Після врегулювання іранської кризи риторика Дональда Трампа щодо Російської Федерації почала поступово загострюватися. Кремль моментально відреагував на ці зміни: на початку тижня помічник президента Путіна з зовнішньополітичних питань не виключив можливості проведення зустрічі двох лідерів, навіть за відсутності принципової згоди щодо ключових параметрів українського врегулювання. Варто зазначити, що раніше в Кремлі відкинули ідею такої зустрічі.
Навесні цього року Москва відкинула всі пропозиції про припинення вогню, наполягаючи на тому, що однією з умов має бути часткова відмова України від суверенітету – зокрема, згода на обмеження нарощування військового потенціалу у майбутньому. Україна разом із європейськими союзниками не прийняли ці вимоги.
Наразі головним полем битви за умови припинення конфлікту стала карта військових дій під час російського наступу. Якщо російська армія зможе продемонструвати вирішальну перевагу на полі бою й довести ненадійність українського фронту, Києву, ймовірно, доведеться хоча б частково прийняти умови Кремля. Водночас у разі, якщо наступ матиме невеликі успіхи, схожі на торішні, незважаючи на значні втрати, переговорні позиції України суттєво покращаться.
Читайте також:
- Європі поки що вдається компенсувати фінансову допомогу США Україні, залишилося удосконалити модель військових поставок.
Протягом останніх трьох місяців темпи російського наступу перевищують минулорічні, однак така різниця не є суттєвою, і лінія фронту залишалася майже стабільною. Очікується, що кульмінація наступу і виснаження українських сил припаде на початок осені.
Попри пафосні заяви, війна дедалі більше тягне на собі важке економічне, політичне і психологічне навантаження, у тому числі і для Москви. Тиск зі сторони Сполучених Штатів та погіршення економічної ситуації в Росії збільшують ймовірність замороження чи припинення конфлікту вже цієї осені – уперше за понад три з половиною роки. Проте формула зупинки бойових дій і обсяг збереженого українського суверенітету напряму залежать від ходу воєнних дій найближчими місяцями.
Обмін сигналами
Приблизно тиждень тому, 23 червня, прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що зустріч Володимира Путіна з Дональдом Трампом можлива лише після напрацювання конкретних рішень і домовленостей у рамках стамбульського переговорного формату. Така позиція фактично свідчила, що Росія продовжує триматися ультимативної і неприємної для України позиції й не бачить сенсу в зустрічі, якщо Київ не погодиться з її вимогами.
Через два дні, на саміті НАТО в Гаазі, після розмови з президентом України Володимиром Зеленським Трамп заявив про бажання поговорити з Путіним щодо завершення війни в Україні. Там же, під час закритої зустрічі з лідерами країн НАТО, він висловив стурбованість тим, що ситуація на українському фронті вийшла з-під контролю, а також допустив можливість постачання Україні систем Patriot. Водночас на запитання української журналістки про місцезнаходження її чоловіка, якій воює на фронті, Трамп із співчуттям попросив передати йому вітання.
Ще через два дні в Мінську Путін схвально відгукнувся про Трампа і підтвердив готовність до контактів, але підкреслив, що такі зустрічі потребують ретельної підготовки, тобто повторив позицію Пєскова: спочатку – досягнення принципової домовленості, потім – безпосереднє спілкування.
Читайте також:
- Відносини на двох. Чому Європейський Союз для України важливіший за США.
Ще через два дні сенатор Ліндсі Грем повідомив ABC News, що під час гри в гольф Трамп підтримав його законопроєкт про жорсткі санкції проти покупців російської нафти. У той же день помічник Путіна з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков розповів про два можливі формати зустрічей на найвищому рівні:
- Довготривала підготовка перед зустріччю.
- Оперативна зустріч для обговорення всіх питань "наодинці" з подальшим дорученням виконувати домовленості підлеглим.
Це означає, що Кремль змінив свою початкову позицію в бік більш гнучкого підходу.
Формула Кремля: "суверенітет або території"
Про які домовленості йдеться? Прямі переговори між Москвою і Вашингтоном щодо формули врегулювання української кризи були припинені у квітні, після того як Кремль відкинув компроміс, запропонований у Вашингтоні. За два тижні після цього Путін не прибув до Стамбула, де Трамп був готовий на зустріч, а російська делегація привезла ультиматум, який більше нагадував капітуляцію України, аніж угоду.
Згідно з попередніми аналізами, базовим принципом угоди є:
- замороження лінії зіткнення,
- фактичне, але юридично не визнане, визнання російської окупації частини української території.
