Богдан Попов святкує забитий гол у складі «Емполі»
Злет українського таланту в Італії
Емполі, Стадіо Карло Кастеллані, серпень 2025 року. На трибунах лунають оплески і схвальні вигуки – щойно 18-річний Богдан Попов оформив дубль у своєму дебютному матчі за першу команду. Ще кілька років тому цей хлопець ховався від війни, а сьогодні його ім’я скандують італійські вболівальники. Високий (193 см) юнак із сяючими очима і скромною усмішкою виходить до фанатів, які вже встигли полюбити нове обличчя команди. Український футболіст в Італії переживає мить, про яку мріяв усе життя. Це історія про шлях з рідного Ніжина до молодіжної команди «Емполі», про мрії, що сильніші за обставини, і про талант, який пробивається навіть крізь темряву війни.
Дитинство в Ніжині і мрія про великий футбол
Богдан Попов народився 4 квітня 2007 року в стародавньому місті Ніжин на Чернігівщині. Футбол у нього в крові – його батько Руслан Попов був професійним гравцем, виступав захисником у низці українських клубів. Змалку Богдан бачив, як батько жив грою, і теж годинами ганяв м’яча у дворі. Мріяв стати нападником світового рівня, і родина всіляко підтримувала цей потяг. Хлопчина відзначався високим зростом, хорошою швидкістю та вродженою координацією. Тренери місцевої дитячої школи відразу помітили його талант – український талант рідко залишається поза увагою, якщо підкріплений працею.
У підлітковому віці Попов опинився в академії київського «Динамо» – одному з найкращих місць для розвитку молодих гравців в Україні. Навчатися футболу в академії такого гранда – честь і виклик. Богдан відточував техніку, вчився грати форварда, здобував дисципліну на полі й поза ним. В юнацьких командах «Динамо» він забивав регулярно, привертаючи увагу тренерів. Товариський і працьовитий, цей молодий український футболіст мріяв одного дня почути рев трибун на свою честь.
Війна, що змінила все
Лютий 2022-го розділив життя Богдана на «до» і «після». Коли на рідну країну впали перші бомби, 15-річний Попов був далеко від дому – на юнацькому міжнародному турнірі в Польщі. У той момент м’яч був у нього в ногах, а в голові – думки про майбутню кар’єру. Але додому він практично вже не повернувся: війна перекреслила спокійне життя. Ніжин, Київ, уся Україна опинилися під загрозою. Родина Богдана залишилася в Україні – мама працювала на стратегічно важливому підприємстві для оборони, тож не могла виїхати. Батько теж залишився поруч із сім’єю. Юний футболіст опинився сам на чужині, з тренувальною формою у валізі та розпачом у серці.
«Я став заручником ситуації. Але, як з’ясувалося пізніше, у футбольному плані я точно виграв», – згадує згодом Богдан. Ці слова — не пафос, а гірка правда: війна забрала в нього безтурботну юність, зате дала шанс, про який він і не мріяв раніше. Юнак опинився в Італії сам-на-сам зі своїми страхами, але не зрадив мрію стати футболістом. Він згадує, як плакав ночами, хвилюючись за рідних, але на ранок виходив на поле з однією думкою: футбол – його порятунок.
Новий дім в Італії
Залишившись без сім’ї, Попов знайшов притулок у благодійній родині на півночі Італії, в провінції Масса-Каррара. Італійці прийняли українського хлопця як рідного, подарувавши йому домашній затишок і підтримку. 15-річний Богдан мусив подорослішати за лічені дні: самостійно облаштовувати побут, вчити чужу мову, ходити до італійської школи. Але в одному йому щастило — в Італії дуже люблять футбол, і навіть у маленькому містечку знайшлося місце для м’яча.
Попов почав грати за місцеві юнацькі команди. Незграбний підліток швидко перетворювався на фізично міцного нападника. Забиті голи допомагали йому впоратися з болем розлуки. Кожен влучний удар по воротах ніби наближав його до дому. Місцеві тренери й уболівальники спершу дивувалися: звідки у провінційній команді взявся такий високий хлопчина з сильним ударом? Ті, хто розуміється на спорті, одразу помітили різницю – юний український футболіст виділявся серед однолітків рівнем підготовки і неймовірною мотивацією. Звістка про талановитого «рифуджіато» (біженця) поширилася швидко.
