Михайло Федоров не став очолювати вуличні акції, які почалися після його відставки з посади міністра оборони. Він не закликав людей виходити на площі й не намагався перетворити хвилю підтримки на особисту політичну кампанію.
Бізнесмен та колишній військовий Андрій Оністрат вважає таку поведінку зрозумілою. За його словами, Федоров зараз діє правильно. Відкрита участь у протестах могла б швидко змінити сприйняття подій і створити для колишнього міністра нові ризики.
Чому почалися картонкові протести
Акції стартували 16 липня 2026 року. Їх спричинило рішення президента Володимира Зеленського не пропонувати кандидатуру Михайла Федорова на новий термін у Міністерстві оборони.
У Києві люди зібралися біля театру імені Івана Франка. Подібні мирні акції відбулися у Львові, Одесі, Дніпрі, Вінниці, Луцьку, Тернополі, Запоріжжі та інших містах.
Учасники приносили саморобні плакати з картону. Через це протести й отримали неформальну назву. Картон став простим і впізнаваним символом громадської незгоди.
На плакатах закликали повернути Федорова до Міністерства оборони. Частина учасників також виступала проти постійних кадрових змін та вимагала пояснень від влади.
Серед основних вимог звучали такі заклики
- повернути Михайла Федорова на посаду
- не зупиняти розпочаті оборонні реформи
- пояснити причини кадрового рішення
- забезпечити стабільність у керівництві армії
- продовжити розвиток військових технологій
У Києві на першу акцію прийшли сотні людей. У регіонах кількість учасників відрізнялася. Десь збиралося кілька десятків громадян, а в окремих містах протест налічував близько сотні учасників.
Позиція Андрія Оністрата
Андрій Оністрат пояснив, чому Михайло Федоров не реагує на картонкові протести так активно, як очікує частина його прихильників.
На думку Оністрата, ексміністр не може прямо закликати громадян продовжувати мітинги. Такий крок одразу зробив би його політичним учасником процесу. Тоді протести на підтримку Федорова могли б сприйматися вже не як самостійна громадська ініціатива.
Йшлося б про персональну боротьбу за посаду та вплив. Це змінило б і характер акцій, і ставлення до самого політика.
Оністрат вважає, що позиція Федорова зараз логічна. Колишній міністр не намагається привласнити протестний рух. Він залишає людям право самостійно формулювати вимоги та визначати, як довго триватимуть мітинги.
Чому прямий заклик міг би все змінити
Михайло Федоров залишається впізнаваною публічною фігурою. До роботи в Міністерстві оборони він керував Міністерством цифрової трансформації та був пов’язаний із запуском цифрових державних сервісів.
Його ім’я добре відоме широкій аудиторії. Саме тому навіть коротке повідомлення із закликом виходити на вулиці могло б суттєво збільшити масштаб протестів.
Однак такий сценарій мав би й інший бік. Влада могла б розцінити дії Федорова як спробу політичного тиску. Опоненти отримали б підстави говорити про організовану кампанію за повернення посадовця в уряд.
Не менш важливим є воєнний контекст. Публічний конфлікт між колишнім міністром оборони та президентською командою міг би посилити напруження всередині державного управління.
Саме тому стримана реакція Федорова дозволяє не переводити суперечку у відкриту боротьбу.
Федоров усе ж відреагував на підтримку
Повністю мовчазним Михайло Федоров не залишився. На третій день акцій він подякував людям, ветеранам та військовим за підтримку.
Ексміністр повідомив, що діалог триває, а зміни обов’язково будуть. Водночас він не закликав продовжувати протести й не називав конкретних політичних вимог.
Його реакція була обережною. Вона показала, що Федоров бачить громадську підтримку, але не бере на себе роль організатора мітингів.
Такий формат дозволив йому звернутися до прихильників без прямого протиставлення себе президенту або новому керівництву Міністерства оборони.
Чому люди вийшли саме за Федорова
Картонкові протести в Україні були пов’язані не лише з конкретною посадою. Для багатьох учасників Михайло Федоров став символом технологічних змін у державі та армії.
Його прихильники згадували розвиток безпілотних систем, цифровізацію оборонних процесів і спроби змінити підходи до управління. Люди боялися, що після кадрової ротації ці процеси можуть сповільнитися або зупинитися.
Частина протестувальників говорила й про ширшу проблему. Їх турбувало, що рішення про звільнення високопосадовців ухвалюються без достатнього публічного пояснення.
На акціях звучали вимоги до влади вести відкритий діалог із суспільством. Учасники хотіли почути не лише прізвище наступного міністра, а й причини зміни керівника оборонного відомства.
Протест вийшов за межі одного міста
Мітинги на підтримку Федорова швидко поширилися регіонами. До них долучилися молодь, студенти, ветерани, родичі військових, підприємці та громадські активісти.