Українське суспільство вже в цілому змирилося з такою перспективою. Водночас Росія в стамбульських перемовинах наполягає на передачі їй територій у Донецькій та Запорізькій областях, хоча ця вимога нагадує радше переговорну позицію, аніж реальну мету.
Читайте також:
- Війна в Україні зруйнувала ілюзії щодо захищеності Європи від великої війни.
Головна ж розбіжність між позиціями Росії, з одного боку, та України і Європи – з іншого – полягає в обмеженнях щодо кількості і озброєння української армії в майбутньому, а також у військовому співробітництві України з європейськими країнами.
Кремль називає обмеження воєнного потенціалу України евфемізмом "усунення первинних причин конфлікту". Москва вимагає гарантій безпеки, які б зробили країну вразливою та залежною від російських інтересів.
Для України і Європи такі вимоги є неприйнятними, оскільки виконання їх не тільки залишить країну вразливою в оборонному плані, а й ускладнить економічне відновлення. Інвестори не захочуть вкладати кошти в економіку, не будучи впевненими у стабільній безпеці. Американський варіант угоди зовсім не містив обмежень для українських Збройних сил, натомість пропонував повне скасування санкцій, накладених на Росію з 2014 року.
У Кремлі навесні наголошували, що, якщо Київ відмовиться від обмежувальних умов, російська армія розпочне новий наступ, який може бути масштабнішим і руйнівнішим, ніж торішній.
Таким чином, Путін пропонує Зеленському вибір:
- або поступитися частиною суверенітету, погодившись на військові обмеження (що є відмовою від найважливішої частини державної незалежності) й таким чином запобігти подальшому вторгненню,
- або ризикувати новими територіальними втратами внаслідок нового наступу, що, ймовірно, змусить Україну прийняти військові обмеження пізніше.
Цю ідею підтвердив у інтерв’ю The Atlantic і Дональд Трамп, критикуючи непоступливість Зеленського.
Читайте також:
- Європейська неготовність: стратегія переозброєння ЄС виявила проблеми, що виходять за межі компетенції Єврокомісії.
Вирішальна перевага: умови та очікування
Для того, щоб формула Путіна «суверенітет або території» спрацювала, потрібно, щоб під час нинішнього наступу російська армія продемонструвала вирішальну перевагу на полі бою, довівши, що подальший оборонний опір лише погіршить позиції України. Минулорічний наступ не показав такої переваги: за значних втрат Росія захопила лише 0,5% території України.
При цьому Путін розраховує на кілька факторів:
- Краще підготовлена військова машина з удосконаленою дроновою підтримкою.
- Успішна мобілізація, що постачає нові сили.
- Виснаженість української армії та нестача особового складу.
- Політична вразливість України через внутрішні суперечки, зокрема навколо призову.
- Ожидане скорочення військової і фінансової допомоги США у 2025 році, яку європейці заміняють, хоча і не в повній мірі.
За даними Ukraine Support Tracker, у січні–квітні 2025 року Європа практично повністю компенсувала відсутність американського фінансування, надавши приблизно €27 млрд. Проте залишаються ще два чотиримісячні періоди, і наразі немає підтверджень, що допомога в такому ж обсязі буде продовжуватися.
Зі слів генерального секретаря НАТО Йенса Столтенберга, за півроку Європа та Канада надали Україні понад €35 млрд, що перевищує темпи минулого року, коли загальна сума допомоги становила €50 млрд.
Читайте також:
- "Ганьба буде суворою, слабкість буде розкрита": чи може Захід здійснити ефективну миротворчу місію в Україні?
Однак насправді ця заява виглядає менш оптимістично: минулого року європейська допомога становила лише половину загального обсягу підтримки України, решту забезпечували США. Якщо тенденція збережеться, у 2025 році українська підтримка буде лише близько 70% від минулорічних обсягів.
Нещодавні повідомлення європейських дипломатів і політиків, що побували в Києві, свідчать про падіння бойового духу в армії, значне виснаження системи протиповітряної оборони через масовані російські атаки та заяви високопосадовців про необхідність перемир’я і додаткові поставки озброєнь. Колумніст Financial Times Гідеон Рахман підкреслює необхідність термінового збільшення військової та фінансової допомоги Україні.
Також експерти акцентують на потребі в терміновому фінансуванні: додатково $10-15 млрд на розвиток військових виробництв в Україні та загалом $110-120 млрд за рік. Така сума вимагає від Європи протягом шести місяців виділити близько €60 млрд, що виглядає малоймовірним. Отже, друга половина року, ймовірно, буде відзначена скороченням підтримки, що ускладнить ситуацію на фронті та в тилу.