Невдовзі до одного з агентів, який займався пошуком молодих талантів, дійшла чутка про українця з чудовими даними. Цей агент зв’язався з представниками клубу «Емполі». Телефонний дзвінок пролунав на клубній базі в Монтеборо приблизно так: «Алло, це Empoli FC? У нас тут хлопець, на якого вам варто подивитися». У Тоскані відомі на всю Італію своєю увагою до юні, тож клуб відреагував миттєво. Незабаром Богдана запросили на перегляд.
Знайомство з «Емполі»
«Емполі» – це невеликий клуб із великою душею. Тут не бояться довіряти молоді: свого часу саме в «Емполі» розкривалися таланти, що згодом засяяли в Серії A та збірній. Президент клубу Фабріціо Корсі й спортивні директори завжди шукають «діаманти» у молодіжному футболі. Богдан Попов прибув на перегляд у 2023 році, коли йому щойно виповнилося 16. Зріст майже 1,93 м, вміння грати головою, поставлений удар – хлопець одразу справив враження. Український легіонер в Італії швидко довів, що його присутність – не випадковість.
«Я відзначив у ньому важливі якості і сказав, що Емполі – ідеальне місце для його розвитку», – розповідає Ренцо Мелані, ветеран-скаут і колишній тренер, який одним із перших побачив потенціал Попова. Саме Мелані був своєрідним посередником, який допоміг оформити перехід юнака в систему «Емполі». «Його потенціал було видно всім: він вигідно вирізнявся на фоні інших хлопців, хоч був дуже молодим. У такому віці рідко побачиш настільки високий рівень», – додає скаут. У молоді українські футболісти, що опиняються за кордоном, часто є талант, але їм потрібне правильне середовище для розкриття.
Саме таке середовище запропонувала Богданові Тоскана. Юний форвард опинився в молодіжній структурі «Емполі» (академія при клубі), де його взяли під опіку керівники сектора юніорів Федеріко Барганья і Маттео Сільвестрі. Попов Емполі – це сполучення швидко стало знайомим в клубі: хлопець з України невдовзі завоював серця всіх на базі. Він одразу взявся за роботу: старанно відвідував тренування, підтягнув італійську мову, влився в новий колектив. Богдан жив у гуртожитку для молодих гравців і ділив кімнату з іншим юнаком, що допомогло не почуватися самотнім.
Італійська преса тоді писала, що хлопець з України «відразу підкорив серця керівників молодіжного сектора Емполі». Тренери відзначали його зрілість не по роках: український талант Попова поєднувався з відмінною працездатністю. Проте, щоб стати професіоналом, мало здібностей – потрібні ще праця, піт і жертви. Богдан це розумів. Він був готовий пройти поступовий шлях зростання, працюючи над фізичною силою, витривалістю і тактичною грамотністю. Адже юнаку довелося адаптуватися до більш вимогливого та швидкого футболу, ніж він звик на батьківщині.
Клуб – як сім’я
В «Емполі» Попов знайшов не лише команду, а й справжню сім’ю. Президент Фабріціо Корсі перейнявся долею українського легіонера. Дізнавшись, що Богдан довгий час не бачився з рідними через війну, Корсі вирішив допомогти. Влітку 2024 року клуб зробив надзвичайний жест: президент запросив до Італії маму, брата та сестру Богдана, організувавши їхній приїзд і проживання. Коли після довгих місяців розлуки на порозі будинку Корсі з’явилася родина Попова, юнак не стримував сліз. Міцні обійми з мамою, радісний сміх братика і сестрички – цей момент став для нього найкращою нагородою за всі пережиті труднощі. Італійська преса того дня писала про «коммоціюне» – розчулення, яке панувало під час зустрічі.
«Ми зробимо все можливе, щоб сприяти новим зустрічам і, якщо вийде, остаточно возз’єднати сім’ю», – пообіцяв тоді Корсі. Для нього Богдан був уже не просто черговим гравцем академії, а хлопцем, чию долю клуб взяв під опіку. Футболіст «Емполі» Богдан Попов відчув: тут про нього піклуються як про рідного. Це додало йому сил та мотивації. Родина провела в Тоскані деякий час поруч із Богданом, відвідувала його матчі за юнацьку команду. То були миті щастя, про які на початку війни й мріяти було годі. Згодом батьки й сестра з братом мусили повернутися до України, де життя тривало в непростих умовах, але Попов залишився спокійним – він знав, що клуб не залишить його проблеми без уваги.
