Про активну участь Татарстану у нападі Росії на Україну ЗМІ почали говорити у лютому 2023 року. Ще за кілька місяців до того, як у Єлабузі розпочали збирати перші безпілотні літальні апарати типу “Шахед”, Збройні сили України під Вугледаром розгромили добровольчий батальйон «Алга», сформований у Казані.
Після тяжких втрат у бою під Вугледаром командиру батальйону «Алга» Тимуру Абдурахманову, уродженцю Дагестана, який проживає в Москві, пощастило отримати відпустку. У липні 2023 року він у інтерв’ю російським медіа, використовуючи позивний «Шайтан», говорив про свою рішучість «завершити справу», яку не довершили його предки.
Проте за кілька місяців під час звільнення Андріївки силами Третьої штурмової бригади «Шайтан» був поранений і взятий у полон українськими військовими. Його не стали “завершувати”, попри тяжкі поранення: комбата було виведено з-під «дружнього вогню» та врятовано життя.
У інтерв’ю Юрію Бутусову полонений зізнався, що український воїн поділився із ним останньою пляшкою води. «Тепер він мій кровний брат, — ледь стримуючи сльози, сказав Абдурахманов. — Присягаюсь Всевишнім Аллахом, я кажу вам правду. Прийматимуть це в Росії чи ні — їхня справа».
За підрахунками медіапроєкту Idel.Реалії, Татарстан є одним із регіонів з найбільшими втратами серед учасників окупаційної війни РФ в Україні. Дослідники підтвердили загибель 5351 татарстанця, яких ліквідували військові Збройних сил України. За цим показником Татарстан посідає друге місце серед народів Надволжя після Башкортостану з 6016 загиблими.
Публіцист і політолог Руслан Айсін, який був заочно заарештований у Казані за звинуваченнями у «реабілітації нацизму» та ухиленні від виконання обов’язків іноземного агента, вважає, що ці цифри потрібно множити щонайменше втричі-чотиричі.
В ексклюзивному інтерв’ю для «Української правди» Руслан Айсін розповів про роль Татарстану у цій війні, а також про статус «татарського клану» в російській політиці, ситуацію у Єлабузі, вплив Російської православної церкви в Казані та перспективи конфедерації тюркських народів.
—
### Витончений клан
Татарстан посідає одне з лідерських місць за кількістю втрат, але при цьому варто зазначити, що це одна з найбагатших республік Росії, де немає великої кількості охочих воювати.
– Для залучення людей з депресивних регіонів чиновники пропонують одні з найвищих стимулів у РФ — понад три мільйони рублів (приблизно 35 тисяч доларів).
– Для звіту перед Кремлем «добровольців» записують у батальйони на кшталт «Алга», надаючи тимчасову прописку, через що їх у статистиці враховують як татарстанців.
Кремлю головне — звітність. Якщо обласні керівники чи глави республік залучили тисячу людей на місяць — це вважається успіхом і ключовим показником ефективності та лояльності.
Рустам Мінніханов — політичний лідер Татарстану, який за своїм впливом може бути порівняний із Рамзаном Кадировим у Чечні. Схожість у політичних режимах полягає у спадковості влади: у Татарстані вона передається у межах одного клану від колишнього президента Мінтімєра Шаймієва до Мінніханова, а в Чечні — від Ахмата до Рамзана Кадирових.
– В Чечні клан утримує владу 25–27 років, у Татарстані — понад 35 років, що унікально для Росії.
– Незважаючи на стійкість кланів, їх залежність від Кремля залишається значною через спільні проєкти й політичні інтереси.
Москва наполягає на посиленні участі цих республік у війні, одночасно використовуючи кланові структури для стримування національних почуттів і «сепаратистських настроїв». Окрім цього, через кланові зв’язки:
– Кремль вибудовує відносини з ісламським світом, а особливо з тюркськими народами через Татарстан.
– Відбувається співпраця з Казахстаном, Киргизстаном, частково з Узбекистаном і Туркменістаном.
«Татарський клан» має своїх представників у російській владній структурі — наприклад, Марат Хуснуллін та інші на менших міністерських посадах. «Кадировський клан» теж просуває своїх людей, але його основа — силовий компонент, чого у татарського клану немає. Водночас татарський клан більш тонкий, складний і економічно впливовий.
