З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації у лютому 2022 року, 192 громадяни Чехії офіційно отримали дозвіл від президента своєї країни, щоб з озброєнням в руках долучитися до захисту України. Проте до фронтових ліній залучені не лише вони. Серед інших чеських громадян, які активно допомагають українській армії, є Мак — багатодітний батько та колишній професійний військовий, який із 2022 року працює волонтером на підтримку Збройних сил України.
Мак встановив тісну співпрацю із 56-ю окремою мотопіхотною бригадою з почесним найменуванням «Маріупольська». Він організовує доставку необхідного фронтового обладнання та озброєння, а також займається підготовкою бійців, будучи в мирному житті інструктором зі стрільби. Проте його рішення виїхати на військовий конфлікт ледь не призвело до розриву сімейних стосунків — як пригадує сам волонтер, його дружина довго не розуміла причин його участі у війні, поки в січні не відвідала Україну, і там не усвідомила ціль його дій.
Волонтер поділився своїми переживаннями під час благодійного заходу в Празі, на якому збирали кошти на потреби підрозділу, що отримує його підтримку. Він зазначив:
– “Моя дружина довго не розуміла, що я насправді там роблю, чому я це роблю. Тож у січні я повіз її в Україну, де вона зрозуміла і побачила, навіщо це все.”
Мак розповідає про свою позицію щодо російських військових та захисту України з виразною позицією:
– “Я не шкодую жодного з військовослужбовців РФ, які загинули… Але мені боляче за кожного українця, якого я зустрічав, кожного пораненого чи загиблого.”
Цінність його допомоги Україні не піддається сумніву. Він нагадує, що російська армія скоює страшні злочини:
– зґвалтування дітей,
– катування людей електрошокером,
– жорстоке ставлення до полонених українців, які повертаються з Росії у критичному стані.
Модератор події, міжнародний репортер чеського суспільного телебачення Якуб Санто, на початку заходу звернув увагу присутніх на необхідність поважати безпеку Мака, строго заборонивши публікацію фото з його відкритим обличчям:
– “Чеська Республіка активно включена у цю війну не лише кіберпростором. Тож прошу не робити жодних фото, на яких видно обличчя Мака — це збереже йому життя та здоров’я.”
Журналісти намагалися зберегти анонімність волонтера, нагадавши про небезпеки, з якими він стикається.
У розмові з Радіо Свобода колишній військовий чеської армії поділився своїм баченням російсько-української війни, розкрив особливості російського наступу та наголосив на великій винахідливості українських військових, яка допомагає достойно протистояти ворогу.
### Російські військові неспроможні рахуватися з втратами
Від початку 2022 року Мак проводить приблизно половину свого часу в Україні, решту — збирає та доставляє допомогу для ЗСУ, зокрема, на позиції 56-ї бригади біля каналу в Часовому Ярі.
Він описує ситуацію на фронті так:
– “Я доставив 30 кулеметів та навчив ними користуватися хлопців, які прийматимуть оборону там. Під час моєї останньої поїздки ми втратили частину каналу, росіяни просунулися і наші наші відступили на інші позиції за кілька кілометрів.”
Щодо стратегічного стану на фронті, Мак зізнається, що не володіє всією інформацією, але зазначає:
– російські війська наступають безжально, не зважаючи на масштабні втрати;
– кількість втрат може сягати сотень і навіть тисяч людей на день;
– головною метою для ворога є захоплення навіть незначних метрів території.
Волонтер констатує, що у своєму районі відповідальності він бачить лише півтора-два кілометри фронту, проте загальна картина є такою:
– “Вони (росіяни) просто не вважають людей — для них головне просунутися хоч на кілька метрів.”
Водночас Мак відмічає, що незважаючи на тривалість війни, близько 12 років загалом (з урахуванням подій після 2014 року), в українському суспільстві все ще знаходиться багато охочих захищати країну. Зокрема, молоді люди активно подають заявки у різні бригади, усвідомлюючи, що конфлікт може тривати довго. Солдати залишаються мотивованими, хоч і зізнаються, що втомилися від війни, однак прагнуть боротися настільки довго, скільки знадобиться.
### Різноманітність у ЗСУ: від радянських методів до сучасних технологій
Якуб Санто, який висвітлює цю війну і до, і після її повномасштабного розгортання у 2022 році, вказує на відмінності в українській армії. Він виділяє дві армії:
1. Ту, що продовжує дотримуватися радянської доктрини, з її масовим застосуванням живої сили, бронетехніки і ракетних систем.
2. І ту, що сформувалась після 2014 року, акцентуючи увагу на інноваціях, гнучкості та роботі малих мобільних груп.
Мак підкреслює, що війна змінилася, особливо помітно під Бахмутом, де від класичних масштабних атак перейшли до дій малими групами по двоє чи трьох осіб, які закріплюються на позиціях.
Він відзначає, що війна поступово автоматизується — більше завдань виконується за допомогою робототехніки, дронів і сучасних технологій. Однак засобів повноцінного захисту від безпілотників поки немає:
– “Від дрона не втечеш. Ці бойові апарати використовуються ще з 1980-х, але ніколи так інтенсивно, як зараз.”
