Якщо у футболі взагалі існує поняття ганьби, то воно виглядає саме так. У матчі-відповіді третього кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів між київським «Динамо» та кіпрським «Пафосом» усі очікували від киян аналізу помилок першої зустрічі та рішучого реваншу. Натомість команда зазнала безнадійної поразки з рахунком 0:2 і тепер уперше за останні двадцять років Україна не матиме свого представника у груповому турнірі найпрестижнішого єврокубкового змагання.
Можна знову говорити про низький рівень виконавців, однак цього разу варто звернути увагу на інший аспект. За останні роки «Динамо» стало синонімом повної бездіяльності на всіх рівнях: керівництво, тренерський штаб і самі футболісти начебто застигли на певному етапі розвитку, просто стоять на місці без прагнення рухатися вперед.
Зокрема:
- Прагнення до змін оголошується, але насправді жодних кроків для реалізації цих намірів не робиться.
- Найголовніша проблема полягає у тому, що застоюючись, неможливо утримуватися на певному рівні — натомість неминуче відбувається поступове падіння.
- Результатом цього став безнадійний виліт від «Пафоса» і втрачена можливість грати на найвищому європейському рівні.
Після завершального матчу минулого чемпіонату капітан «Динамо» Віталій Буяльський у святковій промові висловлював упевненість, що наступного сезону команда зможе порадувати вболівальників успіхами на міжнародній арені. Проте на чому базувалася ця віра? У минулому сезоні саме ця команда не змогла пробитися до Ліги чемпіонів, хоча і підійшла до цього близько, дійшовши до плей-оф кваліфікації.
Кадрове посилення чи оновлення складу?
- Відповідь негативна: команда не тільки не отримала нових сильніших гравців, а й не відбулось навіть точкового оновлення для закриття проблемних позицій.
- Київський клуб увійшов до нового сезону з фактично незмінним складом, що і в попередньому чемпіонаті.
- Фінансові можливості для пошуку якісного підсилення обмежені, проте його необхідність критично важлива для того, щоб мати бодай якісь шанси на значущі результати.
Тренерський штаб і футболісти, здається, перебувають у якійсь паралельній реальності, де «Динамо» залишається європейським грандом, здатним легко долати слабших опонентів. Проте насправді підготовка до суперників залишає бажати кращого — це чітко відображено у протистояннях з «Хамруном» та «Пафосом», які свідчать про недостатній рівень якісної роботи команди.
Пояснення цієї ситуації можна сформулювати так:
- Там, де не вистачає класу та індивідуальної майстерності, повинна бути посилена робота та самовіддача.
- У цьому «Динамо» рівень праці явно недостатній, адже там, де команда має суттєву перевагу, їй комфортно вигравати навіть без надзусиль.
- Однак коли суперники рівні або сильніші, і вже не працює принцип «Ми — «Динамо» Київ», починаються великі проблеми.
Упродовж двоматчевого протистояння команда пропустила три голи, з яких, за суттю, можна було уникнути принаймні двох. Проте справа не лише в пропущених м’ячах чи індивідуальних помилках захисту.
Постають наступні питання:
- Чому, коли основний план команди на гру дає збій, команда не пристосовується, не змінює тактику чи підходи?
- Куди зникає це «Динамо» у критичні моменти зустрічі?
- Чому майже кожен гравець у важкі періоди «пливе» і не може грати хоча б на власному звичному рівні?
Кожен представник «Динамо» рано чи пізно мусить замислитися і переосмислити своє місце в цій реальності — як футболіста, тренера чи частини команди. І чим раніше це станеться, тим краще для клубу, який наразі, на жаль, опустився до рівня максимум другого раунду кваліфікації Ліги чемпіонів.
У матеріалі використані фотографії Getty Images та офіційного сайту ФК «Динамо» Київ.