Мінніханов і Кадиров утворюють певний тандем: дружать, мають вілли та острови в Об’єднаних Арабських Еміратах. Вони сусідять і можуть у разі розпаду путінського режиму скористатися ситуацією, можливо, залучаючи інших.
—
### Страхи
Руслан Айсін вважає, що підтримка війни серед населення Татарстану не є масовою — реальна кількість добровольців становить близько 30%. На початку військових дій більшість не розуміла масштабів війни і серйозності опору українців.
– Людей вводили в оману, обіцяючи швидку перемогу та блискавичний блицкриг.
– Батальйон «Алга» було розгромлено одразу, а тіла загиблих багато родичів отримували через рік і більше.
– Після цього почались звернення по допомогу та скарги.
Варто зауважити, що командир «Шайтан» — неетнічний татарин, хоча має мусульманське прізвище. Він ототожнює себе з лезгінським народом. Особливо показовим є те, що муфтій Татарстану благословляв вторгнення в Україну, а поруч стояв Абдурахманов із позивним «Шайтан».
– Це свідчить про відсутність моральних перепон у цій публіці, яка не усвідомлює свого злочинного характеру.
– Їх посилають воювати, нібито за джихад, але очолює їх «Шайтан» — Сатана.
Під час війни соціологія дуже непевна, оскільки татарстанці залякані, перебувають у психологічно важкому стані через високі втрати. Атмосфера пригніченості мала сильний вплив на політичну активність: протестні настрої у республіці практично зникли.
– Усі, хто потенційно міг чинити опір, або заарештовані, або виїхали.
– Інші мовчать, не наважуючись кинути виклик системі.
– Публічних виступів на підтримку чи проти війни немає, проте у неформальних бесідах панує радше негативне ставлення.
Люди також помічають, що Путін скористався війною для додаткового тиску на Татарстан та інші народи, почувши національні республіки як внутрішніх ворогів.
– Російське суспільство підтримує репресивний тиск на мусульман, вважаючи їх чужими.
Московська влада, окрім воєнних завдань, прагне таким способом:
– Позбавити національні республіки пасіонаріїв, які могли б спровокувати нові революції, як це було у 1917 чи 1990–1991 роках;
– Посилити ідеологію «русского міра», знищуючи все національне і релігійне, що відмінне від православ’я.
Конфлікт між командиром батальйону «Ахмат» Алаудіновим та православним схіїгуменом ілюструє становище: мусульманам відкрито забороняють збиратися на намаз через підозру, що вони можуть «підняти зброю проти московитів», якщо отримають наказ. Їх називають загрозою, бо вони мобільні, організовані та ідеологічно послідовні.
—
### «Православна земля»
Близько десяти років тому в Татарстані був митрополит Анастасій — лояльний і вбудований у місцеву політичну вертикаль, відомий також своїм гомосексуалізмом, про що говорили окремі священики та повідомляли ЗМІ.
Проте слухняність Анастасія не влаштувала Москву. Після низки провокацій — підпалів церков, які звинуватили на мусульман-ваххабітів — його замінили митрополитом Феофаном, який раніше служив спецпорученцем у Палестині.
– По приходу у Казань прибічник агресивної політики, заявляв, що це православна земля.
– Феофан помер у 2020 році під час пандемії, однак така політика РПЦ в Татарстані збереглась.
Після відновлення православного собору Божої Матері, зруйнованого у 1932 році і відновленого у 2016–2021 роках, місцева влада пропонувала збудувати мечеть, щоб не допустити домінування православного собору з ідеологічного та архітектурного погляду. Проте патріарх Кирило це рішення не підтримав.
Все, що бажає РПЦ у Татарстані, виконується. Усі, що не виконуються, викликають жорстку реакцію з Москви, після чого мусульман затискають у тискові рамки.
Влада Татарстану намагається тримати баланс, але не через турботу про населення, а від прагматичних інтересів збереження влади.
У республіці мешкає близько 4 мільйонів людей, з яких 40% — росіяни, здебільшого переселенці. Після взяття Казані у 1552 році татар забороняли селитися поблизу міста і річок, а переселенцям давали кращі та родючі землі з вигідною логістикою.
