Кирило Буданов дав велике інтерв’ю — говорив прямо, без прикрас, про війну, переговори з Росією, стан фронту, удари по Криму та стосунки з партнерами. Одна з головних тез: активна фаза бойових дій теоретично може завершитися вже у 2026 році.
Швидкого миру він, утім, не обіцяв. Перед тим як напруга спаде, за його словами, війна ще може пройти через важкий етап. Росія поки не відмовилась від своїх планів — там продовжують вірити, що силою можна продавити Україну.
Чи реально завершити війну у 2026-му
Шанс зупинити активну фазу до кінця року, каже Буданов, усе ще є. Навесні перемовини рухалися активно, потім усе знову загострилося. Розвиток подій, за його прогнозом, може бути різким — спершу сторони дійдуть до піку напруги, і лише після цього з’явиться простір для серйозної розмови. Конкретних дат припинення вогню він не назвав — надто багато залежить не тільки від Києва.
Москва поки не бачить причин зупинятися. Там і далі розраховують на просування на фронті та намагаються витиснути з переговорів максимум для себе.
Змінити цю логіку можуть спільні кроки України, США та Європи. Окремо стоїть питання Китаю: відкрита військова підтримка Росії з боку Пекіна значно ускладнила б становище України, хоча наразі Китай тримається обережно, не форсуючи цю карту.
Території, які Росія хоче забрати назавжди
Кремль хоче, щоб Україна фактично визнала окупацію Криму, Донецької, Луганської та частин Запорізької й Херсонської областей. Буданов дав зрозуміти прямо — такого сценарію Київ не прийме.
Про територіальні поступки мова не йде. Так само не розглядається обмін українських земель на політичні обіцянки, мовні зміни чи переписування законів під вимоги Москви.
Результат війни, наголосив він, залежить одразу від двох речей — ситуації на полі бою і за столом переговорів. Одне без іншого просто не працює: чим сильніша позиція армії, тим більше аргументів у України на переговорах.
Серед пріоритетів зараз — утримати й стабілізувати фронт, бити по російській логістиці, нарощувати виробництво власної зброї та не втрачати підтримку США й Європи. Україна вже наростила кількість ударів по складах, паливних об’єктах і шляхах постачання ворога — і це не про гучні заголовки. Кожен знищений склад чи пошкоджений маршрут ускладнює росіянам доставку боєприпасів, техніки та пального на передову.
Чому удари по Криму стають частішими
Крим лишається одним із головних логістичних вузлів Росії — через півострів окупанти постачають техніку, пальне й боєприпаси на південь України. Тому мета ударів конкретна: максимально ускладнити цю логістику, б’ючи по паливних базах, енергетичних об’єктах, транспортних маршрутах і військовій інфраструктурі.
Буданов не приховує — наслідки цих ударів відчувають і цивільні. На півострові можуть виникати перебої з бензином, світлом, водою. Він звернувся до українців у Криму, які чекають на звільнення, з проханням із розумінням поставитися до тимчасових труднощів.
Кінцева мета не змінюється — повернути Крим під контроль України. Деталей майбутніх операцій він не розкрив, але дав зрозуміти: тиск на російські об’єкти на півострові триватиме й далі.
Окремо він прокоментував удари Росії по українських АЗС. Найбільша загроза — у прифронтових областях, де окремі атаки здатні викликати локальний дефіцит пального. Про паливну кризу в масштабах усієї країни поки говорити не доводиться.
США, Польща, Білорусь
Щодо США Буданов підкреслив головне — для Вашингтона важливий реальний результат. Дональд Трамп, за його словами, підтримує тих, хто демонструє силу і здатність перемагати. Тому Україні недостатньо просто просити більше зброї — треба показувати, що вже надана допомога справді працює. Успішні удари, стабільний фронт, знищені об’єкти ворога — усе це напряму впливає на ставлення американських партнерів.
Про Польщу він говорив окремо. На тлі річниці Волинської трагедії напруга між Києвом і Варшавою може знову зрости. Мовою ультиматумів Україна розмовляти не збирається, але й недружні кроки без відповіді не залишатиме — так це сформулював Буданов. Водночас повного розриву відносин ніхто не хоче: Польща лишається важливим сусідом, логістичним партнером і союзником, тож після можливого загострення сторони, найімовірніше, шукатимуть спосіб зняти напругу.
Про Білорусь він говорив уже спокійніше. Ознак підготовки нового наступу з її території наразі немає — Україна передала Мінську чіткі сигнали, і білоруська влада, схоже, їх почула. Відкриття нового фронту було б небезпечним не тільки для України, а й для самого режиму Лукашенка — такий крок міг би втягнути Білорусь у повноцінну війну і ще міцніше прив’язати її до Росії.
Простого сценарію завершення війни, за підсумками цього інтерв’ю, поки немає. Україна одночасно готується до нових ударів, тисне на російську логістику, зміцнює фронт і не відмовляється від переговорів. Шанс завершити активну фазу бойових дій у 2026 році залишається — але перед цим, схоже, усе може стати ще напруженішим.
