубу світу. Ви, можливо, зауважите – турнір виграв «Челсі». Це так, проте серед серйозних команд «сині» перемогли лише ПСЖ, а самі парижани здолали «Атлетіко», «Баварію» та «Реал». «Челсі» продемонстрував, що може гідно протистояти топ-командам світу, про стабільність у перемогах говорити зарано через відсутність статистично значущої вибірки, тоді як «ПСЖ» показав постійну виграшну динаміку. Спершу у плей-оф Ліги чемпіонів, потім у США. ПСЖ переміг «Баварію» другим складом, «Реал» – основою, забивали дев’ять футболістів. Знову вражав гнучкістю та різноманітністю тактичних схем. До фіналу команда пропустила лише один гол за шість матчів, а у вирішальному поєдинку поступилася з рахунком 0:3, причому спірно – опонент не створив навіть одиничного xG у першому таймі. ПСЖ жодного разу не провалився у жодному матчі.

2. Сильний «ПСЖ» залишиться з нами на найближчі роки. Звичайно, існує ймовірність внутрішніх конфліктів президент-клуб чи тренерський шторм, які спричинять перезавантаження проекту, але за відсутності форс-мажорів парижани – головні фаворити Ліги чемпіонів наступних сезонів. Молодий склад – гарантія стабільності. Водночас команда має великий потенціал для розвитку. Мендеш виконує функції, схожі на Хакімі, чим відкриває нові варіанти в атаці. Невеш продемонстрував універсальність та високий професіоналізм, а після вилучення у фіналі швидко залишив поле без суперечок – яскраве свідчення дисциплінованості у 20 років. Він багато обводить і б’є, але має навчитися бути більш ефективним у дриблінгу й частіше відкриватися для передач.

Найважливіше – команда після перемоги у Лізі чемпіонів не розслабилася, а прагне більшого. На КЧС гравці емоційно святкували кожен гол, однак особливо виразним був момент на 90-й хвилині матчу проти «Баварії», коли ПСЖ, ведучи лише 1:0 та граючи у меншості, нарощував пресинг аж до кутового супротивника. Це прояв віри у тренерські ідеї, готовність слідувати вказівкам наставника та розуміння, що перемоги не даються дарма – їх треба заслужити. Цей епізод символічний: парижани хочуть і можуть йти до нових трофеїв. Вони близькі до статусу команд „приречених на успіх“, але поки що лишаються просто дуже конкурентоздатними.

1. Матчі за участю «Баварії» – обов’язкові для перегляду. Протягом сезону часто говорять, що дивитись «Барселону» – наче кататися на американських гірках. Це правда, але «Баварія» заслуговує на такі ж епітети: шалений пресинг, висока лінія оборони, акцент на атакуючих футболістах. Особиста зустріч німців та іспанців минулої осені підтвердила, що «Баварія» не менш радикальна у своїй ігровій концепції. На КЧС вона закріпила цей імідж. Поєдинок із ПСЖ був яскравим та насиченим – німці на рівних протистояли чинним чемпіонам Європи, створювали голеві моменти, було весело та захопливо. Звично «Баварія» демонструє швидкісний та видовищний футбол, подібно до матчів із «Інтером» і «Баєром» раніше. Хоча з Компані вона поки що зазнавала поразок із численними моментами, проте це – гра, яку хочеться дивитись знову і знову.

2. «Челсі» наблизився до великих перемог більше, ніж очікувалось ще в травні. Раніше виникали сумніви через кваліфікацію до Ліги чемпіонів, оскільки «Астон Вілла» здавалася на папері більш потужною. Сьогодні ж «Челсі» здобув статус елітної команди. У плей-оф КЧС «сині» демонстрували прагматизм і під час деяких ігор жертвували атакою для зміцнення оборони, що давало результат: в обороні вони пропускали в середньому по 0,5 гола за матч, а у фіналі проти ПСЖ дозволили супернику створити лише 0,39 xG. Отже, «Челсі» довів здатність перемагати як слабших суперників, так і в топових протистояннях. Про що ще мріяти, щоб замахнутися на титул у Прем’єр-лізі? Можливо, про надійного воротаря та стабільного голеадора, але це деталі. Команда вже в числі найкращих і це стало певною несподіванкою.

1. «Інтер» очікує непростий сезон, а можливо, і не один. Колектив виконував найбільшу кількість кросів за матч серед європейських команд і лише «Бока» випередила його серед усіх колективів. Крім того, входив у топ-13 за кількістю довгих пасів. Футбольний стиль Індзагі поступово забувається, а більш прості підходи Ківу виглядають ознакою руху в бік стандартності. Там, де попередня модель вичавлювала з команди 120% ефективності, зараз можливий повільний регрес. На КЧС «Інтер» вилетів від «Флуміненсе» з рахунком 0:2. Поразка не шокуюча, але відсутність ідей на полі – викликає занепокоєння. Ківу прийшов до клубу з невеликого колективу, а спортивний директор прямо натякає на прагнення клубу жити скромніше. Це означає, що «Інтер» може втратити статус найкращого колективу Італії та перетворитися на команду другого рівня.

2. Ковач не керує «Боруссією» повною мірою – і це на користь команди. Стиль Ковача прагматичний: він надає перевагу ефективності у захисті над грою з м’ячем, але «Боруссія» насправді не грає так; високі рахунки 4:3 та 2:3 свідчать, що Ковач змушений адаптуватися до ігрової культури клубу, де панує прагматизм в атаці. Ніко не може кардинально змінити концепцію, і це навіть на краще: саме така стильова спрямованість дозволяє команді стабільно вигравати та гідно протистояти сильним опонентам. Сьогодні «Боруссія» завершила чемпіонат восьмиматчевою безпрограшною серією, єдина втрата очок сталася у нічиї з «Баварією» (2:2). Вона здолала «Барселону», «Баєр», а на КЧС гідно боролася з «Реалом», в кожному матчі відповідаючи атакою на атаку.

