Після початку вторгнення в Україну з російської армії втекли близько 50 тисяч осіб — це дані за 2024 рік, отримані з «злитих» документів Міністерства оборони РФ. На четвертий рік війни в судах південних регіонів та Північного Кавказу не припиняється потік справ за самовільне залишення частини, а навпаки — ця кількість лише зростає. Чому мобілізовані та контрактники наважуються на втечу, та чому кримінальна справа не завжди є найсуворішим покаранням — розбиралися журналісти сайту Кавказ.Реалії спільно з експертами.
### Офіційна статистика
У грудні 2024 року телеграм-канал «Мобілізація ДНР Live» оприлюднив списки «СОЧників» — військовослужбовців, які самовільно залишили частини Південного федерального округу, у якому налічувалося понад 26 тисяч осіб. Ці документи стали доступними завдяки «зливу» від співробітників Міністерства оборони в сепаратистській «ДНР».
Опираючись на ці дані, а також на список з 36 тисяч військових, що втекли від війни, який веде український проєкт «Хочу жити», журналісти видання «Важливі історії» ідентифікували принаймні 49 тисяч імен осіб, що вчинили самоволку.
До цього списку, зокрема, увійшли понад тисячу військовослужбовців 20-ї гвардійської мотострілецької дивізії Волгоградської області, які оголошені в розшук за самовільне залишення частини або дезертирство. З них:
– 858 контрактників,
– 150 мобілізованих,
– 2 строковики.
Серед цих втеклих перебувають 26 молодших офіцерів, 1 майор та 2 підполковники.
Офіційно в Росії подібні випадки не висвітлюються: вироки за статтями про самовільне залишення частини і дезертирство не публікують на сайтах районних судів, не звітують про них і у Судовому департаменті Верховного суду РФ.
З небагатьох даних, які увійшли в статистику за 2024 рік, відомо, що за 12 місяців по всій країні за злочини проти військової служби — відповідно до статей 332–352.1 КК РФ, включно з самоволкою і дезертирством — було засуджено 9,2 тисячі осіб. Серед них лише 14 жінок. Більшість засуджених — військові віком від 30 до 39 років (приблизно 3,4 тисячі осіб) з середньою спеціальною освітою (4,4 тисячі). Порівняти ці показники з попереднім роком неможливо, бо статистика за 2023 рік не враховує дані про втечі.
Висновки про зростання кількості кримінальних справ проти «СОЧників» можна робити на основі судових матеріалів конкретних регіонів. Наприклад, військовий суд у Грозному у 2024 році розглянув найбільшу кількість справ про втечі з частин за останні чотири роки, і ця цифра продовжує збільшуватися. Якщо за перші шість місяців 2023 року було відкрито 41 справу про самовільне залишення частини, то за аналогічний період 2024 року — 48.
### Кримінальне переслідування — крайня міра
Кримінальна справа за самоволку та реальне позбавлення волі для російських військових під час триваючої війни в Україні — це винятковий розвиток подій, зазначає правозахисник Іван Чувиляєв з проєкту «Ідіть лісом».
Він наголошує: «Головне завдання — повернути людину на фронт, щоб вона воювала, а не перебувала під покаранням чи ув’язненням».
Особисті обставини, за словами експертів, є сильнішим мотивом для військових залишати позиції, ніж офіційні санкції.
Докладніше про справи, які дійшли до суду і мали реальний вирок, можна дізнатися з апеляційних визначень. Редакція Кавказ.Реалії проаналізувала документи Південного окружного військового суду з початку року і виявила, що кримінальні провадження зазвичай відкривали після другого випадку втечі — зазвичай повторним відсутнім у частині військовим просто повертали службу після першого інциденту.
Причини залишення частини найчастіше або взагалі не вказуються, або ж пов’язані із сімейними проблемами чи порушеннями прав самих військовослужбовців. Подібної думки дотримується й очільник руху «Дозор» у Волгограді Євген Кочегін.
Він розповідає: «Хотілося б сказати, що військові тікають від війни через глибокі антивоєнні настрої, але у нашому регіоні найчастіше це пов’язано із особистими ситуаціями, наприклад, ревнощами — дружина зраджує, і чоловік залишає частину, щоб розібратися. Або це може бути догляд за дітьми».