У Києві учасники зібралися вранці після загальнонаціональної хвилини мовчання. У Львові акція відбулася біля пам’ятника Тарасові Шевченку. В інших містах люди виходили до обласних адміністрацій, міських рад і на центральні площі.
Масштаб акцій був різним. Проте географія протестів показала, що тема відставки Федорова вийшла за межі столичної політики.
Особистий контекст заяв Оністрата
Андрій Оністрат відомий не лише як підприємець і банкір. Він служив у Силах оборони та був засновником батальйону безпілотних систем Шершні Довбуша у складі 68-ї бригади.
Оністрат публічно підтримував розвиток військових технологій і критикував проблеми в управлінні армією. Він також заявляв про підтримку компанії Вирій, яка працює у сфері безпілотників.
Після наказу про переведення на іншу посаду Оністрат подав рапорт на звільнення зі служби. Він припустив, що це рішення могло бути пов’язане з його публічною позицією.
За власною оцінкою Оністрата, можливі причини переведення розподілялися приблизно у співвідношенні 60 на 40. Більшу частину він пов’язував із підтримкою Вирію, а меншу з підтримкою Федорова.
При цьому він наголошував, що його рапорт не був політичним демаршем. Оністрат пояснював рішення небажанням виконувати роботу, яку вважав нецікавою та неефективною.
Чому протести не стали особистою кампанією
Мітинги за повернення Федорова виникли без його прямого заклику. Це важлива деталь для розуміння позиції ексміністра.
Поки учасники самі виходять на площі, акції залишаються проявом громадської ініціативи. Люди говорять про власні страхи, вимоги та очікування.
Ситуація змінилася б, якби Федоров почав координувати протестувальників або закликав їх тиснути на владу. Тоді кожну акцію могли б пов’язувати з його особистими політичними планами.
Стриманість дозволяє колишньому міністру уникати звинувачень у використанні громадського невдоволення. Водночас вона не заважає йому підтримувати діалог із владою та реагувати на звернення суспільства.
Які ризики бачить Онистрат
Публічна підтримка людей має для політика велике значення. Проте в умовах війни будь-яка боротьба навколо керівництва оборонного відомства стає особливо чутливою.
Оністрат фактично вказує на кілька ризиків
- перетворення громадського протесту на персональну кампанію
- звинувачення Федорова у боротьбі за владу
- загострення конфлікту з президентською командою
- політизація військових реформ
- посилення напруження у керівництві оборонного сектору
Саме дистанція від протестів дає Федорову можливість не ставати стороною відкритого політичного конфлікту. При цьому підтримка громадян залишається помітною і без його участі.
Якими залишаються вимоги учасників
Протестувальники продовжували говорити про необхідність реформ у Міністерстві оборони. Для багатьох головною темою було не лише повернення одного посадовця.
Люди вимагали передбачуваності державної політики. Вони хотіли розуміти, чому змінюється керівник відомства під час війни та що буде з уже розпочатими проєктами.
Окрему увагу учасники приділяли безпілотним технологіям. Вони пов’язували роботу Федорова з активнішим використанням дронів, цифрових систем і нових підходів до оборонних закупівель.
Протести проти відставки Федорова також стали способом висловити недовіру до частих кадрових ротацій. На плакатах люди закликали владу не руйнувати процеси, які вже почали давати результат.
Якою залишається позиція Федорова
Михайло Федоров визнав, що бачить підтримку громадян. Він подякував людям і повідомив про діалог, який триває.
Проте ексміністр не оголосив про створення політичного руху. Він не висунув ультиматумів і не закликав до безстрокового протесту.
Це відповідає поясненню Андрія Оністрата. Федоров намагається залишатися учасником переговорів, а не лідером вуличного протистояння.
Картонкові мітинги при цьому продовжили існувати як окремий громадський рух. Їхні учасники самостійно формували гасла та визначали вимоги.
Як розвивалися події
Перші картонкові протести на підтримку Федорова відбулися вранці 16 липня. У наступні дні люди знову виходили на акції в Києві та інших містах.
На початку основною вимогою було залишити Михайла Федорова на посаді міністра оборони. Пізніше до неї додалися заклики пояснити кадрові рішення, продовжити військові реформи та змінити підходи до управління армією.
Федоров відреагував на третій день протестів. Він подякував за підтримку та заявив, що діалог із владою є.
Оністрат згодом пояснив, чому колишній міністр не робить різких політичних заяв. На його думку, активне втручання могло б лише нашкодити Федорову й змінити характер самого протесту.
У результаті між позицією учасників акцій та поведінкою ексміністра збереглася помітна дистанція. Люди продовжили висловлювати свої вимоги, а Федоров обмежився подякою та повідомленням про переговори.