Протягом своєї кар’єри Ковач мав невдалі проекти через обмежені тренерські ідеї, та якщо «Боруссія» не стане повністю його інструментом, вона зможе довше уникати краху на його чолі. Цікава динаміка, у якій сторони час від часу боротимуться за контроль, але поки що команда гратиме на рівні топ-клубу, а шанси на успішний сезон оцінюються як дуже пристойні.

1. «Манчестер Сіті» справді змінюється. Коли Пеп Гвардіола натякав на оновлення взимку, викликало сумніви. Дехто вважав, що це було для заспокоєння фанів. Проте «містяни» дійсно прагнуть трансформації. Ще до КЧС до клубу прийшли нові асистенти і гравці. У матчі проти «Ювентуса» (5:2) команда поставила рекорд із високих відборів м’яча майже за рік – це не повне одужання, але яскравий позитивний знак. Хоча ранній виліт трохи псує загальну картину, головне, що «Ман Сіті» не приїжджав на турнір для здобуття трофею, а будував нову команду. Нові гравці отримали ігровий час, експериментальні ідеї спрацювали. Передсезонка почалася і проходить плідно. Частково ми спостерігали відомий «Сіті», а у другому таймі зустрічі з «Ювентусом» була помітна нова команда, що отримує справжнє задоволення від гри. Коли востаннє таке відбувалося? «Старий» «Ман Сіті» уже в минулому – і це не привід для жалю.

2. «Ювентус» ризикує застрягти у фазі переходу. Можливо, він уже опинився в такому стані. Минулого літа головним тренером став Мотта, під якого оновили склад. Команда не стала помітно сильнішою за іменами, але кардинально іншою. З приходом Тудора з’ясувалося, що потрібні зовсім інші виконавці. Він може забезпечувати перемоги у протистояннях із слабкими опонентами (9:1 в сумі проти «Відаду» та «Аль-Айну»), але на фоні «Реала» та «Манчестер Сіті» виглядає дуже блякло. Команда ніби не має власного ігрового стилю чи ідей. Можливо, потрібне нове кадрове посилення, але це вже перевірений шлях. Можливо, просто потрібно більше часу. А можливо, Тудор не той тренер, який здатен врятувати «Ювентус» від перетворення на середнячка. Відповідей на ці питання поки що немає ні у мене, ні у керівництва клубу. Туринці увійдуть у сезон з надією «а раптом спрацює?». Якщо так – це чудово, але в подібних випадках частіше щось іде не так і доводиться починати все спочатку.

1. Індзагі має шанс домінувати у Саудівській Аравії найближчі роки і потім повернутися в Європу. Він очолив «Аль-Хіляль» перед початком Клубного чемпіонату світу і одразу ж не програв «Реалу» (1:1) та «Ман Сіті» (3:4). Звісно, «великі» команди ставилися до турніру не на повну, проте «Аль-Хіляль» поступово ставатиме сильнішим. Якщо зараз клуб може конкурувати з демотивованими топ-клубами, то за рік-два зможе боротися з повністю мотивованими суперниками. В Італії Індзагі вже довів здатність вести команду стрибати вище голови – у «Лаціо» і «Інтері». Тепер його черга підкорити Саудівську Аравію. Там «Аль-Хіляль» вступить у сезон із найсильнішим складом та одним із фаворитів континентального турніру. Виступи клубів Індзагі та «Інтера» на КЧС відобразили силу тренерських здібностей наставника і підтвердили його шанси не лише стабільно перемагати в Азії, а й стати абсолютним лідером.

2. Хабі Алонсо чітко визначив свій план дій у Мадриді. Здається, він не лише успішний тренер, а й дуже кмітливий тактик. Під час турніру він шукав нові варіанти у атаці, випробував Гюлера на опорній позиції, експериментував з різними ігровими моделями – як з трьома, так і з чотирма захисниками. Головна мета полягала не у здобутті КЧС, а у підвищенні шансів команди підійти до нового сезону максимально підготовленою. Він особисто виявив слабкі місця, зробив кроки до їх усунення. Якби Алонсо був лише тренером-початківцем, він би працював за методиками Анчелотті і просто прагнув перемогти в кожному матчі – натомість обрав інший шлях, адекватний до контексту. Немає гарантії успіху, але після КЧС йому простіше робити вибір між «вийде» і «не вийде».

3. Головна проблема «Реала» полягає у відсутності балансу у складі. Цю проблему не було видно у матчах проти слабших суперників, адже індивідуальна майстерність гравців компенсувала все. Проте у протистояннях з командою елітного рівня ця хиба стала надто помітною. «Реал» програв усі найважчі поєдинки: чотири матчі з «Барселоною», розгромно поступився «Арсеналу» у плей-оф ЛЧ (1:5), крім того – 0:4 від ПСЖ. Всі ці поразки яскраво вказують на дисбаланс. Наприклад, у атаці в основі не грає Родріго, а в обороні виступають Вальверде й Асенсіо. Головний виклик для Алонсо – відшукати цей баланс: можливо, залучити Мбаппе і Віні до пресингу, або впровадити стиль із класичним опорним півзахисником, чи збільшити захисну лінію. Потрібні зміни, адже тепер це – команда під керівництвом наставника Алонсо, а поразки від ПСЖ не про тренера, а про футболістів. Проте саме тренер повинен розробляти рішення – це частина його професійної роботи.