Прикладом є мобілізований з Адигеї Юрій Мусаелян, який отримав 5,5 років колонії загального режиму. Свою понад місячну відсутність в частині він пояснив необхідністю догляду за хворим батьком, який був нагороджений за службу в Афганістані та перебував у безпомічному стані після операцій. Військовий звертався з проханням переглянути вирок з урахуванням того, що він — єдиний годувальник для батьків і дружини, а його ізоляція загрожує економічному краху сім’ї. Крім того, він був поранений на війні й потребував лікування хронічної хвороби шлунка, що неможливо у колонії. Однак суд не врахував ці аргументи і залишив вирок чинним.
Аналогічними «важкими життєвими обставинами» — хворобою батька — пояснив свій самовільний відхід також нагороджений медаллю Суворова за мужність мобілізований Олександр Корольов. За словами його адвокатів, військовий просив командування звільнити його для догляду за батьком, але відпустки так і не отримав. У червні минулого року він вирушив самостійно, щоб вирішити побутові питання, а у вересні добровільно з’явився до комендатури. В жовтні його батько помер. За три місяці відсутності суд у Новочеркаську засудив Корольова до шести років колонії.
Ні ця історія, ні заяви про фальшиві свідчення, ні посилання на «психоемоційний тиск», який переживав Корольов через відсутність необхідних знань та навичок на війні, апеляційний суд не взяв до уваги.
Часто, крім особистих причин, військові вказують на порушення державою власних прав, що змушує їх тікати з армії. Наприклад:
– Відмова у лікуванні після поранення, як у випадку Максима Печеричкина, який понад місяць не був в службі через необхідність пройти додаткове лікування. У П’ятигорську його засудили до 6,5 років колонії загального режиму, а оскаржити вирок не вдалося.
– Контрактник зі Ставропольського краю Дмитро Нижельський попередив частину про необхідність лікування, але не встиг його отримати — його затримали та засудили на шість років і три місяці колонії.
– Рафхат Сатубалдієв з Астраханської області заявив, що мав бути звільнений, бо після поранення його здоров’я не дозволяє служити. За два випадки втечі тривалістю чотири місяці він отримав 5,5 роки умовно. Сатубалдієв у апеляції просив відправити його у колонію на два роки, однак суд відмовив.
Інші учасники вторгнення скаржаться на складнощі не лише з фізичним, а й психічним здоров’ям. Контрактник В’ячеслав Северин, який поїхав додому без дозволу, зазначив у суді, що командування довгий час відмовляло йому у відпустці через «важкий психоемоційний стан» внаслідок хвороби батька. Северина затримали після 15 місяців відсутності, а волгоградський суд визнав винним і засудив на п’ять років ув’язнення у колонії загального режиму.
Шість років отримав у Грозному контрактник і батько трьох дітей Іван Нікітін, який також повідомляв про поганий емоційний стан і відмови командування відправити його на медичну комісію через погіршення здоров’я.
Після лікування у військовому санаторії контрактник із Чечні Рустам Шипієв не повернувся до служби. Він намагався оскаржити вирок на шість років колонії, оскільки не був проінформований про необхідність негайного прибуття у частину після дострокового виписування. Начальник санаторію пояснив суду, що Шипієв був достроково виписаний за неодноразові порушення режиму. Вирок залишили без змін.
### Хто винен?
Деколи російські військовослужбовці відкрито звинувачують у своїй ситуації командування, слідчих чи відповідальних за виплати співробітників Міноборони.
Приклади:
– Нургазі Карабалаєв з Астрахані заявив, що майже три тижні не міг повернутися в частину, бо не мав грошей на дорогу — військовому нібито не виплачували належні компенсації.
– Контрактник Сергій Уваров з Іпатово (Ставропільський край) отримав 5,5 років колонії, стверджуючи, що лежав у лікарні і командування про це знало. Він звинувачує військову частину у відсутності дисципліни. Незважаючи на підтвердження представника частини, що Уварова ніхто не розшукував, вирок залишили в силі.
– Амір Кабехов з Адигеї скаржився на психологічний тиск: у міському суді свідки відмовилися від показань, які дали під примусом, але суд це не врахував. Також на військового нібито тиснула колишня дружина, яка виїхала з країни і не змогла бути викликана на суд. За понад місяць відсутності Кабехов отримав 5,5 років колонії загального режиму. Суд врахував його попередню судимість: у 2022 році він отримав умовний термін за крадіжку і розбій із застосуванням насильства.
