Цими вихідними варто пригадати два маловідомі історичні факти, що стосуються військових подій ХХ століття.
110 років тому, 19 липня 1915 року, Британська футбольна асоціація ухвалила рішення призупинити всі матчі за Кубок Англії через Першу світову війну. Новий чемпіон був визначений лише в сезоні 1919–1920 років.
Через 85 років, 20 липня 1940 року, уряд Великої Британії заборонив купівлю та продаж нових автомобілів у зв’язку з Другою світовою війною. Можливість придбати новий автомобіль у британців з’явилася лише у 1945 році, після перемоги.
Обидва ці випадки демонструють одну й ту саму тенденцію: як війна змушує людей відмовлятися від звичних умов життя. Це стосується не лише військових на фронті, а й цивільних у глибокому тилу.
У порівнянні зі згаданими періодами, побут британців того часу постраждав значно більше, ніж сучасний український. Зокрема:
– Розіграш Кубка України був тимчасово припинений на початку повномасштабного вторгнення, але відновлений вже у 2023 році.
– Продаж нових автомобілів в Україні не обмежувався, і лише за 2023–2024 роки населення країни-войовниці витратило на них понад 230 мільярдів гривень.
«Війна війною, а життя триває!» – ось неофіційний девіз українського тилу у четвертий рік масштабного збройного протистояння.
Мільйони громадян намагаються зберегти звичний спосіб життя, попри всі складнощі. І запроваджені в Україні після 24 лютого 2022 року обмеження дозволяють їм це робити.
З початку широкомасштабної війни наша держава живе без:
– пасажирського авіаційного сполучення,
– проведення президентських, парламентських та місцевих виборів,
– можливості побачити евакуйовані експонати найбільших вітчизняних музеїв,
– із запровадженою комендантською годиною у всіх регіонах країни, крім Закарпаття,
– частково закритими кордонами та іншими обмеженнями для військовозобов’язаних чоловіків.
Найболючішими і найменш популярними є заходи, що торкаються саме цієї частини населення.
У порівнянні з реаліями гібридної війни 2014–2021 років нинішнє життя здається важчим, однак воно виглядає набагато легшим у порівнянні з побутом під час військових дій 1914–1918 або 1939–1945 років.
В Україні немає:
– карткової системи,
– трудової повинності,
– примусового закриття закладів розваг,
– дефіциту продовольчих товарів,
– нестачі промислових виробів,
– браку видовищ у тилу.
Основними викликами для споживчого ринку є зростання цін та девальвація національної валюти. Проте завдяки міжнародній допомозі економічна ситуація залишається достатньо стабільною, аби мільйони цивільних не змушені були припиняти звичне життя.
Станом на 2025 рік в Україні зберігається феномен «насиченої війни», який нехарактерний для країн, що зазнали масштабної військової агресії. Цей феномен вже не перший рік викликає гострі дискусії:
1. Частина українців вважає збереження довоєнних стандартів життя:
– визначним досягненням воюючої країни,
– доказом витривалості, успішності та цивілізованості,
– предметом національної гордості.
2. Інші вважають, що відносно комфортний тил:
– образливий для фронтовиків,
– прояв егоїзму цивільних,
– несправедливе використання ресурсів, які бракують військовим.
Однак остаточне слово у цій дискусії належить противнику України. Військовий побут цивільного населення прямо залежить від дій агресора та його стратегії.
За час повномасштабної війни Росія щонайменше тричі наближала побут українського тилу до суворих військових реалій минулого століття:
– На початку весни 2022 року, коли ворог здійснив несподіване вторгнення, вражаючи всю країну від Одеси до Тернополя.
– На рубежі 2022–2023 років, коли ворожі дії призводили до регулярних відключень світла у багатьох містах України.
– Навесні та влітку 2024 року, під час чергової хвилі енергетичного терору з боку ворога, хоча й менш успішного за попередні.
У 2025 році агресор розпочинає четверту спробу зруйнувати крихкий тиловий комфорт. Росія посилила виробництво дронів-камікадзе, накопичила великі запаси ракет, вдосконалила методи повітряного терору і значно збільшила інтенсивність атак по українських містах.
Головна мета Кремля — не лише зруйнувати військово-промисловий потенціал України, а й деморалізувати цивільне населення, зробивши повсякденне життя нестерпним. Це завдання набуває особливого значення на фоні поступового виснаження системи протиповітряної оборони держави.
Сьогодні український тил не страждає від дефіциту продовольства чи промислових товарів, а також не відчуває нестачі розваг. Проте головною проблемою залишається брак безпеки. Зараз ворог послідовно намагається збільшити цю проблему до рівня критичного дефіциту.
Варто визнати, що держава та суспільство виявилися не повністю готовими до поточної ескалації загроз. Постачання новітніх комплексів протиповітряної оборони у минулому викликало певне розслаблення та недооцінювання ємності ворожих можливостей.
Ще у 2024 році велося серйозне обговорення відновлення пасажирського авіасполучення. Навіть аеропорт «Бориспіль» розглядався як кандидат на відкриття.
Наразі ж складається ситуація, коли навіть елементарний захист столиці від ворожих безпілотників і балістичних ракет є надзвичайно складним завданням. Запроваджуються нові методи протидії, але їх ефективність поки що залишається під питанням.
Одесити жартують: «Вдень Монако, вночі Афганістан» — так вони описують буденні реалії свого міста вбурхливого літа 2025 року. Цей вислів чудово підходить і для інших тилових міст, що зазнають систематичних атак із боку Росії.
Збитки від агресії зростають, але поки що дозволяють підтримувати відносно комфортний рівень життя в проміжках між ударами. Головне питання полягає у тому, чи вдасться противнику посилити атакувальні дії настільки, що «денний Монако» стане неможливим.
Наскільки сильно ворожий терор може змінити звичний побут мільйонів українців? Теоретично – до невпізнання. Наприклад, у червні один із тривожних прогнозів озвучила волонтерка Марія Берлінська:
– «Нині всі боятися «Шахедів» і ракетних ударів, які можуть знищувати конкретні цілі.
– Проте значно небезпечнішими є тисячі дронів, які постійно кружлятимуть над містами.
– Це стане нашою реальністю вже у 2026 році.
– Загроза торкнеться не лише Сум, Дніпра чи Харкова, а й Львова та Чернівців.
– Ці тисячі безжальних дронів кілером будуть цілодобово полювати за людьми.
– Хоч це і звучить як сюжет фантастичного трилера, але, за моїми оцінками, це вже майбутнє наступного року».
Існують звичайно й інші похмурі прогнози, проте немає гарантій, що вони справдяться. Імовірно, що Україна зможе ефективно протистояти будь-яким методам агресора.
Водночас усім слід замислитися над тим, наскільки тендітним є принцип «війна війною, а життя триває». Наскільки сильно тиловий добробут залежить від успіхів Збройних сил. І, нарешті, скільки варта можливість придбати новий автомобіль чи насолодитися футбольним матчем за Кубок України, якщо ці радощі не підкріплені надійною обороною держави.
Автор: Михайло Дубинянський
