Порядок, який може встановити Залужний, випаде багатьом не до душі.
Аркадій Бабченко — опозиційний російський журналіст, блогер і військовий кореспондент, відомий своїми репортажами з Чечні, жорсткою критикою кремлівського режиму, а також «інсценуванням власного вбивства» у Києві у 2018 році.
Нині Бабченко мешкає в Естонії, де активно підтримує Збройні сили України. В інтерв’ю виданню «Телеграф» Аркадій розповів про те, чому рішення про «велику» війну було ухвалено Путіним ще 2019 року, яким може стати президентом Залужний і що має змусити Кремль припинити бойові дії.
Подивитися в очі Путіну
— Аркадію, раніше в ЗМІ писали, що ви покинули Україну після обрання президентом Володимира Зеленського. Що стоїть за цим і як змінилося ваше ставлення до Зеленського після початку повномасштабної війни?
— Ні, ставлення не змінилося. Безперечно, Володимир Олександрович — одна з найдосвідченіших постатей у світі сьогодні. Рівень його компетентності суттєво виріс за цей час, проте ця форма керівництва країною не дає мені бажання жити тут.
Я залишив Україну у 2019 році, бо вважав, що сталася справжня катастрофа. По-перше, та Україна, яку я уявляв і малював у своїй свідомості — це була лише мрія. Обрання на посаду президента не просто людини, а образу з телешоу стало для мене шоком. По-друге, я відкрито писав тоді, що якщо Зеленський стане президентом, я поїду з країни. Сказав — зробив. Але справа не лише в цьому.
З сім’єю ми жили під охороною Служби безпеки України (підрозділ «Альфа») на спеціальній території. Півтора року охорона змінювалася лише декілька разів. Потім з’явилися інші люди, які намагалися пояснити, що охорону знімати не будуть. Проте у вересні, коли я вилетів до Естонії за запрошенням, мені подзвонила дружина і повідомила, що з нас зняли охорону. Нові зміни прийшли і наказали залишити територію, залишивши нас фактично без житла. Ми не мали ні власної квартири, ні іншого притулку.
За моїми припущеннями, це було особистим розпорядженням Баканова. Інших пояснень не бачу.
Ми звернулися до слідчого, який повідомив, що небезпека зростає. Дружина підняла шум, змогла отримати додатковий час для пошуку нового місця проживання або пресконференції. Я одразу придбав квиток і повернувся назад, забрав сім’ю та поїхав.
Не знаю, наскільки це було небезпечно чи ні, але я не маю наміру ставити експерименти на власній родині.
— Ви говорили, що образ України, який ви собі створили, не дуже збігався з Зеленським. В чому саме проблема?
— Суть не в Зеленському. Річ у тих гаслах, з якими він ішов на вибори. Пам’ятаєте: «подивитися в очі Путіну», «яка різниця, якою мовою говорити», «яка різниця, як називати вулиці, якщо вони асфальтовані та освітлені». Тоді навіть Комаровський казав, що сяде з Путіним, вип’є горілки — і війна закінчиться. Все це було популістськими лозунгами, які не могли бути здійснені насправді.
Так само обіцянки, як-от «4000 євро вчителям», виглядали нереалістичними. Але 73% виборців повірили цим вигаданим образам, голосували не за Зеленського, а за персонажа Голобородька з телешоу.
Для мене ця ситуація була справжнім шоком.
— Чому?
— Після Майдану — однієї з найважливіших подій мого життя — мене надихало народження нової нації, формування самосвідомості, гідності, мови. Я очікував, що цей розвиток триватиме, і раптом це все було перечеркнуте.
— Але нині ні про «подивитися в очі Путіну», ні близько не говорять.
— Це справа українців — як вони будуватимуть країну. Якщо для цього потрібно було пройти крізь тисячі смертей, якщо люди готові платити таку ціну — це їх вибір.
Те, що Росії не вдалося захопити Київ за два тижні — це чудовий збіг обставин. Безумовно, подвиг українського народу, але він стався не через удачу, а всупереч планам.
