Ім’я Івана Нечуя-Левицького добре відоме всім, хто бодай трохи цікавився українською літературою. Народжений у 1838 році в містечку Стеблів на Київщині, у родині священника, він змалку вбирав у себе народні оповідання, побут і живу мову, які пізніше стали основою його творчості. Нечуй-Левицький не просто писав, він створював цілі світи, де «оживали» села, вулиці, люди. Його справедливо називають майстром слова — уміючи бачити красу навіть у найдрібніших деталях.
У столиці письменник прожив чимало років. Він мешкав у невеликому флігелі на вулиці Новоєлизаветинській, тепер це Пушкінська, 19. У дворі був садок, ставок і навіть пасіка. Саме там він проводив свої тихі роки творчості, аж доки у 1909 році дім не знесли. Уявіть, як він сидить під яблунею, слухає гудіння бджіл і занотовує нові сюжети.
Дивакуватий характер
Про письменника розповідали, що він був трохи дивак. Постійно ходив з парасолькою, навіть у сонячну погоду. Надзвичайно цінував пунктуальність. Щодня у визначений час вирушав у прогулянку. Його маршрут майже не змінювався — Володимирська вулиця, далі до фунікулера і назад Хрещатиком додому. Люди вже знали, коли можуть його зустріти. Це мало кому відомий факт — у листі до Пантелеймона Куліша Нечуй-Левицький жартома називав себе «ненажерою до чаю», але насправді так він описував свою неабияку любов до смачної їжі, а не до самого напою.
Творчий спадок
Нечуй-Левицький залишив велику бібліотеку творів. Його романи, оповідання та повісті стали справжнім відображенням українського життя XIX століття. Він показував реальних людей, їхні радощі й болі. Його герої не були вигаданими ідеалами. Це були наші предки з їхніми характерами, звичками та мріями. Мало хто знає, але саме Нечуй-Левицький першим узявся за переклад Біблії українською мовою, відкривши для людей Святе Письмо рідною мовою.
Коли згадують цього письменника, одразу на думку приходять «Кайдашева сім’я» та «Микола Джеря». Це книги, які досі читають у школах і люблять навіть дорослі. «Кайдашева сім’я» показала побут селян з гумором і сумом водночас. А «Микола Джеря» став історією про важку долю кріпака, який не скорився. Ці тексти досі вражають живою мовою та актуальністю.
Вчительська діяльність
Не всі знають, що Іван Нечуй-Левицький працював учителем. Він викладав польську та російську мови, а також історію в гімназіях. Хоча викладання приносило йому задоволення, серце його все ж належало літературній творчості. Учні пам’ятали його як вимогливого, але справедливого викладача.
Його творчість цінна ще й тим, що він писав живою народною мовою. Тоді багато хто з інтелігенції користувався російською, бо це вважалося престижним. А Нечуй-Левицький обрав українську. Він не просто писав нею, він творив літературний стандарт. У його рядках чути інтонації, прислів’я та приказки, що передавали дух народу.
Життя без розкоші
Попри популярність, він жив дуже скромно. Не мав багатства і не прагнув до розкішного життя. Його щастя було в книжках, прогулянках і розмовах з простими людьми. Вважав, що письменник має залишатися близьким до свого народу. І саме цим він здобув повагу.
Нечуй-Левицький не любив гучних зібрань і пишних вшанувань. Уникав зайвих інтерв’ю, жив відлюдькувато. Проте, коли з ним розмовляли сучасники, він завжди вражав глибиною думки та тонким гумором. Його слова залишалися в пам’яті, а його книги — у серцях.
Значення для української літератури
Можу сказати,що без Нечуя-Левицького наша література була б біднішою. Він зумів описати життя простої людини так, що це стало мистецтвом. Він показав, що українська мова здатна передавати найтонші почуття і складні думки. Його твори стали підмурівком для наступних поколінь письменників.
Минуло вже понад сто років від дня його смерті, але його слова й досі звучать. Учні вивчають його твори, дослідники пишуть про нього книги, а читачі знову і знову відкривають «Кайдашеву сім’ю». Це доказ того, що справжня література не старіє.
