Другий, а можливо, навіть третій розквіт кар’єри Руслана Малиновського став справжнім сюрпризом для багатьох. Ніхто не очікував, що він знову продемонструє рівень результативності національної збірної України, який раніше здавався втраченим або забутим. Однак у жовтневому вікні матчів збірних Руслан вразив трьома забитими м’ячами та асистом у двох поєдинках, змусивши переглянути ставлення до нього.
Не дивно, що ставлення до його кар’єри у національній команді було скептичним. Проте статистика свідчить на користь Малиновського: він має на своєму рахунку десять голів і дев’ять асистів у збірній. До числа кращих представників нинішнього покоління у показнику «гол плюс пас» відносяться:
- Роман Яремчук — на позиції форварда;
- Віктор Циганков — випереджає лише на один бал;
- Андрій Ярмоленко — якщо його вважати частиною цього покоління.
Загалом може здатися, що Малиновський не виправдав очікувань у збірній, особливо враховуючи його статус ключового гравця «Аталанти» та найкращого асистента Серії А у сезоні 2020/21. Проте у тому ж сезоні він відзначився лише одним голом у складі національної команди — у поразці проти Німеччини в Лізі націй. На Євро того літа він зробив один асист, що теж не вразило.
Водночас Малиновський був невід’ємною складовою однієї з найуспішніших відбіркових кампаній в історії збірної — на Євро-2020 він записав на свій рахунок три голи та чотири результативні передачі у восьми матчах. Але важливіше те, що саме у жовтневому вікні, у віці 32 років, Руслан очолив збірну у скрутній ситуації, вивівши її на другу позицію у групі.
Передумов для такого відродження майже не було:
- За останні півтора року в клубі гравець відзначився лише одним голом та чотирма асистами.
- З вересня 2024-го по березень 2025-го через травму не з’являвся на полі зовсім.
- У поточному сезоні має лише один асист, відсутні голи.
Раніше тренер «Дженоа» Альберто Джилардіно розглядав малиновського на позиції розігруючого опорника, вірячи, що це оновить його кар’єру. Але з цієї ролі завдавати загрози воротам було проблематично. Нинішній наставник Патрік Вієйра, який очолює команду близько року, перемістив його на позицію «десятки», більш перспективну для гравця атаки, але і тут Руслан не вирізнявся результативністю.
Вієйра зазначав, що Малиновський володіє універсальністю, може грати як у глибокій побудові, так і в нападі, а також забивати і робити асисти. Проте побутувало враження, що глибока роль заважає йому бути ефективним попереду. Голкіпер «Дженоа» Нікола Леалі характеризував Руслана як досвідченого, фундаментального виконавця, який здатен вирішувати долю гри, але цього так і не побачили в команді.
У сучасному стилі гри Руслан навчився важко працювати, багато рухатися і пресингувати, включно з першою лінією та співучастю в атаці. Він активно диверсифікує книгу дій на полі, з’являючись на різних ділянках, у тому числі на обох флангах, допомагає розподіляти м’яч із глибини поля, бере активну участь у боротьбі. Це зовсім інший стиль, ніж той, який характеризував його в більшості кар’єри.
Про це свідчить і те, що Малиновський отримав три жовті картки в останніх чотирьох матчах «Дженоа», що підкреслює його боротьбовість.
Разом із тим через енергозатратний стиль у клубі в атаці він майже не загрожує воротам суперника й дуже рідко опиняється біля штрафного майданчика. Його часто замінюють ще до 60-ї хвилини, іноді навіть раніше.
Італійські ЗМІ визнають його невпинну працю та участь у двобоях, але відзначають надто часті помилки і низьку результативність. Більше того, вони сумують за кращими часами Руслана в «Аталанті», коли він не був настільки завантажений у глибокій зоні, а натомість ефективно відзначався вирішальними пасами та ударами.
Результати колективу також не покращуються: «Дженоа» цього сезону — міцна, організована команда, що б’ється з усіма, але перебуває у зоні вильоту з двома очками після шести турів. В атаці команда практично не проявляє креативу, грає у катеначчо — стиль, що набирає дедалі менше послідовників навіть в Італії.
За таких умов технічним виконавцям, артистам, як Малиновський, складно виявити свої сильні якості. У нещодавньому матчі проти чемпіона Італії «Наполі» Руслан відзначився важкою працею, балансом у центрі поля, але не загрожував воротам і провалив виконання стандартів — штрафних і кутових, які навіть не проходили першого опонента.
У цьому поєдинку Малиновський долучився до єдиного гола своєї команди, але не як творець, а, радше, як робітник поля. Він боровся у повітряній дуелі за 25 метрів від воріт, програв її, але другий шанс мав його партнер, який і організував атаку.
Натомість зі збірною Україна Руслан виглядає зовсім інакше. Там він:
- Виходить на підключення до штрафного майданчика для завершення атак;
- Виконує блискучі удари з півкола штрафного, часто правою ногою, яка тривалий час вважалася у нього слабшою;
- Здійснює точні навіси з штрафних ударів;
- Виконує прийоми м’яча та завершальні удари, властиві справжньому центрфорварду.
У «Дженоа» гравця намагаються перетворити на системоутворюючого розігруючого, в той час як у збірній система, якщо вона існувала, була далеко не надійною. Проте саме Малиновський привніс у гру збірної ті самі мистецькі дотики, які можуть перетворити, за грубої оцінки, два набрані очки на шість.
Таке стрімке оновлення складно пояснити лише тривалою перервою у виступах за збірну або більш вертикальним стилем гри команди, який змінив попередню горизонтальну пасову гру. Не можна списати це тільки на часті удари здалеку, що раніше були для нього незвичними. Просто всі фактори збіглися.
Особливо важливим є психологічний аспект. Тренер Вієйра постійно наголошує, що Малиновський має бути лідером «Дженоа» і прикладом для молодих гравців. Хоча в клубі це не дуже виходить, у збірній Руслан узяв на себе тягар лідерства за відсутності таких ключових фігур, як Олександр Зінченко, і зайняв місце, яке раніше залишалося порожнім.
Після матчу з Ісландією він зізнався, що дуже втомився через значну кількість відпрацьованої чорнової роботи. Хоча ця заява виглядає буденною, для Руслана це нетипово, адже на більшості свого шляху він не виконував стільки об’ємів фізичного навантаження на полі. Можливо, ідея Джилардіно про «перезавантаження» кар’єри через роль у глибокій зоні мала свою логіку — нехай і не в клубі, але у збірній.
Чи вдасться Малиновському зберегти й примножити свої успіхи у наступних, вирішальних матчах збірної, однозначно невідомо. Історично він не відрізнявся стабільністю. Проте іноді щастить тим, хто робить більше. І нині Руслан набирає ігрову практику в «Дженоа», виходячи у стартовому складі послідовно в чотирьох матчах, чого не було з лютого 2024 року. Передбачити, що ці хвилини перетворяться на результативність, цілком можливо.
В будь-якому разі, роль Руслана Малиновського у збірній незаперечна. Його:
- Креативність;
- Технічна майстерність;
- Аналітичний розум;
- Уява;
- Динамічність у грі
— це саме ті якості, яких збірна бракує, особливо коли командна гра поки не вибудована і доводиться користуватися індивідуальними нестандартними рішеннями.
Фото — Getty Images/Global Images Ukraine
