Універсал київської «Оболоні» Сергій Суханов у ексклюзивному інтерв’ю для видання «Український футбол» розповів про свій спортивний шлях, яскравий виступ із двома голами у ворота СК «Полтава» та гучну поразку від «Полісся».
Сергій розпочинав кар’єру в рідній Сумській області, граючи за «Нафтовик» із Охтирки. Пізніше він пройшов етап навчання у футбольній академії «Динамо», а до того, як «Полісся» стало популярним, вже захищав кольори цього клубу. 25 жовтня універсал «Оболоні» зустрівся зі своїм колишнім клубом у рамках УПЛ. Проте киянам не вдалося взяти очки — зустріч завершилася з розгромним рахунком 0:4 на користь «Полісся».
Перед цим Сергій встиг відзначитися вдалим дублем у ворота «СК Полтава» (2:1), забивши свій четвертий гол у сезоні в чемпіонаті України. Цікаво, що футболіст, який зазвичай не є класичним нападником, наразі очолює таблицю бомбардирів «пивоварів».
Оглядач видання «Український футбол» Владислав Лютостанський поспілкувався із Сергієм Сухановим, який ділиться думками про теперішнє становище «Оболоні», згадує свої часи в академії «Динамо» та перебування в «Поліссі» під час виступів у Другій лізі. Сьогодні «пивовари» на домашньому стадіоні проведуть матч проти «Кудрівки», де, хоча й номінально грають у гостях, намагатимуться здобути позитивний результат.
«Ніякої катастрофи після поразки від «Полісся» ми не робимо. Той клуб зовсім інший, ніж був раніше»
— Сергію, ми спілкуємося одразу після розгромної поразки «Оболоні» від «Полісся» з рахунком 0:4. Як ви особисто сприйняли цей результат і що команда почула від головного тренера Олександра Антоненка у роздягальні?
— Нічого трагічного не трапилося. Настрій у колективі хороший, продовжуємо рух вперед. Є навіть таке прислів’я: краще пропустити чотири голи в одному матчі, ніж по одному в чотирьох різних іграх. Тож ми не робимо з цієї поразки якусь катастрофу — попереду наступний тур, у якому потрібно брати три очки.
— Наразі багато говорять про «Полісся» як про клуб, здатний скласти конкуренцію грандам УПЛ — «Динамо» та «Шахтарю». Як на вас справила враження команда Олександра Ротаня?
— «Полісся» справляє враження якісного і організованого колективу. Там зібрані сильні футболісти, а тренерський штаб висококваліфікований. Вважаю, що клуб має всі шанси поборотися за місце в трійці кращих команд УПЛ.
Гравці «Полісся», фото: ФК «Полісся»
— Ви виступали за «Полісся» у 2018-2019 роках, тоді це був зовсім інший клуб порівняно з нинішніми амбіціями під керівництвом Геннадія Буткевича?
— Тоді була складна ситуація: клуб «Нафтовик», за який я грав, розформували, а фінансування припинили. Ми не вилетіли у Другу лігу й залишилися у Першій лізі. Спочатку я проходив перегляд у «Колосі», а потім з’явилася пропозиція з «Полісся», яке одразу готове було підписати контракт. Конкретно мені дзвонив головний тренер Олександр Сергійович Призетко, ми обговорили умови і я приїхав.
У той час «Полісся» грало у Другій лізі з амбіціями потрапити до Першої, але ми фінішували третіми і не виконали завдання. Після цього я перейшов у «Гірник-Спорт». Після Призетка команду очолив Анатолій Безсмертний.
Щодо інфраструктури, тоді вона була скромною: невеликий гуртожиток, база з одним полем. Зараз рівень, звичайно, зовсім інший — найвищий.
— Отже, про можливий прихід Буткевича тоді й не мріяли?
— Абсолютно ні. Тоді «Полісся» був муніципальним клубом, і місто виділяло певне фінансування. Звісно, тоді не було таких умов, які зараз створено для команди.
