Ми знаходимося біля колишнього комплексу посольства США в Тегерані. Тут розташовані численні настінні зображення, які стали одними з найбільш фотографованих у всьому місті. На мурах можна побачити яблуко з логотипом CNN, силуети Близнюків із символом долара, а також Статую Свободи. Для американців це — колишній дипломатичний комплекс, тоді як для іранців це місце відоме як «Музей лігва шпигунства США».
Історія, пов’язана з цим місцем, слугує джерелом ворожнечі між США та Іраном, що триває вже понад чотири десятиліття і нещодавно загострилася. У червні Ізраїль і Сполучені Штати провели удари по Ірану, які призвели до короткої, але інтенсивної війни, що сколихнула столицю та спричинила сотні жертв. Попри обмежений доступ для іноземних журналістів в Ірані, під час нещодавньої поїздки нам дозволили відвідати колишнє посольство — місце, звідки бере початок нинішня напруженість.
4 листопада 1979 року іранські студенти штурмували посольство, побоюючись, що США планують повернути колишнього шаха, який був усунений з влади кілька місяців раніше. Вони захопили 52 заручників, утримуючи їх у полоні 444 дні.
У ці дні звучали такі заяви:
– «Студенти обмежували зовнішні контакти з заручниками. Вони відмовлялися передавати листи від своїх полонених.»
– «Як можна називати цих людей заручниками? Це політичні контрабандисти.»
– «Я оголосив серію економічних та політичних заходів.»
– «Ми вийшли за межі часу жестів. Ми хочемо, щоб наші люди були звільнені.»
Серед заручників було шестеро офіцерів ЦРУ, як пізніше заявив уряд США, звинувачуючи Іран у порушенні дипломатичних норм. Цей інцидент став передумовою багаторічної напруги між двома країнами.
Амір, 21-річний молодий чоловік, працює тут гідом у рамках обов’язкової військової служби. З огляду на поширену в Ірані самоцензуру, він попросив не називати його прізвище. Він повідомив, що щорічно музей відвідує приблизно 5 000 осіб, переважно з Азії, хоча іноді сюди приїжджають також відвідувачі з США та Великої Британії.
Поштова служба колишнього посольства зберіглася у стані, близькому до того, що був до кризи із заручниками. Коли стало очевидно, що студенти захоплюють будівлю, американці намагалися знищити якомога більше секретних документів.
Навіть широко відомі шредери, які відомі багатьом американцям завдяки фільму «Арго», тут використовували для цього завдання. Студенти намагалися відновити ці документи, що зайняло шість років, після чого вони були опубліковані у вигляді книги.
Особливу увагу в музеї привертає частина, присвячена станції ЦРУ. Вона заповнена шпигунським обладнанням:
1. пристрої для шифрування;
2. апаратура для прослуховування;
3. окрема захищена кімната.
Для діючої влади Ірану це є доказом того, що будівля колишнього посольства слугувала не тільки дипломатичним цілям, а й використовувалася для стеження за іранцями й втручання у внутрішні справи країни.
Амір коментує:
– «Це вся техніка для перехоплення та моніторингу комунікацій.»
– «Мушу сказати, це більш складно, ніж я уявляв. Це дає уявлення про те, як виглядала шпигунська діяльність майже п’ятдесят років тому.»
Повідомлення музею зрозуміле для всіх відвідувачів, включно з небагатьма іноземними журналістами, яким дозволили потрапити до комплексу: американці тоді були недовіриними і не можуть заслуговувати на довіру і сьогодні. Багато іранців сприймають цей музей як артефакт далекого минулого, водночас перебуваючи в стані підвищеної готовності через війну в червні та страхи, що конфлікт зі Сполученими Штатами може початися у будь-який момент. Це нагадування про те, що ця непроста історія залишається гострою і сьогодні.
