Нещодавно з’явилася втішна новина: Рада Європи підписала з Україною угоду про створення спеціального трибуналу, який буде розглядати злочини, пов’язані з російською агресією.
Навіщо створювати трибунал?
Основна причина полягає в тому, що чинні міжнародні судові органи не в змозі притягнути Російську Федерацію до міжнародної кримінальної відповідальності за акт агресії. Таких судів лише два: Міжнародний кримінальний суд (МКС), який діє на підставі Римського статуту, та Міжнародний суд ООН, і обидва розташовані в Гаазі. Україна зверталася до обох інституцій, проте не з позовом про визнання факту агресії, а з вимогами розслідувати пов’язані злочини, що сталися внаслідок агресії. Натомість ці суди продемонстрували свою обмеженість у сприянні притягненню Росії до відповідальності.
-
Міжнародному кримінальному суду Україна надсилала звернення у 2014 та 2015 роках, нині розслідування триває. Після повномасштабного вторгнення 2022 року за ініціативою 39 держав МКС відкрив нове розслідування воєнних злочинів РФ в Україні. Суд випустив міжнародні ордери на арешт таких осіб, як Путін, Львова-Бєлова, командувач далекої авіації РФ Кобилаш, командувач Чорноморського флоту РФ Соколов, колишній міністр оборони РФ Шойгу та начальник Генштабу РФ Герасимов. Однак до остаточного вердикту ще далеко, йдеться про роки, а в розслідуваннях не ідеться безпосередньо про злочин агресії.
- Щодо Міжнародного суду ООН, Україна зверталася у 2017 році. Суд визнав порушення Росією двох важливих міжнародних конвенцій — з протидії фінансуванню тероризму та ліквідації расової дискримінації, але задовольнив позов лише частково, відкинувши більшість звинувачень.
Є також запитання до самої України: чому позови до міжнародних судів подавалися не безпосередньо щодо злочину агресії, а лише стосовно супутніх злочинів? Відверто зізнаємося — це могло б сприяти більшій чіткості у провадженнях, але в реальності навряд чи б збільшило ймовірність ухвалення рішення, оскільки міжнародні суди з часів Нюрнберзького процесу не винесли жодного вироку за злочин агресії.
Отже, аби ефективно притягнути Росію до міжнародної кримінальної відповідальності, потрібен механізм, дієвіший, ніж існуючі судові інституції. Таким інструментом має стати міжнародний трибунал — спеціальний суд, створений для розгляду конкретного злочину, не перевантажений іншими справами і здатний застосувати більш результативні процедури розслідування.
Однак створення такого суду потребує широкої консолідації світової спільноти. На базі Організації Об’єднаних Націй це практично нереально, оскільки підтримка навіть половини держав-членів ООН залишається під великим питанням. Цей фактор безпосередньо впливає на легітимність трибуналу та його рішень. Тому заснування трибуналу на платформі Ради Європи є оптимальним, своєрідним «соломоновим» рішенням.
Чому міжнародні суди не можуть притягнути Росію до відповідальності за війну?
В основі проблем лежать декілька ключових чинників:
-
Процедурні особливості. Росія не підписала Римський статут, що ускладнює діяльність МКС стосовно РФ. Щодо Міжнародного суду ООН, Росія є членом Ради Безпеки, де має право вето – це фактично заблокує виконання будь-якого рішення і навіть ускладнює можливість ухвалення такого рішення.
-
Відсутність механізмів примусу. Навіть щодо держав, які підписали та ратифікували Римський статут, немає ефективних засобів забезпечення виконання приписів МКС. Наприклад, 24 жовтня 2024 року II Палата попереднього провадження МКС підтвердила, що Монголія, як держава-учасниця Римського статуту, порушила свої зобов’язання, не заарештувавши Путіна за ордером під час візиту у вересні 2024 року. Імунітет глави держави не дає права ігнорувати ордер на арешт, проте способів примусити Монголію виконати це рішення наразі немає.
- Політичний контекст. Існує коаліція ядерних держав, які, хоч і не оголошують прямо, але зберігають за собою право на застосування агресії. Із дев’яти країн, що володіють ядерною зброєю, лише Велика Британія та Франція, як європейські держави, ратифікували Римський статут і визнали юрисдикцію МКС. Інші — США, Росія, Китай, Ізраїль, Індія, Пакистан і Північна Корея — не є учасниками статуту і не готові нести відповідальність за агресію, воєнні злочини, злочини проти людяності або геноцид. Вони не дозволяють МКС здійснювати юрисдикцію на своїй території.
Також у цьому політичному контексті слід враховувати вплив інших гравців світової арени, як, наприклад, Туреччина чи Саудівська Аравія.
Відсутність колективної політичної волі у світі унеможливлює винесення вироків за злочин агресії міжнародними судами. Внаслідок цього виникають перешкоди політичного характеру та цілеспрямоване підірвання ефективності міжнародного права і міжнародних інституцій, що веде до переваги «права сили». Наприклад, у США був підписаний указ, який запроваджує санкції проти Міжнародного кримінального суду, звинувачуючи його у «нелегітимних і безпідставних діях проти Америки і її союзників». Цей указ накладає фінансові та візові обмеження на осіб, що беруть участь у розслідуваннях МКС щодо американських громадян або їхніх союзників.
Що означає підписання Радою Європи угоди про трибунал?
Це сигнал, що Україна намагається обійти традиційні, повільні та заполітизовані міжнародні судові механізми. Проте підписання угоди наразі є тільки проявом наміру, а не гарантією створення трибуналу. До початку роботи суду належить ще пройти тривалий процес із багатьма етапами.
Наступні кроки включають:
- Приєднання до договору інших європейських держав, а бажано — максимальної кількості країн із різних регіонів світу. Чим більше буде учасників, тим більша легітимність трибуналу.
- Визначення та остаточне затвердження з усіма учасниками процедур створення суду, механізмів фінансування, правил добору суддів, прокурорів і слідчих.
Для України важливо, щоб трибунал почав діяльність ще під час війни, а не після її завершення, незважаючи на можливі зусилля держав, які не зацікавлені в роботі такого суду.
За трибунал і його вирок доведеться боротися
Нині в Україні є унікальна можливість стати рушієм важливих змін у глобальній системі міжнародного правосуддя і домогтися засудження агресора у спеціальному трибуналі. За спиною цього процесу лежить багатолітня жорстка політика держав, які прагнуть зберегти негласне право на застосування сили та можливість безкарного втручання в справи інших країн.
Цей трибунал — не лише про російсько-українську війну і покарання винних. Це про те, чи зможе світ ефективно позбавитися домінування «права сили», яке здійснює гегемонію на міжнародній арені. І ця боротьба не буде легкою — ніхто подібних повноважень не втратить без опору.
Отже, це ще один масштабний фронт, на якому Україні належить здобути перемогу.
Автор: Ганна Маляр
Колонка відображає суто точку зору автора. Текст не претендує на об’єктивність чи всебічність висвітлення теми. Редакція «Української правди» не відповідає за достовірність або інтерпретацію представленої інформації і виконує суто роль носія. Точка зору редакції може не збігатися з думкою автора колонки.