Мак визнає, що початкова перевага України у застосуванні безпілотників зараз згладжується, адже Росія активно нарощує їхній парк, приблизно у співвідношенні 10:1.
Водночас саме дрони часто стають ключовим фактором для нейтралізації переваг ворога.
Приклад із Курської області:
– “За один день знищили шість танків, і це – заслуга безпілотників, які принесли більше шкоди, ніж могла б піхотна бригада.”
Проте Мак звертає увагу на проблеми в організаційному управлінні української армії, відтворюючи думки колишнього начальника штабу “Азову” Богдана Кротевича та командира батальйону 47-ї ОМБР Олександра Ширшина. Обидва критикували командування за накази, які ставлять під загрозу життя військовослужбовців.
Після критики останнього командування на Курщині Генеральний штаб ЗСУ заявив про розгляд ситуації, але місяць потому Ширшина офіційно визнали “недисциплінованим” за результатами службового розслідування.
Мак відмічає радянський стиль управління, який залишився серед багатьох офіцерів і який не відповідає потребам сучасної війни:
– “Деяким командуванням байдуже на життя солдатів.”
Волонтер вважає, що ефективне керівництво підрозділом здатне максимально убезпечити особовий склад, наводячи для прикладу систему командування у полку «Азов», де бійці точно знали свої завдання і працювали дуже організовано, хоча й відчували перешкоди з боку вищого керівництва.
Мак із іронією згадує про репутацію «Азова» на Заході, де його часто неправдиво маркують як неонацистський підрозділ. Він сам брав участь у тренуваннях цього полку і підкреслює:
– “Не бачив жодного нацистського символу, і, можливо, бачив більше таких знаків в армії Чехії.”
### Демографічні особливості української армії
Модератор Санто вказує на суттєвий розрив поколінь у ЗСУ, а також на те, що максимальний вік призову — 25 років — є доволі нетиповим для великих воєн. Тим паче, що подібні масштабні конфлікти на європейському континенті не траплялися понад 80 років.
У підрозділі, з яким співпрацює Мак, воюють як молоді 30-річні бійці, так і військові, яким лишається кілька років до пенсії. Бійці старшого віку іноді приймають знеболювальні, щоб виконувати бойові завдання з урахуванням важкого екіпірування і боєприпасів, які необхідно переносити.
Мак розповідає трагікомічний випадок із оборони Бахмута у 2022 році. До підрозділу прийшов поранений 67-річний боєць, який зазнав уже другого поранення, маючи до того часу близько 17 кульових поранень. Він відмовився очікувати на евакуацію, оскільки періодично два дні не міг бути вивезений з поля бою.
Волонтер відзначає, що такі випадки не поодинокі, і багато ветеранів пенсійного віку воюють з великою рішучістю за свої родини:
– “Вони борються, щоб їхні діти та онуки не стикалися з війною.”
### Відповідь на можливість суспільств НАТО пережити подібні випробування
Під час дискусії модератор поцікавився у Мака, чи здатні суспільства країн НАТО пройти через такі ж випробування, як українське. Волонтер повідав історію, що демонструє життєві реалії на передовій:
– “У перші поїздки на Донбас я побачив, де воювала Карпатська Січ — у них були дуже прості умови: одна кімната, де жили, інша — їдальня, в іншому кутку підвалу — медична секція за завісою. В туалет ходили у найдальший куток підвалу. Вони жили там кілька місяців. Це було жахливо.”
Він додав:
– “Тепер, коли я повертаюсь до тих місць, це здається розкішшю. Західний солдат просто не готовий до такого життя.”
### Українська винахідливість — ефективна зброя проти російської армії
Санто підкреслює культурні відмінності, які не завжди помітні чеському оку, однак проявляються у високій винахідливості українських військових. Ця риса стала своєрідною зброєю на полі бою.
Мак підтверджує, що бачив численні приклади унікальних рішень:
– “На початку своєї першої поїздки я побачив саморобне кріплення для трьох гранатометів РПГ-7, суміжних з кабелями, що дозволяли керувати ними дистанційно з окопу на відстані 200 метрів. На той час західної зброї в таких обсягах не було, тому це було справжнім винаходом.”
Подібні пристрої, навіть маленькі дрони, та напрацювання з автомобілями — усі вони демонструють, як українці використовують наявний мінімум ресурсів максимально ефективно.
Санто уточнює, чи стосується ця гнучкість і командних наказів. Мак пояснює:
– Часто рішення ухвалюються низькими ланками без прямого схвалення вищого командування, особливо у питаннях утримання фронтових позицій.
– Командирам надається загальний наказ тримати ділянку, а безпосередні виконавці мають велику свободу у прийнятті рішень, узгоджуючи дії із безпосередніми керівниками.
– Командування вважає це зеленим світлом для самостійних дій на фронті.
Таким чином, українці демонструють не лише волю та мужність, а й незвичайну винахідливість і здатність швидко адаптуватися до складних умов війни.
