Коли вечірні сутінки починають опускатися, з лісової гущавини виходить група українських військових, готових зустрітися з ворогом у нерівній сутичці. Їхня мета — знищити безпілотний літальний апарат XXI століття, використовуючи зброю, розроблену ще наприкінці Першої світової війни.
У Сумській області на північному сході України, що межує з Росією, подібні бої відбуваються щоночі. Перш ніж приєднатися до військових, у повітрі відчувалася небезпека, а на землі панували напруга й адреналін.
Командир з позивним «Єгер» пильно стежить за екраном, де відображаються скупчення червоних точок — кожна з них символізує ворожий безпілотник, здатний зруйнувати невеликий будинок. Над Сумами та сусідньою Чернігівською областю в небі вже перебувало приблизно 30 таких дронів.
На галявину виїжджають дві вантажівки з плоскими платформами, кожна оснащена важким кулеметом і навідником, який уважно слідкує за небом. Вантажівки оточені солдатами з легкими кулеметами, які перебувають у стані постійної готовності.
За кілька хвилин пролунав гул лопатей пропелерів, і на горизонті з’явився майже непомітний дрон. Військові відкрили вогонь — усі гармати стріляли синхронно, — але дрон зник у далечині.
Як і часто буває під час війни, не обійшлося без іронічних зауважень. «Ви зрозумієте, коли прилетить наступний дрон, — той низькорослий хлопець почне нервувати», — сказав «Єгер», жестом показуючи на одного зі своїх підлеглих.
Коли сутеніє, дрони продовжують наближатися, а військові невпинно намагаються їх збити. Проте що відчувають воїни, коли більшість із цих дронів вдається прорвати оборону?
«Це, чесно кажучи, не надто приємно, — з сумом відповідає «Єгер», відводячи очі. — Відчуваєш легкий сум, але, як ви бачили, часу на емоції немає. Одного збив — наступний може з’явитися миттєво. Працюєш у такому темпі. Якщо вдалося збити — добре, якщо ні — знаєш, що є інші підрозділи, які теж працюватимуть».
«Єгер» і його команда є мобільним пожежним відділом 117-ї бригади територіальної оборони України. Усі місцеві жителі прагнуть захистити не лише рідне місто, а й країну в цілому. Найбільші хвилі російських безпілотників пролітають через цей регіон, проникаючи глибше до української території.
Командир наголошує:
- Дрони наступають величезними потоками, часто летять на різній висоті.
- В густих хмарах вони літають над ними, що ускладнює їхнє виявлення.
- Сильні дощі також утруднюють пошук цих апаратів.
Сто «шахедів» за ніч стали у Сумах звичайним явищем.
До підрозділу «Єгеря» входять різні представники професій — фермер (який жартує: «тепер я займаюся зовсім іншими справами у полі») та будівельник. Сам «Єгер» — колишній лісник і боєць змішаних єдиноборств. Він тепер бореться із супротивником, якого майже не видно на власні очі.
«Це повторюється щодня, знову і знову, — каже командир. — Для нас це як фільм «День бабака».»
Будівельник Курбан додає: «Найгірше те, що роки йдуть, а ми досі не розуміємо, коли це все закінчиться».
Багато дронів, що пролітають над Сумами в ту ніч, прямували до Києва — столиці України. «Єгер» та його команда були це усвідомлені, як і ми. Це розуміння викликало відчуття тривоги.
Киян попередили про повітряну тривогу, однак протиповітряна оборона столиці виявилася перевантаженою під час дев’ятигодинної атаки. Українські військово-повітряні сили повідомили, що до ранку по місту було завдано ударів майже 280 ударними безпілотниками і двома балістичними ракетами. У наступні дні стало відомо про 30 загиблих.
Четвертого літа війни поля навколо Сум вкриті кукурудзою і соняшниками, що ще не розцвіли, а також броньованими «зубами дракона» — бетонними трикутниками, які здатні зупинити танки.
