Загалом усе відбувалося цілком передбачувано. Як нервовою виявилася перемога (якщо вона взагалі настала), так і сприйняття її засобами масової інформації та вихованим ними суспільством. Слід повторити: я спостерігав за матчем без упередженості і загалом залишився задоволений грою та підсумковим результатом. Тож рухаємося далі.
Футбол — це завжди двобій двох команд. І існує класична, майже безсмертна формула: команда грає настільки, наскільки дозволяє їй суперник. Щоб не залежати від дій опонента і не зважати на його опір, потрібно бути справді великою командою на зразок Нідерландів 1988 року.
Існує поняття «незручного суперника». Колись у минулому, для одеського «Чорноморця» таким опонентом був бакинський «Нефтчі». У цій команді, здається, не було нічого особливого, адже інші противники розгромно поступалися їй. Та «Чорноморець» часто мав труднощі і регулярно втрачав очки, натомість легше відібрав їх у більш іменитих клубів.
У сучасній збірній Азербайджану я побачив реінкарнацію тієї далекої команди, чим їй допомагали підступні контратаки та рішення суддів — справедливість яких не завжди має значення. Приблизно те саме ми спостерігали в Баку і передбачали у Кракові. Саме через це Азербайджан для нас став незручним суперником.
Якщо цього не помітити, то можна помилково вважати, що вчора ми могли створити значну перевагу. Але, на мою думку, це було наївним. Азербайджан — не той колектив, що дозволить нам розвинути значну перевагу. Або, якщо хочете, Україна — не та команда, яка здатна досягти цього у вирішальні моменти, і не лише проти Азербайджану.
Основні моменти, про які слід пам’ятати:
1. Цього вечора головним завданням було здобути перемогу, а рахунок не мав першочергового значення.
2. Команда грала далеко не в оптимальному складі.
3. Матч відбувся у другому ігровому дні спарингу — для нас історично непродуманий і складний період.
4. Навіть якщо до перерви іноді здавалося інакше, пріоритетом був результат, а не дрифт у повітрі.
Цей матч можна порівняти з полюванням на синицю: спочатку команда діяла азартно, а потім, коли спроби втекти почалися, гра перейшла у фазу обережності, підкріпленої досвідом і терпінням. Водночас у цьому відбилася наша звична футбольна природа — захищати мінімальну перевагу: спочатку 1:0, а потім і 2:1.
Незважаючи на це, зустріч була дуже видовищною. Уявіть, я нарахував всього на один менш гострий момент порівняно з матчем у Рейк’явіку — що доводить унікальність тієї гри, особливо для українського футболу. Тоді моменти, що призводили до голів, були більш результативними, аніж у Кракові.
Перший тайм став для нас найбільш насиченим за змістом у цьому відбірковому циклі. Шансів було достатньо і у другому таймі, проте діяли закони збереження енергії: голи залишилися у Рейк’явіку. Ідеальним підсумком у Кракові став би рахунок 3:1, що нагадує також про скасований гол Волошина.
Варто підкреслити:
– Успіх у футболі фактично був забезпечений вже до середини другого тайму.
– Винятком стало лише один момент — удар, заблокований Матвієнком через кілька хвилин після голу Малиновського, що був єдиною реальною загрозою від суперника.
– Протягом решти часу «синицю» тримали щільно в руці.
Азербайджанцям пощастило хоча б раз: на 17-й хвилині Конопля влучив у поперечину. Гол міг бути забитий і раніше — це здійснив Гуцуляк за тринадцять хвилин. Здається дрібницею, та виникають питання й щодо інших моментів:
– Чи пощастило нам перед перервою, після пропущеного гола?
– Чи могли й мали вилучати Малиновського?
– Що скаже із сонячної Німеччини експерт Гер Юстас? Він зазначив: «У теорії можливо все, але тут нога була в дотик, а удар спрямований вгору, причому суперник вдареного не бачив і дотику не було акцентованого». Отже, якби червону картку показували, тоді була б підстава більше сперечатися про справедливість таких рішень.
Що стосується гравців України, Малиновський однозначно став найкращим та лідером у цих двох матчах. Втім, з огляду на кількість участі у ключових моментах, йому не поступився Гуцуляк, який у жовтні посідає однозначне друге місце.
Інші помітні учасники зустрічі:
– Довбик — хоч і виділявся, але загалом був менш ефективним, тому залишався в тіні основного тандему.
– Забарний — після помилки, яка призвела до гола, вийшов у другому таймі дуже зарядженим, а за шість хвилин зробив три яскравих атаки, що посприяли голу.
– Найпомітніший фігурою на полі став воротар азербайджанців Махаммадалієв, який здійснив п’ять реальних сейвів, з яких три підряд передували вирішальному голу. Ці сейви призвели до логічного завершення, після чого ми успішно утримували перевагу 2:1.
Незважаючи на критику «домашніх експертів» (не хейтерів, як деякі обурено зазначали в коментарях), знайдуться ті, хто будуть невдоволені. І вони будуть акцентувати увагу на тому, що «програє Ребров, а виграє команда», як справедливо зауважили інші.
Хто серед нас не чув давно відоме прислів’я: головне у футболі — рахунок на табло? Особисто для багатьох це далеко не єдина цінність, проте й поступливості у цьому питанні чекати марно. Для мільйонів українців цей футбольний жовтневий вікенд став довгоочікуваною розрадою, приводом для гарного настрою — хоч і на короткий час.
Про унікальні емоції й ілюстрації домашнього настрою говорить й така деталь: дружина автора, не витримавши нервового напруження першого тайму, зникла з вітальні і стежила за розвитком подій вже у тиші та темряві спальні в режимі онлайн.
Обговорюючи подальші перспективи, виникають запитання:
– Чи варто ставитися з пересторогою до гри з Францією, адже другий матч — найголовніший?
– Як зберегти лідерство перед вирішальною грою з Ісландією?
– Чи стане прогулянка для вікінгів у Баку легким прогулянкою?
Якщо відверто, ситуація для нас досить складна. Можна лише сподіватися на найкраще, адже у плей-оф виходить найсильніший із двох конкурентів. І не обов’язково, щоб ним була Україна. Хоча звикло відповідальність пов’язують із тренером — це його доля.
Варто зазначити, що протиріччя навколо Реброва розв’язане: пам’ятаєте дилему «піти чи залишитися»? У жовтні наставник залишився, і не слід очікувати, що в листопаді він покине команду — хіба що після закінчення відбору. Кому це важливо, можуть критикувати, але нема сенсу «наступати собі на горло».
Якщо Україна для когось важливіша, нагадаємо відому рекламу: іноді варто мовчати замість того, щоб говорити. Звісно, експертам і журналістам доводиться аналізувати і коментувати — це їх робота. А ось якщо ми не вийдемо на Мундіаль, тоді критикувати можна буде зі всією легітимністю.
А поки що вулицями країни ходять справжні футбольні тренери: навіть після двох поспіль перемог вони все одно не перестають сумніватися — «пощастило» чи було це заслужено. Але з огляду на результати — хто б що не казав — Україна виграла двічі поспіль, максимум очок здобуто, і становище покращено. Інші питання залишимо на завтра.
Зрештою, думати над цим мають фахівці і керівники — окрім нас із вами.
