Трагедія війни, зафіксована на передовій лінії, у новому документальному фільмі Мстислава Чернова — лауреата премії "Оскар" — "2000 метрів до Андріївки" яскраво демонструє жахливу ціну, яку сплачує український народ у боротьбі за власну землю. Режисер, в інтерв’ю ВВС Україна, розкриває сюжет свого нового твору, який фокусується не лише на географічній відстані до зони воєнних дій, а і на конкретних людях, чиї життя стоять за суворими статистичними даними про втрати і зміни кордонів.
Інтерв’ю відбулося в Лондоні, де ми обговорили не лише новий фільм, а й дорогу режисера до кіноуспіху. В попередній розмові Чернов ще не отримав премію Американської кіноакадемії, тож перше питання було про те, як змінилося його життя після визнання.
- Перший повнометражний фільм режисера — "20 днів у Маріуполі" став важливою віхою у документуванні початку повномасштабної війни Росії проти України.
- Цю стрічку відзначили "Оскаром" — першим для України, а також іншими престижними преміями.
- Команда новинної агенції AP, яка висвітлювала облогу Маріуполя, отримала Пулітцерівську премію — найвищу нагороду у журналістиці.
У своєму новому фільмі Чернов зосередився на одному з епізодів українського контрнаступу 2023 року. Він розповідає про прорив бійців Третьої окремої штурмової бригади до села Андріївка під Бахмутом і важку ціну, яку вони сплачують за кожен метр української землі. Тривалість стрічки перевищує півтори години; у ній широко використані відеокадри, отримані безпосередньо з камер самих військових.
Перед офіційним виходом у Великій Британії фільм отримав високі оцінки критиків: «The Times» назвав його одним із найвагоміших кінотвори року, а «The Guardian» підкреслив, що глядач під час перегляду ніби стає поруч із солдатами в окопах і не виходить з кінозали без змін у свідомості. В Україні прокат заплановано на кінець серпня. "2000 метрів до Андріївки" також було вшановано на Американському фестивалі "Санденс" і Копенгагенському фестивалі документального кіно.
BBC: Чи відчували ви страх перед новим проектом після успіху "20 днів у Маріуполі", коли вже існували високі очікування?
Мстислав Чернов: Звісно, був страх зробити недостатньо. Це не пов’язано із зовнішніми очікуваннями, а радше з усвідомленням, яку величезну аудиторію здобув "20 днів у Маріуполі" і який позитивний вплив він мав на світове сприйняття війни в Україні. Знімаючи наступний фільм, хочеться, щоб він також знайшов відгук і для української, і для міжнародної аудиторії. Тому я шукав універсальну тему, важливу у даний момент.
BBC: Як змінило вас визнання?
Мстислав Чернов: Я не змінився суттєво. Однак працювати стало складніше, адже кожне моє слово і кожна робота постійно під наглядом. Помилки неприпустимі. Водночас це підвищує довіру до мене, до українських режисерів і кінематографа країни загалом. Це значить, що наша аудиторія зростає, а те, що ми хочемо донести світу, знаходить своїх слухачів і глядачів.
BBC: Де у вас зберігається "Оскар"?
Мстислав Чернов: Мої доньки беруть цей символ у руки, граються з ним. Недавно, коли я приїжджав до них, побачив, що вони натягнули гумку між "Оскаром" і "Бафтой" (нагородою Британської кіноакадемії) і використовували це як нову гру — стрибати через гумку. Це найважчі з нагород, які зручні для дитячих забав.
Ставитися надто серйозно до матеріальних об’єктів не варто. Важливо пам’ятати, що всі нагороди отримані за те, що ми розповіли про трагедії конкретних людей. Пам’ять про них набагато важливіша за самі статуетки.
BBC: Як реагує західна аудиторія на "2000 метрів до Андріївки"? Що вони запитують після перегляду?
Мстислав Чернов: У США фільм демонстрували ще до перемоги Дональда Трампа, і тоді глядачі більше зосереджувалися на особистих історіях військових, менше на політиці. Зараз же міжнародний глядач сприймає його в політичному контексті. І це добре, адже люди, які часто чують про Україну у вигляді абстрактних цифр і політичних заяв, отримують можливість побачити й відчути історії живих людей — цивільних, які взяли зброю, щоб захистити свій дім і заради майбутніх поколінь.
Фільм не героїзує події в радянському стилі, він є глибоко реалістичним і чесним. Я бачу, як після показів у Копенгагені, Лондоні чи Парижі відстань у тисячі кілометрів між цими містами та Бахмутом ніби змочується. "2000 метрів до Андріївки" — це історія про різні дистанції: не лише географічну до села, а й духовну між Європою і тими, хто зараз на захисті нашої свободи.
BBC: Чому ви наражали себе на небезпеку, знімаючи на передовій?
Мстислав Чернов: У такі моменти не думаєш про пояснення. Але, щоб максимально глибоко і правдиво передати страждання, силу і героїзм українських військових, треба бути разом з ними. Якщо хочеш, щоб мирні мешканці відчули хоч на дві години, що таке окоп, нема іншого виходу, крім як піти в бій разом із героями. Інакше це буде лише технічний фільм про війну без живої людської історії.
BBC: Як ви працювали, коли не було гарантій, що герої залишаться живими?