За словами Євгена Кочегіна, «особисті обставини набагато сильніше мотивують військових залишати позиції, ніж якісь вищі цінності чи складні моральні переконання». Він також додає, що іноді військові просто бояться загинути, коли командування відправляє підрозділ на небезпечні завдання, і це не робить їх антивоєнними активістами, а лише свідчить про розуміння того, що відбувається.
Серед оскаржених справ про залишення частини у 2024 році лише в одному випадку засуджений прямо заявив, що втік через «несогласовані дії командування» і відправляння на завдання «практично без боєприпасів». Йдеться про Сергія Гусакова, багатодітного батька з Будьонновська (Ставропільський край). Вочевидь, контракт з Міноборони він уклав перебуваючи у в’язниці.
Деталі справи Гусакова:
1. У 2023 році його судили двічі: за побої — шість місяців обмеження волі; за нанесення тяжких тілесних ушкоджень із застосуванням зброї — один рік і один місяць колонії суворого режиму.
2. 31 січня 2024 року він отримав останній термін, і в квітні того ж року був направлений на фронт.
3. Через три місяці колишній ув’язнений втік із фронту та переховувався до листопада, коли співробітники комендатури затримали його і доставили назад у частину.
4. Наступного дня він повторно втік і пів року переховувався.
У своїх останніх словах Гусаков зазначив, що «його дії були обумовлені необхідністю збереження життя і здоров’я, оскільки через несогласовану роботу командування особовий склад направлявся на бойові завдання в рамках спеціальної військової операції практично без боєприпасів». Попри готовність повернутися до війни, суд засудив його до восьми років колонії суворого режиму.
Таку ж тривалість ув’язнення отримав Марат Рамазанов з Астраханської області, «ветеран МВС», який брав участь у війнах у Сирії та Чечні.
Рамазанов уперше втік зі служби 21 серпня 2023 року і півроку переховувався вдома. Після арешту його не притягли до відповідальності, однак повернули до служби. Другий випадок втечі стався через три тижні — цього разу він поїхав до Казахстану, де протягом року отримав громадянство. З невідомих причин у 2024 році він повернувся до Росії, був затриманий на кордоні за те, що не повідомив міграційні органи про подвійне громадянство. Одразу ж відкрили кримінальне провадження за залишення частини і дезертирство, а Рамазанов втратив військове звання.
Щодо питання, чи провокує сама держава відмови військових від участі у вторгненні в Україну, правозахисник Іван Чувиляєв уникає однозначних відповідей.
Він зазначає: «Для чиновників будь-якого рівня Міноборони люди — просто маргінали, «гарматне м’ясо». Їх використовують без врахування інших чинників. Мотиви людини, яка потерпає від знущань і не хоче воювати — не мають значення. Вона просто не хоче брати участь у війні, вбивати і помирати. Це дуже просто».
Євген Кочегін додає, що оцінювати ситуацію можна лише на підставі відомих історій, адже армія — це закрите середовище, схоже на в’язницю. Система не зацікавлена у розкритті випадків відмови від служби за моральними переконаннями, аби інші не надихалися таким прикладом.
Кочегін також підкреслює, що можна лише здогадуватися, скільки військових хочуть відмовитися від війни, але не мають для цього реальної можливості.
### Додаткові факти
– Південний окружний військовий суд пом’якшив вирок контрактнику МО РФ Євгену Черезову, який раніше отримав шість років колонії суворого режиму за дезертирство. Сам він іменує себе «сувереном», заперечує громадянство РФ і відроджує родову громаду.
– З початку мобілізації восени 2022 року правозахисний проєкт «Ідіть лісом» допомагає ухилянтам уникнути призову на війну в Україні та підтримує військових, які вирішили покинути армію. За два роки роботи проєкт отримав тисячі звернень і надав допомогу багатьом контрактникам у втечі за кордон та у пошуку притулку. В інтерв’ю сайту Кавказ.Реалії представник «Ідіть лісом» Іван Чувиляєв розповів про ситуацію 2024 року для тих, хто відмовляється воювати, про роботу з обласними зверненнями з півдня Росії і Північного Кавказу, а також про зміну ставлення до російських дезертирів.