Примавера «Емполі»: голи і випробування
Сезон 2023/24 Богдан провів у команді U-17, а з осені 2024 вже грав за «Емполі U19» (так звану Примаверу, молодіжну команду клубу). Там він швидко став одним з лідерів атаки. За підсумками сезону 2024/25 юнак став найкращим бомбардиром молодіжки, забивши 10 голів і віддавши 2 результативні передачі. Це були важливі голи – деякі з них приносили команді перемоги, інші рятували від поразок. Попри те, що молодіжна команда «Емполі» пережила складний сезон (ледь уникнувши вильоту з Примавери 1 у перехідних матчах), український форвард регулярно демонстрував свій клас. Він звик тягнути на собі атаки, грати проти найлютіших оборон юнацького чемпіонату Італії і не губитися.
«Минулого сезону я став найкращим бомбардиром Примавери, але вважаю, що міг забити і більше», – самокритично зазначає Богдан. В його словах немає бравади – лише бажання прогресувати. «Ніколи не можна бути задоволеним собою. Я міг би забити ще більше», – повторює юнак. Ця невгамовна жага до голів і є рушійною силою його успіху. Він щодня залишався після тренувань бити по воротах, відпрацьовував удари з різних положень. Тренер молодіжки не міг натішитися: талановитий український нападник подавав приклад партнерам своєю віддачею.
Паралельно Богдан адаптувався до життя в Італії. Уже за рік він вільно спілкувався італійською, жартував із партнерами, став «своїм» у роздягальні. Однолітки прозвали його «наш гігант» – через зріст і силу. Але попри кремезну статуру, на полі Попов не виглядав неповоротким: він швидко набирав хід, вмів обіграти один в один, віддав точний пас. Фізична міць у поєднанні з технікою зробили його грізною зброєю в атаці. В центрі юнацького наступу «Емполі» він виконував роль класичного №9, який чіпляється за м’яч, розгортає атаки і завершує їх ударом.
Крок до першої команди
Весною 2024 року до Богдана почали придивлятися тренери основного складу. На той момент «Емполі» боровся за виживання у Серії A, і клуб розумів, що попереду можливі зміни. 17-річного форварда кілька разів залучали до тренувань з першою командою. «Я почав минулий сезон з основою, пройшов усю передсезонну підготовку і до грудня тренувався з першою командою», – згадує Попов. Для нього це була безцінна школа: тренування пліч-о-пліч із досвідченими професіоналами, інший темп і рівень боротьби. Богдан зізнається, що по-справжньому відчув, наскільки різниться рівень футболу в молодіжній першості та елітному дивізіоні: «Різниця дуже відчутна, це неможливо порівняти. Я розумію, що процес моєї адаптації до дорослого футболу ще не завершений. Я вчуся, працюю і намагаюся прогресувати щодня».
До кінця 2024 року ситуація в основі була складною: команда зрештою вилетіла з Серії A, і тренерський штаб прийняв рішення, що юному нападнику краще сконцентруватися на практиці в Примавері. Богдан повернувся до молодіжки, щоб отримувати стабільну ігрову практику, і, як ми вже знаємо, чудово там проявив себе. Тим часом у клубі назрівали зміни: після вильоту склад оновлювався, прийшов новий головний тренер Гвідо Пальюка, який славився вмінням працювати з молоддю.
Влітку 2025-го Богдан Попов футболіст знову отримав шанс проявити себе перед тренерами першої команди. Під керівництвом Пальюки «Емполі» почав перебудову, роблячи ставку на молодих і голодних до гри гравців. Вже на перших передсезонних зборах новий коуч придивився до довгоногого українця під номером 77. Богдан відзначився у товариських матчах, забив кілька м’ячів у спарингах. «У двох останніх товариських іграх перед сезоном я виходив у стартовому складі», – розповідає він. Пальюка багато з ним говорив, вказував на помилки, підбадьорював. Перед стартом офіційних поєдинків тренер прямо сказав Богдану, що розраховує на нього в основній обоймі.