На початку війни я, як і всі спецслужби світу, був упевнений, що за місяць-два все закінчиться — і почнеться новий світопорядок. Але цього не сталося. Інакше Україна була б знищена.
Ви тільки уявіть: у нас зараз фактично «Малоросія» з 20% загублених територій і сотнями тисяч жертв. Це все можна було б уникнути або принаймні мінімізувати, якби 2019 року усвідомили загрозу. Гасла про «мову не має значення» лише відчиняли ворота для агресора. Путін просто взяв охоче цей подарунок: «Заходь, ми хочемо російської мови, московських проспектів і Пушкіна під пам’ятником Катерині». Якому диктатору не напасти на таку країну?
«Путін зрозумів, що Трамп — слабак»
— Є думка, що нинішній літній наступ Путіна — його останній, а восени відбудуться реальні переговори. Чи згодні?
— Путін перебуває у стратегічному переломі. Він поклав все на літній наступ, але вже минув місяць, а темпи залишаються повільними. Він очікував швидкого прориву, можливо до Києва чи Запоріжжя.
Для цього він навіть «топтався» на відносинах із Трампом, який пропонував повернення Росії у G8 і газового ринку. Але Путін переоцінив себе й зрозумів, що Трамп — це слабка фігура. Відверті образи призвели до охолодження їхніх відносин.
Тому перспектив повернення міст на лівому березі Дніпра немає. Можливе захоплення п’яти населених пунктів, але навіть Покровськ їм не світить. Путін втратив підтримку і тепер не має сил для потужного наступу, окрім мобілізації.
— Ви згадали мобілізацію. Чому Путін її не проводить зараз?
— Поки що це не потрібно, бо він і так справляється. За гроші йдуть добровольці, а рівень втрат компенсується.
Однак мобілізація — це опція, яку він застосує в разі початку нової великої війни, можливо з Європою.
Проте загалом у Росії формується нове покоління — мотивоване, ідеологічно вперте, готове вбивати за «свій Рейх». Прикладом є популярність серед молоді співачки Надії Кадишевої, яка збирає повні стадіони.
Тому за 3–7 років Росія отримає боєздатну армію навіть із мобілізацією.
Про Залужного, Зеленського та Порошенка
— Якщо восени конфлікт буде призупинено, в Україні пройдуть вибори. Чи не стануть вони політичною катастрофою? Чи можливий варіант «втоми від війни» за грузинським сценарієм?
— Для прогнозів треба бути всередині суспільства і відчувати його пульс. За нинішніх обставин маємо три ключові варіанти:
- Володимир Зеленський — наразі все досить зрозуміло.
- Петро Порошенко — ми бачили його курс: «Армія. Мова. Віра», розвиток оборонної промисловості («Стугна», «Вільха», «Гром», «Нептун», «Богдан»).
- Валерій Залужний — «темна конячка», бо досі незрозуміло, яким він буде політиком та президентом.
На мою думку, найкращий варіант для України — це Порошенко, хоч це й викличе невдоволення значної частини населення. Зеленський — не найгірший вибір, особливо в умовах втоми суспільства. Може з’явитися і нова особа типу Арестовича, що не дасть добра країні.
Щодо Залужного — він військовий, звик до беззаперечного підпорядкування та виконання наказів. Чи зможе він будувати політичні домовленості і управляти державою? Незрозуміло. Якщо прийде він, порядок буде наведений, але цей порядок може не сподобатися багатьом.
— Що мається на увазі?
— Залужний звик до жорстких рішень, імовірно, суворо поставиться до ухильників. Ті, хто не оновив дані у територіальних центрах комплектування (ТЦК), можуть зіткнутися з серйозними обмеженнями чи покараннями. Те, що зараз відбувається у ТЦК, можна порівняти з квіточками. При його приході почнуться жорсткі облави. Легко не буде.
Водночас для Порошенка політичних шансів наразі немає — люди пам’ятають чимало спотворених міфів та наклепів.
Мобілізація: «бусифікація» недостатня
— Ви казали, що мобілізація в Україні провалена, бо влада діє надто м’яко. Але ж деякі жорсткі заходи, як-то «бусифікація», існують.