Читайте також:
- Захисти себе сам: як Європа може забезпечити підтримку України та власну безпеку без допомоги США.
Наступ: показники успіху
Підсумовуючи військові звіти і огляди з різноманітних джерел (ISW, Deepstate, The Insider, блог Яна Матвєєва), можна констатувати, що російський наступ цього року поки що не призвів до прориву української оборони.
Російські війська атакують на багатьох напрямках, що розтягує лінію фронту і підсилює тиск на Україну. Ситуація на деяких ділянках є тривожною, й українська оборона місцями пропускає атаки. Проте загалом лінія фронту залишається стабільною.
Найкритичнішою є ситуація під Куп’янськом, де росіянам вдалося досягти тактичних успіхів, що суттєво змінили оборонну позицію. Важливою подією також стала втрата Україною великого родовища літію.
Темпи наступу прискорилися у травні та на початку червня, хоча в останній половині місяця активність дещо спала. З березня російські війська захопили понад 1,5 тис. квадратних кілометрів, з яких майже тисяча припадає на травень-червень. Втім, такі темпи не змінюють радикально ситуацію порівняно з минулорічним періодом.
Навіть якщо за підсумками кампанії 2025 року росіянам вдасться окупувати не 4 тис., а 6-7 тис. кв. км, це все одно становитиме близько 1% території України і не свідчитиме про вирішальну перевагу. Водночас пік наступу й виснаження українських сил очікується восени.
Отже, ситуація на фронті у найближчі 3–4 місяці стане визначальним фактором для реалізації кремлівської формули "суверенітет або території". Якщо успіхи росіян залишаться приблизно в межах 1–2% захоплених квадратних кілометрів, позиції України на переговорах посиляться. Проте у разі значного прориву та падіння фронту, ризик обмежень українського суверенітету суттєво зросте.
Війна останнього літа?
Російська влада зазначає, що готова вести війну стільки, скільки буде потрібно, для досягнення поставлених цілей. Однак це перш за все пропагандистська психологічна операція. Війна дедалі більше тягне на собі важку економічну, політичну та психологічну ношу, у тому числі і для Кремля.
Анонімні джерела НАТО припускають, що Росія зможе продовжувати активні бойові дії в Україні до 2027 року. Можливо, це дійсно так. Водночас, якщо ціна на нафту у другій половині 2025 та 2026 років залишатиметься ближчою до порогу $50 за барель, ніж до $60, соціально-економічні витрати війни підвищаться настільки, що це може стати вагомим аргументом на користь перегляду очікувань щодо "параметрів перемоги" і спонукати до замороження конфлікту.
Не менш важливими залишаються політичні фактори та витрати. Якщо цей другий російський наступ не принесе значних результатів і не продемонструє вирішальної переваги, Кремлю буде складніше погодитися на третій наступ у наступному році.
Опитування "Левада-центру" свідчать, що близько двох третин росіян підтримують початок мирних переговорів, а лише менше 30% вважають за потрібне продовжувати бойові дії (у першій половині 2024 року частка прихильників війни складала 40%, у другій – 37%).
Читайте також:
- Психічна атака Путіна.
Найвагомішим аргументом є те, що численні часом криваві наступи російської армії, які незважаючи на значні втрати не дають помітних результатів, свідчать не про силу, а про слабкість військового потенціалу Москви. Це знижує політичний авторитет Путіна, який не бажає виглядати невдахою і, ймовірно, буде готовий поступитися під тиском Трампа і обіцянками скасування санкцій.
Ріст витрат на війну з боку України, Росії, Європи та посилення тиску з боку США, що, швидше за все, триватиме найближчими місяцями, підвищують шанси на завершення гострої фази конфлікту вже цього осіннього періоду – уперше за три з половиною роки. Проте те, якою буде формула припинення війни і яка частина українського суверенітету буде збережена, залежить від подальшого перебігу бойових дій.
Сучасні теорії воєнних конфліктів визначають їхню суть як обмін інформацією про фактичні можливості учасників. Затяжна війна в Україні багато в чому тривала через неточну інформацію на початку конфлікту, а також через непередбачувані зміни, зокрема через широкомасштабну підтримку України Заходом і відновлення російського військового потенціалу.
Кампанія 2025 року має на меті визначити новий баланс сил: чи зможе Кремль на четвертому році війни досягти військової переваги, що дозволить нав’язувати Україні свої умови припинення бойових дій і встановлювати обмеження для її суверенітету?
Джерело: аналітичний проєкт RE:RUSSIA
