У Кенії нещодавно завершили багаторічне розслідування обставин загибелі Гаррі Роя Віверса — британського підприємця, відомого своїм впливом у сфері нерухомості. Кенійські правоохоронці висловили надію, що після одинадцяти років перебування тіла Віверса у морзі, він нарешті зможе “знайти вічний спокій”. Попри це, багато аспектів смерті бізнесмена залишаються нерозкритими.
У ході розслідування виникли серйозні звинувачення, включаючи підозру у навмисному вбивстві шляхом отруєння, а також суперечності, пов’язані з похованням за мусульманською традицією під вигаданим іменем. Судові слухання супроводжувалися неабиякою напругою, зокрема, ексгумацією тіла приблизно через рік після похорону. Цей випадок також спричинив розкол у сім’ї бізнесмена — між чотирма братами й сестрами, що представляють два шлюби Віверса: двоє синів від першого й дві дочки від другого.
Під час одного із засідань сестри Геллен і Александра були присоромлені суддею за викрик на адресу свідка, що він нібито бреше й має бути ув’язнений. Водночас Геллен Віверс відобразила свої переконання прямо на одязі — на її майці було написано: «Моєму татові не вбили».
Незважаючи на тривалі дії зі збору доказів і свідчень, суддя Девід Одхіамбо констатував, що через значний ступінь розкладання тіла неможливо встановити точну причину смерті. Відтак він ухвалив передати прах для перепоховання на вибір родини. Такий розвиток подій може стати стимулом для подальших суперечок.
Обидві сторони конфлікту заявили, що наразі опрацьовують подальші юридичні кроки. Зокрема, адвокат синів Віверса, Річарда та Філіпа, Френсіс Кіньюа Камунді, наголосив: «Як можна передати тіло родині, коли вона розділена, а обидві сторони конфлікту тривають з 2013 року?»
Загалом у детальному 95-сторінковому підсумку суд визнав глибоко вкорінену ворожнечу між членами сім’ї. Зі слів суду, хоча горе зазвичай зближує близьких, у цьому випадку «емоції, пов’язані зі смертю, багатьох розділили». Саме це стало причиною конфлікту, що розгорівся після похорону.
Сторони конфлікту:
1. Сини померлого від першого шлюбу.
2. Друга дружина Азра Парвін Дін з доньками.
Діти проживали у Великій Британії, а їхній батько з другою дружиною мешкали близько трьох десятиліть на узбережжі Кенії у Момбасі, де він мав значний портфель нерухомості. Після смерті батька на День святого Валентина 2013 року сини приїхали до Кенії, й саме з цього моменту почалася юридична драма.
Із судових свідчень відомо:
– Парвін Дін була занепокоєна у процесі допитів про загиблого.
– Заявляла, що її чоловік помер від серцевого нападу.
– Спочатку відмовила синам у доступі до огляду тіла.
– Діти від першого шлюбу помітили зміни на лиці покійного, зокрема почервоніння, фіолетові й рожеві губи.
– Суперечки виникли щодо фотографій тіла, зроблених Філіпом, які дружина та доньки вимагали видалити.
– Александра Віверс зазначала, що не спостерігала слідів насильства на тілі батька, оскільки воно було загорнуте в тканину.
Поховання відбулося без проведення розтину та втручання поліції. Парвін Дін прийняла рішення про поховання за мусульманським обрядом без консультацій і не повідомила про смерть відповідні органи, посилаючись на невідповідність обов’язку повідомляти про це.
Поховання за ісламською традицією, проведене швидко, викликало сумніви у синів, які наголошували, що їхній батько не був мусульманином і що його ховали під чужим ім’ям.
За документами суду:
– Річард Віверс цікавився причинами такого поховання, адже їхній батько був християнином.
– Отримав пояснення, що поховання на відкритому кладовищі могло призвести до пограбування тіла.
– Парвін Дін підтвердила, що чоловік прийняв іслам.
– Сини звинувачували дружину та її доньок в отруєнні батька з метою спадкування, що вони відкидали.
– Здавалося, що у покійного не було заповіту.
Турбуючись про умови смерті батька, сини ініціювали ексгумацію та офіційне розслідування. Судовий дозвіл на ексгумацію отримали 28 квітня 2013 року, а тіло витягнули лише 31 січня 2014-го. Адвокат сторони синів звинуватив опонентів у навмисних затримках у процесі. Коли здійснили ексгумацію, тіло було у значно розкладеному стані.
У підсумковому судовому вердикті наголошено, що стан тіла не дозволив встановити точну причину смерті, а отже, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за жодними звинуваченнями.
Протягом багатьох років цю справу розглядали численні слідчі та судді, намагаючись розв’язати численні протиріччя і затримки. Суддя Одхіамбо, проводячи розгляд, зазначав, що коли починав практику, він читав про цю справу в пресі, не здогадуючись, що через десять років очолюватиме її розгляд.
У січні попереднього року магістрат прийшов до висновку, що смерть не виглядає підозрілою. Проте рішення було оскаржено синами у Високому суді через процедурні порушення, що призвело до повторного розгляду справи, де було подано нові докази.
Суддя також звернув увагу на медичні суперечки, які виникли між різними експертами:
– Один патологоанатом виявив у зразках на тілі та ґрунті токсичну речовину цигалотрин.
– Однак ці докази ставилися під сумнів, оскільки зразки надійшли до Великої Британії за чотири місяці після ексгумації, без оригінальної упаковки.
– Два інших експерти не виявили токсикантів у своїх пробах.
Суддя зауважив, що різні фахівці можуть по-різному інтерпретувати факти, через це важко визначити, кому довіряти.
Розгляд приділив увагу й поведінці учасників:
– Лікар, який надав першу допомогу Віверсу, не повідомив владу та не наполіг на розтині тіла, що спричинило подальші підозри.
– Цей фахівець опинився під дисциплінарним розслідуванням медичної комісії.
– Вчинки другої дружини також не містили доказів її причетності до загибелі.
Незважаючи на рішення суду, прах, який більше одинадцяти років зберігався у морзі, залишається предметом сімейних суперечок.
Ключові невирішені питання стосуються:
– Місця поховання: сини наполягають на Великій Британії, тоді як друга дружина і доньки хочуть перепоховання у Кенії.
– Відсутності покладених правових норм у країні, що регулювали б конфлікти щодо поховання.
– Відсутності волі покійного, адже заповіт не був знайдений, а власні побажання стосовно поховання не були задокументовані.
– Немає фактів про погіршення відносин Віверса з близькими, щоб виключати когось з претендентів на його тіло.
Суд відмовився втручатися у вирішення питання, кому саме передати прах, водночас рекомендував родині звернутися до відповідних інституцій для отримання правового захисту. Також зазначено, що питання спадщини досі перебуває на розгляді в іншій юридичній інстанції.
Схоже, тривале очікування Гаррі Роя Віверса на спокійне упокійництво ще далеке від завершення.