«Мені сказали, що я гравець першої команди, тож я намагатимуся це довести», – зізнався Попов перед сезоном. Він сподівався отримувати ігровий час у Серії B, хоча й розумів, що конкуренція буде серйозною. В його 18 років багато чого треба ще навчитись, але сама довіра окриляла. Команда вилетіла з еліти, проте для Богдана це стало шансом – український легіонер в Італії міг отримати більше можливостей проявити себе у другому дивізіоні, ніж це було б у Серії A.
Дебют у дорослому футболі
Своєї першої офіційної гри за «Емполі» Попов дочекався 15 серпня 2025 року. Це був матч Кубка Італії (Coppa Italia) проти «Реджани». Неочікувано для багатьох, Гвідо Пальюка випустив 18-річного новачка в стартовому складі. «Я побачив, що мене готують на тренуваннях до гри. Але по-справжньому повірив, що вийду з перших хвилин, тільки коли почув своє прізвище в стартовому складі», – описує той день Богдан. Він провів на полі 85 хвилин, боровся самовіддано, кілька разів був близьким до гола. Матч видався нервовим: основний час завершився внічию 1:1, а «Емполі» пройшов далі лише у серії пенальті. Попов свій вихід відпахав – постійно відкривався, чіплявся за м’яч, бив по воротах. Голів дебютних того вечора не сталося, але сам факт появи зовсім юного нападника у складі першої команди вселяв оптимізм: молоді українські футболісти рідко отримують такий аванс довіри в Італії.
Після тієї гри в Кубку тренер Пальюка похвалив Богдана перед командою. «Він привітав мене з дебютом, похвалив за старання і попросив не зупинятися на досягнутому», – з усмішкою переказує слова наставника Попов. Команда теж підтримала хлопця: досвідчені гравці по-дружньому поплескали по плечу, мовляв, усе ще попереду. Сам Богдан був на сьомому небі від щастя, хоча й злегка розчарований, що не вдалося забити. Але головні події чекали попереду.
Феєрія у дебютному матчі Серії B
Через тиждень після кубкового поєдинку настала мить істини – стартовий тур Серії B 2025/26. «Емполі» приймав на своєму полі «Падову». Богдан почав матч на лаві запасних – все ж тренер обрав у старт досвідченішого форварда, Стівен Шпенді. Проте на 28-й хвилині Шпенді отримав травму, і Пальюка, не вагаючись, кинув у бій Попова. Ті секунди назавжди закарбувалися в пам’яті українця. «Я не помічав, як летить час на полі. Були величезне бажання і концентрація», – згадує він. Гра була важкою, «Падова» чинила опір, рахунок тримався рівним. Але вихід молодого нападника переламав хід поєдинку.
Спершу Богдан відзначився наприкінці першого тайму. На 41-й хвилині він спритно зіграв у штрафному майданчику суперника, підхопив м’яч після рикошету і, мов справжній «раффаеле» (хижаки штрафного), пробив повз голкіпера – 2:1! Стадіон вибухнув оваціями, а коментатори ахнули: 18-річний український форвард забив у дебютному матчі чемпіонату! Попов не стримував емоцій: радісно поцілував емблему клубу на футболці і побіг до фан-сектора, де фанати вже розгорнули український прапор на честь його гола.
У другому таймі Богдан продовжив терзати захист «Падови». Він вигризав кожен м’яч, відкидав корпусом суперників, відкривався під передачі партнерів. На 66-й хвилині «Емполі» заробив кутовий. Подача – і Попов у стрибку завдає удар головою. М’яч з силою влітає у сітку, роблячи рахунок 3:1! Це був неймовірний стрибок і точний удар чолом – класичний гол центрфорварда. Дубль у першому ж матчі Серії B – мов казка, у яку важко повірити. Та це реальність: хлопець, що два роки тому тікав від війни, тепер приносить перемогу своєму клубу в Італії.