— Повертаючись до сьогодення: перед матчем із «Поліссям» ви оформили переможний дубль у ворота «СК Полтава» (2:1). Чи знаєте, скільки у вас дублів у професійній кар’єрі?
— Це був мій другий дубль у Прем’єр-лізі. Ще три-чотири рази я повторював цей успіх у Першій лізі. Колеги привітали, але головне для мене — це перемога команди і три очки у тому матчі. Не варто зупинятися на досягнутому, потрібно рухатися далі і показувати себе на наступних поєдинках.
Сергій Суханов, фото: ФК «Оболонь» (Київ)
— Ви демонструєте непоганий голевий ритм у цьому сезоні УПЛ: у 10 матчах — 4 голи. При цьому вас часто використовують у різних амплуа. На якій позиції почуваєтесь найкомфортніше?
— Важко обрати щось одне. Мабуть, найзручніше грати на фланзі, на позиції латераля. Але загалом мені комфортно практично в усіх амплуа, які тренер визнає необхідними. Для мене важливо просто виходити на поле й бути корисним команді.
— Чи часто вас використовували на різних позиціях впродовж кар’єри?
— Так. У «Поліссі» та «Гірнику-Спорт» я грав як латеральний захисник й на фланзі півзахисту. Нападником мене почали ставити вже в «Оболоні», де пробували і в Першій лізі. Поки що все виходить досить непогано.
«Після «Динамо» та «Княжої» я повернувся в Охтирку, де почав працювати на заводі і грати за «Нафтовик»»
— Розкажіть, будь ласка, про початок своєї футбольної кар’єри. Як в Охтирці опинилися в Києві та чому не вдалося закріпитися в академії «Динамо»?
— Починав у «Нафтовику» в Охтирці. Потім потрапив до академії, яка знаходилася на території країни-агресора — цей період віддаю перевагу не згадувати. Згодом опинився в столиці, жив у тренера і виконував роль футболіста в КСДЮШОР «Дарниця». Ми грали у першості Києва, де мене помітили представники «Динамо». У 1995 році так я потрапив саме до цієї академії. Там познайомився з такими футболістами, як Ігор Харатін й Павло Полегенько.
Однак провів там лише півтора сезони і пішов, оскільки мій зріст не відповідав вимогам. Мене нікого не виганяв, просто не отримував стільки ігрового часу, скільки бажав. Там більше віддавали перевагу високим гравцям. Тому я пішов у інший клуб — «Княжу».
— Якщо дивитися на вашу біографію, після закінчення академії у 2012 році ви зникаєте з футбольного поля до 2017 року, коли повернулися до рідного «Нафтовика». Що відбувалося в цей період?
— Проблема була зі здоров’ям. У випускному році, коли мені виповнилося 17, я різко виріс, і тоді виникли проблеми — защемлення сідничного нерва. Внаслідок цього два-три місяці не міг відновитися. Поки лікувався, усі команди вже закінчили комплектацію. Вийшло так, що я випустився і залишився без варіантів.
Сергій Суханов, фото: ФК «Оболонь» (Київ)
— Ви не покидали футбол зовсім?
— Ні, звичайно. У нас був турнір Віктора Пожечевського в Полтаві, де я зіграв і забив м’яч. Після цього отримав пропозицію від «Нафтовика» завдяки запрошенню Олександра Михайловича Сікуна. Мені виповнилося 18, і він допоміг влаштуватися на роботу на завод «Укрнафта».
Тоді я поєднував навчання, тренування і роботу, а згодом приєднався вже до першої команди клубу. Тренер Володимир Книш почав давати мені ігровий час. От така історія.
— Ви працювали електриком на заводі. Як зараз оцінюєте цей час? Як складний період чи корисний досвід?
— Я ніколи не думав, що розберуся в електриці, адже моя головна пристрасть — футбол, який й досі є моєю професією. Однак мені було цікаво, як усе працює в технічному плані. Спочатку трохи боявся, але швидко втягнувся. Попрацював три роки, але все одно більше хотів зосередитися на спорті. Робота була потрібна, щоб підкоригувати фінансове становище, адже не хотів залежати від батьків у 18 років. Не жалкую про це рішення.
