Учора ввечері наш чат буквально вибухнув. Одна мама написала, що тепер, аби подивитися оцінки дітей у «Є щоденнику», потрібно платити. У відповідь посипалися десятки повідомлень: «Це що, жарт?», «А як так?», «Чому ми маємо оплачувати те, що було безкоштовним?»
Я сиділа й читала все це, і в мене самої всередині закипало. Бо правда — ніхто не очікував, що звичайний електронний щоденник, яким користувалася вся школа, раптом стане платним.
Несподівана новина, яка вдарила по кишені
Для нас, батьків, це було як холодний душ. Ще вчора я заходила в додаток і без проблем дивилася завдання, домашку, сповіщення. А сьогодні — все, доступ закрито без підписки. Пропонують платити майже 50 гривень на місяць. І це лише за те, щоб бачити оцінки власної дитини.
Хто вирішив зробити «Єдину школу» платною?
Я почала шукати інформацію і з’ясувала цікаве. Це не Міністерство освіти придумало. Це рішення приватної компанії-розробника системи «Єдина школа». Вони впровадили платну модель. Міністерство лише рекомендує школи користуватися електронними щоденниками, але не зобов’язує обирати саме цей. Тобто плата — не державна, а бізнес-ініціатива.
Чому батьки обурені найбільше?
Бо ми вже й так витрачаємо чимало на школу. Зошити, підручники, ремонт класів, благодійні внески — знайома історія, правда? І тепер ще додатково плати за те, щоб знати, як вчиться дитина. Виходить, щоб виконати елементарне право — контролювати навчання, мусимо віддавати гроші.
Реакція влади та депутатів
Нардепи одразу почали коментувати. Данило Гетманцев прямо написав, що законом така плата не передбачена. Міністерство освіти теж пояснило: є державна система «Мрія», вона абсолютно безкоштовна і доступна для будь-якої школи. А «Єдина школа» — приватний проєкт, який має право на власну цінову політику.
Які альтернативи існують?
Тут у нас вибір є, хоч він і виглядає заплутано:
- «Мрія» — державний електронний щоденник, повністю безкоштовний.
- Інші приватні сервіси — на вибір шкіл, але більшість із них також мають платні опції.
Що робити батькам зараз?
Я для себе бачу кілька варіантів. По-перше, запитати в адміністрації школи, чи можна перейти на «Мрію». По-друге, не поспішати оплачувати підписку, адже питання ще активно обговорюється на рівні держави. По-третє, підняти це на батьківських зборах і вирішувати разом.
Мій особистий висновок
Я відчула розчарування, коли дізналася про цю історію. Але водночас зрозуміла, що не все так безнадійно. Так, одна система стала платною, але існує безкоштовна альтернатива. І нам, батькам, треба бути уважнішими, не мовчати й вимагати прозорих рішень. Бо освіта наших дітей — це не бізнес, а право.