Стадіо Карло Кастеллані скандував: «Popov! Popov!». Партнери по команді обіймали Богдана на полі, а на лаві запасних тренери переглядалися – здається, народжується нова зірка. Після фінального свистка табло показувало 3:1 на користь «Емполі», а вся Італія обговорювала ім’я автора дубля. Попова визнали найкращим гравцем матчу, а згодом – і всього туру. Авторитетне видання La Gazzetta dello Sport поставило йому оцінку 8/10, підкресливши зрілість гри 18-річного форварда: відзначили його вміння грати спиною до воріт, впевнену боротьбу у повітрі та технічну готовність як для хлопця 2007 року народження. «Два голи справжнього центрфорварда, включно з прекрасним голом головою. Попов зовсім не соромиться грати корпусом проти захисників – непогано, як на гравця 2007 року», – захоплено коментували італійські журналісти. Аналітичний портал SofaScore узагалі нагородив Богдана рейтингом 9.4 – найвищим серед усіх учасників матчу.
У роздягальні після гри творилося щось неймовірне. Досвідчені італійські гравці, які спершу сприймали Богдана як тихого хлопця-новачка, тепер по черзі тисли йому руку. «Усі щиро раділи, я почув багато теплих слів на свою адресу», – розповідає він про атмосферу після матчу. Тренер Пальюка не приховував вдоволення: «Він привітав мене з голами, похвалив і просив не зупинятися», – каже Богдан, скромно усміхаючись.
Наступного дня ім’я Попова не сходило зі сторінок спортивних газет. Заголовки рясніли фразами на кшталт «Нове диво з України», «Дубль Попова – казковий дебют». Фанати «Емполі» у соцмережах називали його «наш Богдан», дякували за емоції. А сам герой дня намагався залишатися спокійним. «Я не думаю, що маю оцінювати свою гру. Це робить тренер», – скромно зазначив він в інтерв’ю після матчу. Пальюка ж у післяматчевій пресконференції похвалив юнака, але й остудив гарячі голови журналістів: «Один матч – це ще не показник. У Богдана велике майбутнє, але треба терпіння і роботи. Ми будемо захищати хлопця від зайвого тиску». І справді, в клубі розуміють: надто швидке звеличення молодого гравця може зашкодити. Проте в тих словах відчувається – тренер і керівництво вірять у Попова. Недарма одразу після феєричного старту «Емполі» запропонував Богдану новий контракт до 2028 року, фактично «прив’язавши» до клубу свій дорогоцінний талант на кілька років уперед.
Стиль гри: сила, швидкість, характер
На полі Богдан Попов грає на позиції центрального нападника, класичної «дев’ятки». Його зріст 193 см і міцна статура роблять його природженим таргетменом – тим, хто чіпляється за довгі передачі, виграє верхові дуелі, відкидає м’яч під удар партнерам. Але силою козирі Богдана не вичерпуються. Він досить швидкий, як для такого високого гравця, і технічний, що дозволяє йому обігрувати опікунів. Правша, але не боїться пробити і лівою, якщо треба. Відзначається холоднокровністю в завершальній стадії атаки – у штрафному майданчику діє спокійно, як досвідчений голеадор.
Тренери відзначають, що Попов у свої 18 грає «по-дорослому»: вміло прикриває м’яч корпусом, робить своєчасні скидання і розумно вибирає позицію. Італійська преса охрестила його «vecchio marpione» – «старим лисом» – за зрілий футбольний розум не по роках. Богдан багато працює без м’яча, відкривається між лініями, відтягує захисників на себе. Це сучасний тип нападника, який не тільки чекає пасу, а й сам створює моменти рухом та пресингом.
Сам Богдан рівняється на найкращих. На запитання, хто його футбольний кумир, він відповідає, що захоплюється Робертом Левандовським. І справді, в його манері гри є щось від лідера атаки збірної Польщі: та ж здатність опинитися в потрібному місці у потрібний момент, поєднання фізики і техніки. Звісно, попереду довгий шлях, щоб досягти подібних висот, але український футболіст в Італії вже подає великі надії. Коментатори жартують, що для повного комплекту йому бракує хіба що культової «дев’ятки» на спині – поки що Богдан виступає під номером 77.
