Китай, через Пакістан, демонструє Москві: відступіть від Баку і сприяйте примиренню.
Казахстан, Узбекистан і Азербайджан започаткували співпрацю щодо створення зеленого енергетичного коридору на шляху до Європи.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган оголосив, що Ільхам Алієв висловлює готовність врегулювати відносини з Російською Федерацією. Відповідь Володимира Путіна залишається невизначеною, проте існує припущення, що він піде на поступки, хоча це примирення може мати для нього гіркий відтінок.
1. За останні два тижні, в період загострення відносин між Росією та Азербайджаном, відбулися кардинальні зміни на Південному Кавказі. Баку не лише не піддався тиску Москви, а й фактично вказав їй на її місце, тоді як Росія поки утрималася від введення торгових санкцій проти Азербайджану.
2. Ільхам Алієва підтримав не тільки Реджеп Ердоган: до нього з офіційним візитом прибув прем’єр-міністр Пакистану. В контексті міжнародної політики це можна розглядати як послання Пекіна Володимиру Путіну, адже Пакистан посідає ключову позицію серед партнерів Китаю. Крім того, 4 липня Азербайджан було запрошено взяти участь у саміті Шанхайської організації співпраці — організації, що перебуває під домінуванням Китаю.
3. Казахстан, Узбекистан та Азербайджан створили спільне підприємство для реалізації проєкту зі створення зеленого енергетичного коридору до Європи. Планується прокласти енергетичний кабель по дну Чорного моря, який з’єднає Центральну Азію, Кавказ, Європу, а також акваторії Каспійського та Чорного морів у рамках єдиного енергетичного шляху. Для розуміння масштабу: Узбекистан має намір експортувати 10–15 мільярдів кіловат-годин екологічно чистої електроенергії до 2030 року.
4. Події останніх днів свідчать про приховану війну через проксі, що відбувається без відкритих військових дій. Туреччина, використовуючи Азербайджан, проявляє себе як ключовий гравець у пострадянському Закавказзі. Питання потенційного переходу Грузії у двополюсне підпорядкування між Росією та Туреччиною фактично лише питання часу. У свою чергу, Вірменія переймає на себе роль об’єкта впливу, куди Росія поступово втрачає контроль, а натомість доля країни все більше залежить від Туреччини.
5. Туреччина значно посилила свій вплив у регіоні Центральної Азії. Якщо раніше країни Центральної Азії намагалися балансувати між двома геополітичними гравцями — Китаєм і Росією, то тепер їх стратегія буде включати балансування у трикутнику взаємин між Китаєм, Росією та Туреччиною.
6. Анкара не ставить за мету ліквідацію Росії, оскільки розуміє, що ні Пекін, ні Вашингтон, ні інші світові гравці, крім балтійських країн і самої Туреччини, не прагнуть цього. Туреччина обирає стратегію ослаблення Москви, не доводячи конфлікт до відкритого загострення. Найсуттєвіша роль у цьому відводиться Азербайджану.
7. Китай, в особі Пакістану, передає Москві чіткий сигнал: «Відпустіть Баку і прямуйте до мирних переговорів». Паралельно з цим Володимир Путін оголосив про запланований чотириденний візит до Пекіна з нагоди 80-річчя перемоги КНР над Японією. Це не просто демонстрація дружніх відносин з Сі Цзіньпіном, а надзвичайно значиме зближення, адже Путін усвідомлює, що його політичне виживання напряму залежить від позиції Дональда Трампа та керівництва Китаю.
8. У перспективі регіони Південного Кавказу та Центральної Азії поступово, але невідворотно відходять від впливу Російської Федерації. Європейський континент фактично втратив контроль над цим стратегічним простором, а Сполучені Штати наразі навіть не приділяють достатньої уваги цьому регіону. Залишається лише робити правильні висновки, усвідомлюючи, що геополітичні ігри стали значно складнішими, ніж прості вибори «або-або».
Світова політична карта зазнає тектонічних змін.
