Старший співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA) Едвард Лукас зауважує, що визначити переможців і переможених у війні набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд. Для об’єктивної оцінки необхідно враховувати не лише початкові цілі сторін, а й довгострокові наслідки конфлікту. Як він підкреслює, вирішальні події на полі бою трапляються рідко, значно важливіше зрозуміти, що відбудеться в майбутньому. Texty.org.ua наводять переклад авторської колонки.
Війна, на думку Карла фон Клаузевіца, ніколи не має остаточного результату. Приклад Карфагена, який був повністю знищений Римом у 146 році до н.е., свідчить про виключення з цього правила. Однак теоретик з Пруссії мав слушність у тому, що оцінка перемоги чи поразки у збройному конфлікті значно складніша, ніж здається на перший погляд. Для розуміння переможців і переможених важливо:
– брати до уваги початкові цілі кожної зі сторін;
– враховувати ціну конфлікту як у фінансовому, так і у людському вимірі;
– оцінювати вигоди та втрати від війни.
Якщо аналізувати нинішню ситуацію, можна стверджувати, що вторгнення російських військ на чолі з Володимиром Путіним в Україну сприяє нічиї. Президент України Володимир Зеленський цього тижня озвучив думку, що Росія не має достатньої сили для повної окупації України, водночас Україна не володіє можливостями для повернення усіх окупованих територій. Остаточний результат війни залежатиме від поєднання дипломатичних зусиль, санкційних заходів та гарантій безпеки.
У ширшому контексті можливі такі висновки:
1. Кремль вже зазнав поразки, оскільки не зміг обезголовити українську державу та повернути її остаточно під російський вплив, незважаючи на величезні людські та матеріальні ресурси.
2. Водночас великі втрати України накладуть глибокий відбиток на її розвиток, що може позначитися на стані держави на десятиліття вперед.
3. Путін протистояв західним країнам, застосовуючи ядерний шантаж і силову волю, а спроби ізолювати Росію за допомогою санкцій та інших заходів не мали однозначного успіху; навіть адміністрація президента Дональда Трампа певною мірою полегшила позицію російського керівника.
В усіх наведених підходах є частка істини. Однак робити остаточні висновки ще зарано. Конфлікт поки що перебуває в стадії розвитку, і, можливо, згодом відбудеться переломний момент. Наприклад:
– нові далекобійні ракети України здатні завдати серйозної шкоди російській економіці;
– масовані дронові атаки Росії в зимовий період можуть перевантажити українську систему протиповітряної оборони та призвести до масштабних руйнувань енергетичної інфраструктури і цивільних об’єктів.
Ці сценарії не є взаємно виключними. Якщо бойові дії зупиняться, чи то шляхом дипломатичного посередництва, чи без нього, перед суспільствами постане низка ключових запитань:
– Чи стане Україна процвітаючою, стабільною та інтегрованою до Європейського Союзу країною, чи залишиться державою, травмованою війною?
– Чи здатна Росія зупинити свою військову машину, чи шукатиме нових конфліктів із деструктивними наслідками в інших регіонах?
Досвід Фінляндії служить показовим прикладом у цьому контексті. Після тримісячної Зимової війни (1939–1940) із радянськими військами Фінляндія опинилася в надзвичайно складному становищі, змушена була втратити приблизно восьму частину своєї території. Після Війни-продовження (1941–1944) вона прийняла ще суворіші умови, включно зі сплатою репарацій. Наступні роки супроводжувалися численними політичними конфронтаціями з Кремлем та вимушеними компромісами. Чи можна сказати, що Фінляндія «програла» цю військову боротьбу з Радянським Союзом? У військовому плані — так, втрати були значними, а умови невигідними. Проте, у ширшому сенсі країна виграла мир, поступово звільняючись від впливу Москви, і завершила період холодної війни як заможна, суверенна та демократична держава. У той час як СРСР здобув військові перемоги над Фінляндією і навіть над нацистською Німеччиною, через чотири десятиліття він трансформувався на крихку та структурно нестабільну державу.
Ситуація ускладнюється тим, що Росія та Україна застосовують складні методи ведення війни, включно з диверсіями, політичними вбивствами, інформаційними операціями та іншими «операціями під порогом». Ця неоголошена форма війни, як зазначив шведський дослідник Ян Ангстром у своєму розділі книги «Невійськова війна», робить визначення переможця й переможеного особливо складним. У таких конфліктах ключове значення має не стільки шкода, завдана супротивнику, скільки внутрішні компроміси, на які доводиться йти, щоб вести таку війну. Це може означати:
– порушення законів;
– розмивання меж між публічним і приватним;
– змішування ролей цивільних і військових.
Якщо відкриті демократичні суспільства в результаті боротьби з режимом Путіна самі починають втрачати свої базові цінності й ідентичність, то, з огляду на це, такий результат важко вважати повною перемогою.