– Згодом татари поступово відвойовували свої території, адже вони життєздатні та організовані.
– Райони, заселені переселенцями, з часом скорочуються через ентропію — відхилення у соціальній поведінці: низьку народжуваність, алкоголізм тощо.
РПЦ дуже непокоїть, що чисельність татар у республіці зростає, завдяки внутрішній міграції та трудовим мігрантам єдиновірцям.
—
### Приховати Набережні Челни з радарів
Раніше ніхто не міг уявити, що до Татарстану, який віддалений на дві тисячі кілометрів від України, почнуть прилітати дрони. У республіці це викликає занепокоєння та страх перед диверсіями.
Особливу нервозність посилює те, що агломерацію Набережні Челни та місто-супутник Єлабугу населяють численні представники спецслужб, що посилюють тиск на населення і припиняють «недозволені» розмови.
Зазначається, що Набережні Челни завжди вважалися вільним містом, куди приїжджали люди з усього СРСР, зокрема українці, і там сформувався особливий менталітет. Татарський національний рух свого часу базувався у Набережних Челнах, де люди більш пасіонарні та мають більший потенціал для протестів.
Набережні Челни також мають важливе промислове й логістичне значення і можуть вважатися серйознішим містом, ніж Єлабуга. Айсін припускає, що саме Єлабугу навмисно висвітлюють у ЗМІ, щоб «затемнити» Набережні Челни та вивести їх з поля уваги.
У Татарстані промислове виробництво дронів і військової продукції активно розвивається. До Єлабуги запросили іноземних працівників, наприклад, із Камеруну, але виникли проблеми з дисципліною та криміналом, особливо з наркотиками, що не влаштувало спецслужби.
Можливо, цю робочу силу замінять північнокорейськими працівниками, які більш слухняні і відповідальні. Виробництво дронів уже розширюється, є кілька його модифікацій.
—
### Туран
Майже 75% усіх доходів Татарстану йдуть у Москву. За дослідженнями, у 1990-х роках рівень життя татарстанців міг бути кращим, ніж у мешканців Кувейту. Республіка має не лише нафтові ресурси, а й розвинену промисловість, науковий потенціал і вигідну логістику. Без участі Москви Татарстан міг би жити зовсім по-іншому.
Однак Айсін не обмежує поняття татар лише територією Татарстану. Він наголошує, що татари — великий народ, другий за чисельністю у Росії, нащадки Золотої Орди, і татарський проєкт значно перевищує межі однієї республіки.
– Важливо дивитися на це глибше: татарська ідентичність пов’язана із широкою територією та культурою.
– Навіть протока між материком та островом Сахалін носить назву Татарської.
Об’єднання тюркських народів і створення конфедерації — тема, що набирає обертів. У Росії, яка позиціює себе православною державою, національна Татарська ідентичність фактично знищується, а атака розгортається і на релігійну ідентичність.
– З огляду на це, в майбутньому істотне значення матиме джихад — остання битва проти загарбників та узурпаторів.
– Айсін вважає, що серед татар і тюркських народів релігійна, насамперед ісламська, ідентичність переважатиме над національною.
—
### Перспективи та об’єднання
Хотілося б відзначити, що сили агресора більші, а наші надії здебільшого пов’язані з кризою у Росії. Проте очікувати кризу нескінченно не можна — треба діяти, розширювати можливості протесту та колаборації.
Існує тенденція до об’єднання тюркських народів:
– Організація тюркських держав, яка витоками сягає Тюркської ради, де провідну роль відіграє Туреччина.
– За останні 20 років зроблено багато: інтеграція систем освіти, формування єдиного алфавіту, прагнення до уніфікації стандартів у військах.
– Низові об’єднавчі процеси також активні на рівні тюркських спільнот.
Ці народи можуть стати самодостатньою силою на великій території. Відомо, що сукупний ВВП потенційного «Великого Турану» становить приблизно три трильйони доларів, плюс:
– зростаюче населення;
– гарна демографія;
– великі невикористані ринки;
– багаті природні ресурси.
П’ять-сім років тому ідеї об’єднання тюркських народів чи створення Турану звучали як фантастика, тепер же вони набули реальних політичних обрисів.
Автор: Євген Руденко – «Українська правда»
