У четвер у німецькому бундестазі спалахнув конфлікт навколо нової європейської системи надання притулку — Загальної європейської системи притулку (CEAS). Міністр внутрішніх справ Олександр Добріндт наполягає на посиленні заходів контролю за нелегальною міграцією. Одним із ключових питань, що розглядаються, є депортація мігрантів до центрів у третіх країнах.
За словами Добріндта, основним принципом є поєднання гуманності та порядку. Іншими словами, не всі тягарі повинні лягати на плечі однієї країни, а розподілятися справедливо між державами-членами Європи. Дотепер відповідальність мала розподілятися відповідно до Дублінського регламенту, за яким біженці повинні звертатися за притулком у першій країні ЄС, в яку вони прибули.
Проте на практиці ця система не завжди функціонувала належним чином. Часто ігнорувалися встановлені терміни, держави-члени не завжди ефективно співпрацювали, а мігранти обходили передбачені процедури. Як наслідок, виник феномен вторинної міграції та перенавантаження системи.
Позиція Добріндта щодо процедури притулку
- Визнання права на процедуру надання притулку, але відсутність права вибору країни для цієї процедури у Європі.
- Пропозиція депортувати мігрантів, які вчинили кримінальні правопорушення, зокрема в Афганістан.
- Заснування додаткових центрів та хабів для повернення в третіх країнах.
Представник від фракції CDU/CSU з питань внутрішньої політики Олександр Тром підтвердив виданню Euronews, що відбуваються конкретні кроки в цьому напрямку. Окрім центрів для повернення, Тром виступає за створення нових критеріїв утримання, щоб зробити депортації більш ефективними.
“Це особи, котрі незаконно прибули до Європи та не мають права на захист чи проживання тут,” — зазначив він. — “Їх слід повернути до країн походження або, якщо це неможливо, до безпечних третіх країн.”
Альтернативні погляди на ініціативу
Бернд Бауманн із Альтернативи для Німеччини (AfD) вважає ідею загалом позитивною, але сумнівається в здатності соціал-демократів (SPD) її реалізувати. Він розповів Euronews, що це “чудова ідея”, яка походить саме від них, оскільки вони реалізують подібні підходи вже не перший рік.
Бауманн відзначив:
- Немає можливості сформувати коаліцію зі SPD для впровадження цієї політики.
- Вкрай скептично ставиться до реалізації з боку ЄС.
- Вважає, що успіх можливий лише при реалізації на національному рівні.
Він також підкреслив, що CEAS фактично неефективна, оскільки кордони Європи залишаються відкритими для нелегальної міграції, і її не зупиняють, а лише перерозподіляють через “обов’язкові квоти”.
Питання дотримання прав людини
Нардеп від Зелених Клаудія Рот висловила думку, що концепція суперечить принципу надання притулку, закріпленому в конституції Німеччини. Вона засудила “постійне криміналізування осіб, що шукають притулку”, нагадуючи про історичну відповідальність країни: “Ніхто не залишає рідну країну без вагомої причини.”
Нардеп від Лівої партії Клара Бюнгер вказала на те, що у третіх країнах немає гарантій безпеки для мігрантів. Вона попередила, що запропонована реформа CEAS призведе до того, що чимало осіб, які прибувають до ЄС та Німеччини, не отримають захисту.
Основні моменти її заяви:
- Майбутня більшість мігрантів буде направлена до утримувальних центрів і далі до третіх країн, які не є безпечними.
- Стурбованість через порушення прав людини: кожна людина має фундаментальні права, які у такий спосіб поступово відбираються.
- Особи переміщуються, утримуються в таборах, а процедура надання притулку дедалі більше підривається, фактично втрачаючи своє значення.
Поділ у лавах соціал-демократів
Хакан Демір, депутат від SPD, зазначив, що в CEAS є багато елементів, які сприяють розвитку у правильному напрямку, але водночас він висловив занепокоєння щодо потенційних порушень прав людини, особливо стосовно обмежень пересування у приміщеннях для проживання та центрах повернення в третіх країнах.
Основні положення позиції Деміра:
- Центри для репатріації мають правове підґрунтя.
- Однак він відзначає відсутність країн, які мають відповідні умови і готові приймати такі центри.
- Попередні спроби створення таких центрів завершувалися невдачею не через концепцію, а внаслідок зовнішніх факторів.
Приклади провальних спроб реалізації ідей:
-
Італія та Албанія: Італія прагнула розмістити біженців в центрах притулку в Албанії. Однак через те, що функції цих установ фактично відповідали утримування, італійський суд визнав проєкт незаконним. Крім того, свобода пересування у Албанії давала можливість відторгненим шукачам притулку повертатися до ЄС через Сербію, що нівелювало ідею контролю.
-
Велика Британія та Руанда: Спроба депортації мігрантів до Руанди провалилася не через ідею створення центрів повернення, а через те, що британські суди відкинули спробу передати процедури надання притулку безпосередньо третій країні. Консервативна партія запропонувала провести ці процедури у Великій Британії, але план було заблоковано лейбористами.
-
Нідерланди та Уганда: Нідерландський уряд пішов більш прагматичним шляхом, підписавши меморандум про взаєморозуміння з Угандою щодо створення центру для відмовлених у притулку. На відміну від утримувальних установ, цей центр стане місцем проживання (аккомодаційним центром). Проєкт наразі проходить стадію остаточного затвердження та юридичного врегулювання.
Таким чином, дискусія про новий європейський підхід до контролю міграції та системи надання притулку триває, охоплюючи численні політичні, юридичні та гуманітарні аспекти.