Тренер Пальюка задоволений роботою підопічного: «Наш коуч вимогливий і завжди досить жорстко реагує, якщо щось не так. Але це лише змушує мене працювати якнайкраще», – каже про наставника Попов. Гвідо Пальюка відомий тим, що дав путівку в життя багатьом «бебі-талантам», і Богдан має всі шанси стати його наступною успішною історією.
Скромність і амбіції
Незважаючи на стрімкий злет, Богдан Попов лишається скромним хлопцем із дорослими цілями. Він чудово розуміє, що один матч – ще не підстава для зіркової хвороби. «Потрібно працювати спокійно і терпляче, без зайвого ажіотажу довкола нього», – застерігають клубні фахівці. І сам Богдан згоден: «Головне – не перегоріти від надлишку уваги і продовжувати прогресувати щодня».
У своєму юному віці Попов уже має досвід, який загартував характер. Він бачив війну, жив далеко від дому, боровся за місце під сонцем у чужій країні. Це додало йому зрілості і впевненості. Партнери по команді відзначають, що Богдан дуже професійно ставиться до себе: дотримується режиму, додатково займається у тренажерному залі, уважно слухає порад. Для інших молодих гравців він став прикладом, як треба використовувати свій шанс.
В «Емполі» планують поступово підпускати Попова до все більшої ролі в команді. Клуб не ставить завдання миттєво повернутися в Серію A – після вильоту зробили ставку на омолодження складу. Богдан – яскравий представник цієї нової хвилі. У роздягальні його жарти перекладають іспанцям і бразильцям, він же вчить партнерів українських слів. Усміхнений, трохи сором’язливий за межами поля, на газоні він перевтілюється у хижака, готового битися за кожен м’яч.
«Можливо, це гучні слова, але я прагнутиму стати основним форвардом Емполі і збірної України», – сміливо заявляє Богдан, коли його питають про мрії. Він розуміє, що шлях до національної збірної лежить через стабільну гру в клубі. Наразі Попова вже викликали до молодіжної (U-19) збірної України – на товариські матчі на початку вересня. Тренер молодіжки Дмитро Михайленко підтримує постійний зв’язок з гравцем: регулярно телефонує, цікавиться справами. Це додає Богдану стимулу: він хоче не просто потрапити до збірної, а й стати там лідером атак. А далі – хто знає – можливо, і до національної збірної доросте, якщо продовжить в тому ж дусі.
Від бомб до голів – історія, що триває
Історія Богдана Попова – це зворушлива спортивна казка, яка пишеться на наших очах. Український легіонер в Італії пройшов крізь випробування, що могли зламати когось іншого, але не його. Війна відібрала у нього дім і юність, зате загартувала характер. Футбол став для Богдана рятівним колом, а Емполі U19 – трампліном у великий спорт. В Італії він знайшов другу сім’ю і шанс здійснити мрію.
Тепер ім’я Богдана Попова відоме не лише в Україні, а й на Апеннінах. Місцеві тифозі вподобали сміливого хлопця, який віддячив їм голами і щирими емоціями. Попереду в нього цілий сезон у Серії B – нові матчі, голи і, без сумніву, нові виклики. Попов розуміє, що суперники швидко звернуть на нього увагу, будуть прискіпливіше оборонятися. Та це його не лякає: «Потрібно думати про сьогодні і вирішувати поточні завдання», – каже він, підкреслюючи, що не збирається спочивати на лаврах.
Вболівальники в Україні з гордістю стежать за успіхами Богдана. Він – один із цілої плеяди хлопців, що вимушено поїхали за кордон через війну, але продовжують прославляти український футбол. Молоді українські футболісти, подібні до Попова, показують світу нашу незламність і талант. Богдан став символом надії: він довів, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок – варто лише не відпускати мрію.
Сьогодні Богдан Попов – український футболіст в Італії, який впевнено крокує до своєї мрії. Він уже увійшов в історію як гравець, що в 18 років із дублем дебютував у професійному футболі за кордоном. Попереду – нові розділи його пригод: можливо, боротьба за підвищення «Емполі» до Серії A, нові рекорди і досягнення. Але головне, що цей розділ – лише початок. Хлопець, який утікав від бомб, тепер забиває голи під вибухи овацій. І нема сумнівів, що попереду в Богдана Попова ще не одна яскрава сторінка у футбольній казці, яку він пише своїм талантом і працею.
