Згуртовані війною: реакції громад на виклики сучасності
Управлінська стійкість громад базується на активних людях, які проявляють ініціативу, вибудовують взаємну довіру та об’єднують населення. Тому велика увага спрямована на роботу з молоддю, внутрішньо переміщеними особами та сім’ями військових, адже включення цих груп у соціальне життя є надзвичайно важливим.
Відкритість і горизонтальні стосунки стали ключовими факторами адаптації громад до нових викликів. У таких умовах взаємодія між владою та населенням відбувається не за принципом «зверху вниз», коли рішення просто доводяться до відома, а через відкриту співпрацю.
Основні риси цієї співпраці:
- Створення мережі взаємодії між місцевою адміністрацією, підприємцями, громадськими організаціями та мешканцями.
- Спільне обговорення та ініціювання ідей і змін.
- Впровадження ухвалених рішень за участі різних сторін.
- Активна роль волонтерських організацій, котрі від початку війни стали не тільки партнерами, а й значущими суб’єктами прийняття рішень, особливо у більш спокійних тилових громадах.
Голова Городоцької громади Володимир Ременяк розповідає:
«Волонтерський рух не централізований — це різні осередки, проте разом ми реалізуємо низку проєктів, фінансованих за рахунок бюджету, пожертв та міжнародної підтримки.»
Яскравим прикладом є Тростянецька громада на Сумщині, що пережила окупацію. Її очільник Юрій Бова акцентує увагу на важливості участі громади у процесах виживання та відновлення:
«Люди самі долучалися, цікавилися, як можуть допомогти. Усі села об’єдналися: старости обмінювалися інформацією, підтримували одне одного, сприяли транспортуванню гуманітарної допомоги. Ми спільно створили волонтерські центри, координували евакуацію, шукали житло для переселенців, підтримували військових.»
За словами Юрія Бови, мотивацію для залучення людей створювало почуття належності та відповідальності за свою громаду, адже навіть постраждалі прагнули бути корисними.
Він додає:
«Ми спостерігали, як жителі самостійно збирали допомогу, ремонтували споруди, організовували харчування, не очікуючи допомоги з Києва. Це — основна ознака живої громади. Функціонувала ефективна платформа для швидкого ухвалення рішень: помітили проблему — збиралися, обговорювали, знаходили вирішення. Так сталося з ремонтом лікарні, підтримкою бійців, допомогою переселенцям.»
Внутрішньо переміщені особи поступово інтегруються у нові громади, які їх прийняли. Як зазначає Володимир Ременяк:
«Частина ВПО бере участь у культурних заходах, відвідує презентації книжок та долучається до різноманітних ініціатив.»
Інтеграція такого населення — це безперервний процес, який включає як участь у культурному і соціальному житті, так і залучення до прийняття важливих рішень. Важливим аспектом також є забезпечення гідних житлових і побутових умов, про що акцентує увагу голова Тростянецької громади Юрій Бова.
Станом на 2023 рік у Тростянець переселилися близько двох тисяч внутрішньо переміщених осіб, що становить приблизно 10% від загальної чисельності населення міста — досить значна цифра для прифронтового регіону.
Юрій Бова підкреслює:
«Ми облаштували притулки, де люди могли жити не в умовах спортзалу, а у комфортних кімнатах із ремонтом і чистою постільною білизною. Були сім’ї, які розповідали, що раніше ночували в різних притулках — спортзалі чи школі, і це було не життя. У нас вони залишилися й досі мешкають у нормальних умовах.»
Таким чином громади демонструють здатність до мобілізації ресурсів та об’єднання задля ефективного реагування на виклики війни й соціальних змін.
