Врятована від переслідувань: історія Артеміди Гасемзаде з Ірану до Канади
Біженка, що стала символом мігрантів
Молода жінка, Артеміда Гасемзаде, перетворилася на обличчя мігрантів, депортованих Сполученими Штатами в Панаму. Її тримали у готелі, потім у таборі в джунглях Дар’єн, а вона опинилася в чужій країні, де не знала ні мови, ні людей. Згодом її ім’я використали для законопроєкту у Конгресі США, мета якого — захистити деяких мігрантів, що шукають притулку у Сполучених Штатах.
Від Ірану до Канади: довгий шлях до свободи
Артеміді 28 років, вона — колишня мусульманка, що прийняла християнство. У червні канадський уряд надав їй притулок — це стало щасливим завершенням майже дворічного марафону втечі від релігійних переслідувань на батьківщині та складної історії з американською міграційною політикою. На початку липня вона прибула на острів Денман, біля Ванкувера, з мінімальним багажем — лише з одягом. Але в її серці панували вдячність і надія на нове життя.
Життя у підвішеному стані: небезпека і розлука
Разом із братом Шахіном, який також прийняв християнську віру, Артеміда виїхала з Ірану до Мексики в грудні 2024 року. Вони перетнули кордон США, стрибнувши через стіну, але їх одразу затримали прикордонники і розділили. У лютому 2025 року Артеміду закували в кайдани і відправили воєнним літаком у Панаму — це була перша спроба адміністрації Трампа депортувати мігрантів у треті країни, де вони не є громадянами.
Адміністрація проводить такі депортації майже у 20 країн, серед яких Коста-Рика, Ель-Сальвадор і навіть Центральноафриканська Республіка. Цікаво, що, незважаючи на ворожість до влади Ірану, уряд США організував кілька рейсів на батьківщину Артеміди.
Релігійний страх і переслідування на батьківщині
Для Артеміди повернення до Ірану було страшним кошмаром. Закон в Ірані розцінює перехід з ісламу в іншу віру як блюзнірство, що карається смертю. Хоч народжені християнами можуть вільно практикувати віру, конверти переслідуються й змушені приховувати свої молитви та зібрання.
У лютому 2025 вона відверто сказала:
- «Я хотіла жити вільно, без страху, без того, щоб хтось хотів мене вбити.»
Життя в ізоляції Панами: боротьба за права
Після депортації з США Артеміду і інших мігрантів помістили в готель у Панамі, а пізніше — в похмурий табір у джунглях Дар’єн, де вони провели тижні в неволі. Артеміда зіграла ключову роль у приверненні міжнародної уваги до ситуації депортованих.
За допомогою свого прихованого мобільного телефону вона зняла відео, яке швидко набуло популярності у соцмережах і передавала відомостi The New York Times. Її історію підтримали християнські організації та правозахисники. Зусилля адвокатів, які працювали безкоштовно, призвели до звільнення людей із табору.
Наслідком стало видавання Панамою гуманітарної візи на 90 днів для депортованих. Багато хто залишив країну, а Артеміда вирішила залишитись і шукати легальний шлях до Північної Америки. Вона мала надію знову зустрітися з братом, який отримав притулок у США і зараз живе у Техасі.
Законопроєкт на підтримку переслідуваних
У травні 2025 року представниця від Арізони, іранка за походженням Ясамін Ансарі, запропонувала в Конгресі законопроєкт під назвою Artemis Act. Документ забороняє швидку депортацію біженців із країн, де переслідують релігійні меншини, і гарантує право на розгляд справи у суді США з імміграції. Проєкт отримав підтримку демократичної більшості, але зустрів опір республіканців у Палаті представників.
Канадська надія, але непрості випробування
Артеміда почула від адвокатів, що США, швидше за все, не передумають і не дозволять їй повернутись через політичний тиск і загальну атмосферу навколо імміграції.
Еміграція до Канади теж мала свої труднощі:
- Канада встановила квоту для біженців.
- Необхідно було знайти канадського спонсора.
- Артеміда не мала знайомих у країні.
У Панамі вона намагалася будувати нове життя: відвідала церкву, вивчала іспанську, заводила друзів і працювала гігієністкою.
Милосердя у несподіваних серцях
Іан та Наомі Елліотт — подружжя на пенсії, яке допомагає афганським біженцям у своєму регіоні — прочитали про Артеміду у The New York Times і вирішили підтримати її заяву на притулок у Канаді.
Пара організувала:
- Контакти з канадськими офіційними структурами
- Звернення до агенцій з підтримки біженців та активістів
- Співпрацю з юристами у трьох країнах
Та через перевищення квоти на 2025 рік їхні зусилля роками не давали результатів. Але наприкінці року щастя посміхнулося: агенція City of Refugees повідомила про скасування і надала місце Артеміді.
Останній крок на шляху до безпеки
Агенція дала на подачу документів лише 48 годин і вимагала 25000 доларів, щоб завершити процедуру спонсорства. Елліоти з легкістю виконали перші дві умови, але з грошима було важче.
Пані Іан звернувся до американського адвоката в Техасі, який підтримував брата Артеміди. Хоч вони ніколи не бачилися, юрист перерахував гроші на рахунок Елліота.
Артеміда згадує:
«Я подумала, що більше не доведеться боятися переселень, тепер я зможу мати свій дім, не жити у притулках, мрію вчитися на стоматолога і подорожувати без страху.»
Ласкаве прийняття у Канаді
Елліоти вже були готові до її приїзду — облаштували кімнату з новим столом, кріслом, зеленим рослиною, свіжою білизною і навіть купили купальник для літніх прогулянок на острові.
Наомі, чия родина пережила Голокост, поділилася:
«Великі серця творять великі дива. Все завершилося справжнім дивом.»
В день прибуття подружжя разом із друзями чекало в аеропорту з квітами, подарунками і табличками «Welcome Artemis» англійською та перською. Артеміда кинулась їм назустріч і міцно обійняла — сльози радості лилися обох.
Життя Артеміди — це історія надії, терпіння й справжньої солідарності, що змогла перемогти страх і безнадію.