— Ви також мали досвід гри у футзал?
— Так, грали всюди, де нас допускали. Друга команда «Нафтовика» мала небагато умов для тренувань, хіба спортзал. Там ми і провели кілька міні-футбольних поєдинків. Не можу сказати, що міні-футбол мені особливо подобається — це скоріше гра манекенів, як я її називаю. Головне було грати, а у футзалі теж є ворота і м’яч.
— Ви перетиналися з Денисом Антюхом, нині гравцем «Металіста 1925», у «Нафтовику»?
— Так, ми грали за одну команду — спочатку «Нафтовик-2», потім за основний склад. Потім наші дороги розійшлися. Взимку зазвичай збираємося в Охтирці пограти у футбол у закритому майданчику. Ми знайомі й підтримуємо контакт, адже родом із одного району.
Денис Антюх, фото: ФК «Металіст 1925»
— Коли ви востаннє були в Охтирці?
— Нещодавно, під час перерви на матчі збірних, коли приїздив до рідних на кілька днів.
— Яка ситуація там нині? На початку повномасштабної війни Охтирка постраждала від обстрілів, але так і не була окупована?
— Спочатку в місті дійсно було гаряче. Мій дім знаходиться за 20 км від Охтирки, у селі Комишів. Рідні не виїжджали, всі допомагали боронити місто. Зараз ситуація більш-менш спокійна.
«У «Чорноморці» я провів 17 хвилин за півроку, але не маю нічого поганого сказати про тренера Григорчука»
— Після «Нафтовика» та «Полісся» ви виступали за «Гірник-Спорт». Там у складі грали з Єгором Твердохлібом, лідером нинішнього «Кривбасу». Які у вас спогади про цей період?
— У «Гірнику-Спорт» було зібрано дуже хорошу команду. Також грав там Олександр Петрусенко, нині футболіст хорватського «Осієка». Загалом склад був якісний, і ми демонстрували непоганий футбол. Спогади лише позитивні. Це був добрий досвід.
— Про Ігора Твердохліба зараз багато позитивних відгуків з приводу його перспектив у національній збірній. Чи вважаєте, що він може дістатися цього рівня?
— Звісно. Єгор дуже трудолюбивий і якісний гравець. Він провів чудовий минулий сезон, багато забивав. Твердохліб ставить перед собою високі цілі, і якщо так само працюватиме, то досягне ще більших висот. Все у його руках — у ногах і в голові. Він іде правильним шляхом і може бути корисним збірній.
— У 2021 році ви вперше приєдналися до «Оболоні», а вже 2022-го перейшли в «Чорноморець». Чому не вдалося залишитися надовго у київському клубі?
— У «Оболоні» я провів півтора року. У зимову паузу 2022 року команда була на зборах у Туреччині, а мені потрібна була операція. 23 лютого мене прооперували, а наступного дня почалася війна. Хлопці залишилися у Туреччині, а я опинився в Україні, де проходив реабілітацію.
Сергій Суханов, фото: ФК «Оболонь» (Київ)
Тоді не було зрозуміло, що буде з командою, й чи надалі вона виступатиме. Я запитував керівництво, і мені відповідали, що в УПЛ гратимуть, а про Першу лігу рішення не було. Тоді з’явилася пропозиція підписати контракт із «Чорноморцем». Чому б і ні? Адже на той момент у Прем’єр-лізі я ще не грав.
— Чому не вдалося закріпитися в «Чорноморці»?
— За півроку я провів на полі лише 17 хвилин. Контракт було підписано на два роки, але якщо хочеш грати, зволікати нема сенсу. Тож я повернувся до «Оболоні» вже під час другої частини сезону 2022/23 у Першій лізі. Головне — ігрова практика.
— Які враження від співпраці з тренером Романом Григорчуком?
— Роман Йосипович — дуже кваліфікований тренер. На той момент він, можливо, не бачив підстав для більшого ігрового часу мені. Це його право вирішувати. Тренер має своє бачення футболу, він вимогливий.