Раніше, восени минулого року, ситуація була інша: українські війська прорвали кордон із Росією та зайняли частину території в сусідній Курській області. Проте до березня цього року більшість українських підрозділів була витіснена. Хоча головнокомандувач ЗСУ нещодавно заявив, що деякі території там усе ще утримуються. У травні президент Зеленський попередив, що в напрямку Сум було стягнуто близько 50 000 російських військових.
До червня евакуювали понад 200 сіл та селищ Сумської області через повільне просування російських військ. Хоча поки не спостерігається ознак масштабного наступу, президент Путін заявив про намір створити «буферну зону» вздовж кордону й натякнув на загрозу для міста Суми.
«Ми не ставимо завдання захопити Суми, але це не можна виключати», — висловився він.
Президент Зеленський вважає російські плани щодо Сум «божевільними, як завжди».
Увага: наступний розділ містить тривожні деталі.
Війна, яку влаштувала Росія, наблизила атмосферу загрози до 37-річної Маргарити Гусакової, що мешкає у селі. Вона попередила сестру, аби та не приїжджала через вибухи. Однак сестра приїхала. Місяць затишшя та миру минув доти, поки вони не сіли в автобус.
Рано вранці 17 травня сестри разом з іншими родичами вирушили на мікроавтобусі до міста. Маргарита згадує:
- «Я пам’ятаю нашу радість і сміх у автобусі… Потім ми почали їхати, і сталося це».
Автобус був атакований російським безпілотником, унаслідок чого загинули дев’ять цивільних, серед яких матір, сестра та дядько Маргарити. Її саму витягли із уламків із жахливим пораненням правої руки, яку тепер тримають металеві шини.
Маргариту мучать не лише шрами тіла, а й травма душі. Вона свідчить:
- «Я відкрила очі — автобуса не було.
- Оглянулася — сестра без голови.
- Мати лежала з пораненням у скроні.
- Мій дядько випав з автобуса, його мозок був видимий».
Інтерв’ю відбулося в Сумах у приміщенні центру евакуації, захищеному мішками з піском. Маргарита сиділа надворі, намагаючись заспокоїтися, курячи сигарету. Вона планувала поїхати до ще одного родича, але хвилюється за безпеку своїх восьми дітей.
«Можливо, доведеться тікати далі, — казала вона. — Скрізь небезпечно. Боюся за дітей більше, ніж за себе. Їх треба врятувати — це найголовніше».
Під час нашої розмови пролунала сирена повітряної тривоги. Звук був настільки звичним, що Маргарита не відреагувала, як і люди довкола.
Український журналіст пояснив: «Тепер ми біжимо до укриття лише у випадку гучних і близьких вибухів».
У Сумах небагато говорять про мир, не кажучи вже про припинення найбільшої війни в Європі з 1945 року.
У США екс-президент Дональд Трамп перестав запевняти в одноденному досягненні миру і наразі залучений у новий конфлікт — атаки по іранських ядерних об’єктах.
Переговори між Росією та Україною обмежуються здебільшого обмінами полоненими та поверненням тіл загиблих. Президент Путін, здається, загартувався й висуває все більш жорсткі вимоги.
Прогулюючись лісистою дорогою до польового військового табору, ми зустріли групу солдатів, серед яких був 35-річний боєць із поголеною головою і розкішною бородою на позивний «Студент».
Він поділився своїми думками:
- «Війна не закінчиться найближчого року чи двох.
- Навіть якщо через шість місяців буде припинення вогню, то через 4-5 років війна поновиться.
- Президент Путін має імперські амбіції».
Війна залишає сліди видимі та невидимі.
«Студент» відправив свою родину за кордон із надією на безпеку незабаром після початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. З того часу він не бачив своїх двох доньок. Його дружина завела інші стосунки і розлучилася з ним.
Інші солдати, з якими ми спілкувалися, також розповідали про руйнування сімей, спричинені війною.
«Студент» описує війну як «кров, бруд і піт» та не приховує її жорстоку ціну. Він пояснив:
- «Ми прийшли до батальйону цілим взводом — 30 сусідів.
- На сьогодні в живих лишилися лише четверо».
Звіт підготовано за участю Вієцке Буреми, Мооса Кемпбелла та Володимира Ложка.