Мстислав Чернов: Іноді іще складніше — не знати, чи виживеш сам. Приймаєш цю реальність. Після зйомок гірко думати, що ти зняв мало, що матеріалу вистачило б на чотиригодинний фільм, а стрічка триває лише півтори години. Кожна хвилина важлива для родичів загиблих, які дивитимуться фільм. Монтаж — це ніби різати по живому. Дуже боляче, але це спонукає рухатися вперед і продовжувати роботу, незважаючи на небезпеку.
BBC: У країні триває дискусія про етику зйомок війни. Чи етично фіксувати людей у момент трагедії?
Мстислав Чернов: Це складне питання, яке обговорюють і журналісти, і документалісти. Етика залежить не від факту зйомки, а від того, як до неї ставляться. Якщо сім’я погоджується на це й прагне зберегти пам’ять, якщо камера тримає поважну дистанцію і знімає в розумному контексті – це не тільки допустимо, а й необхідно. Через десятки років такі кадри допоможуть історикам і майбутнім поколінням зрозуміти, як важко давалася свобода і незалежність. Війна не буває безкоштовною — вона завжди кров’ю і стражданнями.
BBC: Ви коли-небудь вимикали камеру під час зйомок?
Мстислав Чернов: У мене є правило не вимикати камеру ні в якому разі — адже її треба увімкнути за секунду, а в цей момент можна втратити важливі кадри. Зазвичай камера залишається впродовж усього часу, хоча не завжди я активно знімаю. Іноді забуваю, що камера увімкнена, іноді хтось просить не знімати — тоді камера або вимикається, або відводиться. Але досвід навчив мене: ніколи не вимикай камеру, адже кожен момент може бути останнім.
BBC: Чи є у вас кадри, які ніколи не покажете, але збережете для історії?
Мстислав Чернов: Такі кадри існують. Іноді люди прямо просять не використовувати певні моменти у фільмі. Також іноді етично потрібно з повагою ставитися до моментів болю і не демонструвати їх публічно. Але самі зйомки мають зберігатися. Це не стосується лише мене — зараз десятки талановитих українських режисерів і журналістів фіксують війну як на передовій, так і в тилу. Цього року вийшло щонайменше п’ятнадцять українських документальних робіт, кожна з яких має велике значення. Ці матеріали знадобляться для майбутніх поколінь і допоможуть пережити і зрозуміти наш складний час.
BBC: Що ви відчуватимете, коли війна завершиться?
Мстислав Чернов: Насамперед радість за друзів — військових, волонтерів, медиків і цивільних, що вижили, — які вже не будуть під загрозою смерті. Я думаю, це не буде полегшення для мене як для митця у сенсі відпочинку, а скоріше відчуття відповідальності: як це показати, як зберегти, як зняти далі. Це означає більше роботи, ніж коли-небудь. Головний страх — щодня прокидатися і боятися новин про друзів, яких не стало. Я дуже хочу, щоб цей кошмар закінчився.
BBC: У вашому фільмі звучить репліка: "Якщо це війна до кінця нашого життя?" Чи маєте ви відповідь на це питання?
Мстислав Чернов: Це питання, яке я ставлю, і більшість глядачів сприймає його як репліку одного з військових, хоча кажу це я. Відповіді немає, але заспокоює те, що військові герої фільму і їхні побратими готові боротися далі. Для мене це вираженням страху — я не хочу, щоб українські діти провели дитинство у вогні війни, щоб їхнє життя було зруйноване. Це парадокс: війна — найжахливіше, що може бути, але за мир і свободу треба боротися, і за це платять високою ціною.
BBC: Що у вашому житті підготувало вас до того, що ви документуватимете війну в Україні?
Мстислав Чернов: Ніхто не може підготуватися до війни повністю. Можна тренувати навички безпеки, медицини, опанувати техніку і розуміти політичний контекст, але емоційно і морально бути готовим неможливо. Мені здається, що суспільство могло б краще сприймати реальність загрози і готуватися заздалегідь — копати окопи, виготовляти дрони, підготовляти укриття.
В Європі ж і досі багато хто не вірить, що війна може прийти на їхню землю. Це пов’язано із тим, що багато політиків зберігають мислення минулого століття і не усвідомлюють сьогодення. Українці ж зараз ведуть боротьбу за своє майбутнє і демонструють конфлікт між поколіннями — між старими ідеями і прагненням жити в мирі.
BBC: Що дає вам сили продовжувати документувати цю війну на четвертий рік?
Мстислав Чернов: Якщо брати кожну людину окремо, майже ніхто не має сил на самоті. Проте ми рухаємося вперед, бо поряд є ті, хто тримає і підтримує. Це люди — військові, медики, волонтери, журналісти, політики, які разом ведуть боротьбу на різних фронтах. Місцева й міжнародна підтримка важлива, але виживання та перемога залежить насамперед від нашого суспільства.
BBC: Чи плануєте зйомки ігрового кіно про війну замість документального?
Мстислав Чернов: Коротко — так, планую. Є теми, які більше відповідають документалістиці, і такі, що краще розкриваються через ігрове кіно. Для останнього потрібен деякий часовий відступ від подій. Зараз більш доречно створювати ігрові фільми про передумови війни. Щодо самої війни — найкраще про неї розповідати документалістикою. Але бувають історії, які потребують художнього осмислення, тому виключення можливі.
Таким чином, новий фільм Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки" не лише фіксує складний етап української боротьби, але й прагне донести до світової спільноти живі образи і глибокі переживання людей, які стоять на передовій захисту незалежності та свободи.