— Для жорсткої мобілізації потрібен відповідний апарат примусу, як у 1941 році за Сталіна з масовими розстрілами і мобілізацією. Під час революції і громадянської війни в Україні було повне бездержав’я, але більшовицька армія Троцького жорстко мобілізувала три мільйони солдатів, здолавши всі опори.
В Україні цей репресивний інструмент досі відсутній. Добровольці закінчилися, а у військових частинах бракує 40–60% особового складу.
Тож «бусифікація» — це дрібниця порівняно з тим, що можна і треба робити.
«Прийде "Ахмат", дасть стусана, і росіяни штурмуватимуть Таллін»
— Ви стверджуєте, що Путін може мобілізувати близько мільйона людей без проблем. Але чи не зламає це суспільний договір у Росії?
— Цей договір існував раніше. Путін міг робити, що хоче, не зачіпаючи мешканців великих міст, зокрема Москви та Петербурга. В сільській місцевості — інша справа.
Зараз той режим перебуває у стані очікування — є добровольці, які йдуть за гроші. Але якщо завтра знадобиться 300 тисяч солдатів — наявний суспільний договір розпадеться. Змушуватимуть іти, але запиту ніхто не ставитиме.
Новому поколінню в Росії вбивали в голови ідеї націоналізму і воєнного патріотизму. Навіть якщо сьогодні хтось хоче сконцентруватися на мирі і «не турбуватися», то загроза жорстокої мобілізації та військові батальйони, як «Ахмат», усе це зламають.
Росія проходить початковий етап нової епохи з «сильною рукою». Цей період може тривати 20–30 років.
Після Путіна владу розділять радикали, як Мільчаков, Прилєпін, Дугін, Кадиров, Сечін та військові. Сценарій демократизації чи полегшення життя населення неможливий — натомість можлива подальша ескалація.
Москва має стати Бахмутом. Це зупинить війну?
— Валерій Залужний спочатку заявляв, що Росія має відчути надмірні втрати, аби війна зупинилась. Зараз з’явився інший наратив — горіти мають міста на кшталт Москви і Санкт-Петербурга. Чи правильні ці тези?
— І ті, і інші наративи коректні, але справа у масштабах. Залужний вважав, що 50 тисяч втрат для Росії — надмірні. Насправді ж треба десятки мільйонів жертв, щоб російське суспільство серйозно замислилося.
Щодо міст — потрібно розширити удари на всі великі центри Росії, включно із Москвою, Санкт-Петербургом, Єкатеринбургом, Владивостоком, Красноярськом, Воронежем. По-справжньому «зробити з Москви Бахмут».
Проте зараз Україна здатна лише завдавати поодиноких ударів безпілотниками, які мають мінімальний реальний ефект, натомість підсилюють пропаганду Росії та офіційно виправдовують терор.
— Російські атаки нині часто припадають на житлові квартали. Чи вірить Путін, що це змусить українців штурмувати Банкову?
— Путін чудово розуміє, що цього не буде. Та ця тактика успішна як інструмент стомлення українців, особливо тих, хто живе в безпосередній близькості до бойових дій.
Питання часу й інтенсивності ударів. Це — психічне виснаження країни, покликана примусити українців змиритися з будь-якими компромісами. Домовленості 2022 року Україна не прийняла, а тепер ситуація може змінитися.
— Наскільки напружує Путіна війна на Близькому Сході, зокрема Іран і можливе заміщення режиму?
— Росія вважає, що готова вести війну роками, навіть десятками років.
Втрати, як-от потоплення крейсера «Москва», — це лише укуси.
Путін бачить не розгром у війні на Близькому Сході, а необхідність нарощування виробництва бронетехніки.
Важливо також, що Росія — ядерна держава, тоді як Іран — ні. Територія і стратегія мають значення.
Таким чином, позиція Аркадія Бабченка дає розуміння, що шлях України і регіону залишиться складним і неоднозначним.
Поки що світ очікує осіннього етапу для припинення бойових дій, але головні виклики ще попереду.