Пам’ятаю інтенсивні тренування, багато роботи один на один — це дуже енерговитратний стиль гри. Я не шкодую, що пішов у «Чорноморець». Цей період був корисним досвідом. Нічого поганого не скажу.
«Після відходу Шищенка в «Оболоні» суттєвих змін не сталося, але тепер граємо за іншою тактичною схемою»
— Чи вважаєте ви «Оболонь» своєю рідною командою?
— Без сумніву, мені тут дуже комфортно. У клубі мене поважають, я люблю цей клуб і прагну радувати вболівальників і керівництво своїми виступами й успіхами команди. Тут я провів більшу частину кар’єри.
— Раніше «Оболонь» славилася тим, що перші тури сезону грала нестабільно, потім намагалась покращити результати. Нині команда демонструє більш рівномірну і якісну гру. Яке ваше враження від виступів?
— Все добре. Ми ґрунтовно готуємося до кожного суперника, розбираємо їхні сильні та слабкі сторони. На поле виходимо максимально мотивованими, прагнемо брати очки і здобувати перемоги. На щастя, наразі нам вдається виконувати все, що від нас вимагає тренерський штаб. Враження суто позитивні.
Гравці «Оболоні», фото: ФК «Оболонь» (Київ)
— Як змінилася команда після зміни головного тренера з Сергія Шищенка на Олександра Антоненка?
— Не можу сказати, що відбулися радикальні зміни, але ми почали грати за схемою 3-5-2. Кожен тренер має своє бачення тактики. Загалом стан справ залишився стабільним. Особисто до мене вимоги ті ж — виходити на поле в кожному матчі та показувати максимум, допомагати команді та забивати голи.
— Відзначте, що недавно ви відзначили 30-річчя. Наскільки ви задоволені своєю кар’єрою?
— Звісно, завжди хочеться більшого і кращого. Чи щось би я змінив? Напевно, важко про це говорити, особливо у нинішній нестабільний час. Вдячний за те, що маю на даний момент.
— Чи маєте нині амбіції у футболі? Можливо, хочете виступати в єврокубках?
— Кожен футболіст прагне показати себе на європейському рівні. У мене також є така мета. Можна сказати, що я крок за кроком іду до неї. Це реально — потрібно лише багато працювати і не зупинятися.
«Якщо Денис Марченко й надалі прогресуватиме, то його точно придбає амбітний клуб»
— «Оболонь» останніми роками відкрила для українського футболу таланти — нападника Ігоря Краснопіра, який нині грає за «Карпати», а також молоду зірку — воротаря Дениса Марченка. Як оцінюєте його перспективи?
— Денис — справжній професіонал. Він грамотно грає ногами, впевнено діє на лінії воріт. У нього все попереду. Якщо він і надалі так працюватиме і розвиватиметься, то якийсь амбітний клуб неодмінно його придбає. Наразі головне — щоб він одужав після травми і повернувся на минулий рівень.
Денис Марченко, фото: ФК «Оболонь» (Київ)
— Попереду в «Оболоні» матчі проти новачків УПЛ — «Кудрівки» та «Епіцентру». Ви стежили за їхньою грою? Яких результатів очікуєте?
— Чекають цікаві поєдинки. «Кудрівка» та «Епіцентр» — бойові команди з якісними гравцями. Я раніше не слідкував за ними в Першій лізі, але наразі бачив їхню гру. Готуємося до дуже непростих матчів.
— Наприкінці квітня 2011 року «Шахтар» приймав «Оболонь» у Донецьку — тоді кияни вперше виграли на «Донбас-Арені» з рахунком 1:0. Відтоді «Оболонь» не змогла відібрати очки у «гірників». Після матчів проти новачків УПЛ вас очікує зустріч із донеччанами. Готові перервати цю невтішну серію?
— Ми обов’язково спробуємо це зробити. Будемо докладати максимум зусиль, щоб взяти очки у матчі проти «Шахтаря». Завжди приємно відбирати очки в таких клубів, як «Динамо» чи «Шахтар». Можливо, саме тепер нам пощастить перервати цю серію.
