Чому в Сирії знову лунають вибухи, чи може відновитись ескалація між Ізраїлем та Іраном, коли нарешті завершиться війна в Секторі Газа та чи можливий мир на Близькому Сході – розповідає журналіст РБК-Україна Роман Кот.
Основні питання:
- Чому Ізраїль обрав удар по Сирії?
- Які наслідки конфлікту з Іраном?
- Як іранська влада відновлюється після поразки?
- Який стан ізраїльської операції в Секторі Газа?
- Чи можливо встановлення стійкого миру на Близькому Сході?
Майже місяць не минуло після завершення 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном, а регіон знову охоплений загостренням. 16 липня ізраїльські військово-повітряні сили завдали ударів по багатьом об’єктам у південній Сирії та столиці країни – Дамаску.
Ці кроки Ізраїлю були здійснені задля захисту друзів – етнорелігійної меншини, що мешкає на півночі Ізраїлю та півдні Сирії. 13 липня через незначний інцидент там спалахнули збройні сутички між друзами та кочовими племенами, які підтримали проурядові сили. Відтак зав’язалися запеклі бої, що забрали життя щонайменше 100 осіб. Водночас лідери друзів уже висловили намір розрядити ситуацію.
З моменту повалення режиму Башара Асада минув менше року, тому нова влада Сирії поки не налагодила контроль над країною. У ході громадянської війни по всій території з’явилися десятки збройних формувань, які не підпорядковуються центральній владі, і одне з них розпочало конфлікт із друзами.
Ці події підривають перспективи нормалізації ізраїльсько-сирійських відносин, які були на початковому етапі. З іншого боку, це яскраво демонструє крихкість миру в регіоні. Проте, за винятком ситуації в Сирії, наразі на Близькому Сході панує відносний спокій – більш тривалий, ніж будь-коли за останні роки.
Переважити битву, але не змінити війни
Експерти, опитані РБК-Україна, одностайно визнають, що в ході 12-денної війни Ізраїль здобув безсумнівну перемогу над Іраном за підтримки США. Було знищено чи суттєво пошкоджено більшість ядерних об’єктів Ірану, а також розгромлено шиїтську «Вісь спротиву» – систему підконтрольних Ірану угруповань у Сирії, Лівані та Ємені.
Ізраїльський військовий експерт Давід Шарп заявив, що Іран зазнав поразки, включно з репутаційними втратами, але це не означає розгрому режиму.
«Військові можливості Ірану значно знижені, однак він все ще здатен атакувати Ізраїль, зокрема балістичними ракетами та безпілотниками з істотною інтенсивністю. Іран програв битву, проте війна триває», — зазначив Давід Шарп.
Водночас постало питання про ті цілі, які Ізраїль та США ставили перед собою, але не досягли повністю. За словами міжнародного експерта з питань Сходу Євгена Добряка, це – безпека та стабільний розвиток у регіоні. До завершення лишилася ракетна програма Ірану, а також невизначена позиція щодо припинення фінансування проксі-груп «Вісі спротиву».
Основним ідеологічним стрижнем іранського режиму залишається знищення Ізраїлю, а сам режим Ісламської Республіки зберігає свою владу, хоча керівництво Ізраїлю закликало іранський народ до повалення влади. Деякою мірою стримуючим фактором виступили Сполучені Штати, зокрема після ударів по ядерних об’єктах Ірану, коли президент США Дональд Трамп оголосив про закінчення війни.
Іран залякує, але намагається відновитись
Ізраїль знищив значну частину військового командування Ірану, але не порушив політичне керівництво. За словами іранського політолога Аміра Чахакі, що проживає в Берліні, політична верхівка отримала репутаційні втрати, але ризики для режиму всередині країни є мінімальними, хоч напруженість між владою і населенням зростає.
Хоч офіційна риторика Ірану спрямована на ліквідацію «сіоністського режиму», населення країни більше турбує збереження власного життя і добробуту. Серед радикально налаштованої частини іранців ліквідація військової верхівки розцінюється як передвісник зміни режиму. Водночас, загалом населення демонструє прагматизм.
Чахакі вважає, що Ізраїль здійснив стратегічну помилку, звертаючись до іранців із закликами повалити владу, апелюючи до історичної спадщини та згадуючи Кіра Великого, що для іранців було нерозуміло через їхню культурну гордість. До того ж, серед жертв ударів Ізраїлю були і цивільні.
«У війні, коли вбиваєш військових лідерів і закликаєш до повалення влади, даєш допомогу силам безпеки в Ірані, які пояснюють будь-який опір як операцію Нетаньяху», — сказав Чахакі.
Водночас Іран намагається покращити міжнародний імідж, відновивши переговори зі США щодо ядерної програми. Хоча ці перемовини дещо призупинилися під час війни, джерела в адміністрації Трампа повідомляють, що Іран готовий до угоди, незважаючи на недавні атаки.
Іран демонструє готовність повернутися до рівня збагачення урану, передбаченого угодою 2015 року — 3,67%, однак лише за умов зняття санкцій і збільшеного моніторингу МАГАТЕ.
Проблема полягає в тому, що Трамп свого часу вийшов із цієї угоди, критикуючи її, тому на цей раз адміністрації США доведеться пояснювати, чому така угода знову прийнятна. Трампівський адміністративний спектр наполягає на «нульовому рівні збагачення» урану, що вважається червоною лінією для Ірану.
Спеціальний посланець США зі справ Близького Сходу Стівен Віткофф повідомив, що переговори можуть відбутися найближчим часом — протягом кількох тижнів. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі відзначив готовність до діалогу, але лише за умови припинення атак.
Амір Чахакі підкреслює, що Іран усвідомлює свою вразливість і прагне домовитись з урахуванням граней домовленості, щоб виправдати це ультраправим в країні — радикалістам, які підтримали стратегію «порогової держави», що означає утримання ядерного потенціалу, але без створення зброї.
Чи минула загроза іранської сторони?
За словами Давіда Шарпа, ймовірність несподіваної атаки Іраном на Ізраїль з власної ініціативи зараз низька з кількох причин:
- Іран пережив важкий удар.
- Система протиповітряної оборони виявилася неефективною проти ізраїльської авіації.
- Потрібно відновити оборонні можливості, що є тривалою і складною задачею.
Шарп передбачає, що Іран може взяти тактичну паузу у протистоянні, можливо, до завершення президентської каденції Трампа.
Іншим стримуючим фактором є ослаблення союзних Ірану формувань у Лівані, Іраку і Ємені. Наприклад, Ізраїль минулого року завдав значних ударів по Хезболлі і ХАМАС; на території Сирії упав орієнтований на Іран режим Асада.
Зараз загроза збережена переважно від єменських хуситів, які періодично запускають ракети по Ізраїлю, і ця небезпека, ймовірно, залишатиметься актуальною.
Окрім того, хусити атакують судна в Червоному морі, що створює проблеми для світової торгівлі. Однак це питання стосується не лише Ізраїлю, і для його вирішення можуть бути залучені інші країни.
Не виключено, що Іран може організовувати теракти проти ізраїльських громадян та дипломатичних представництв в інших державах. Історія пам’ятає вибух Ізраїльського культурного центру в Буенос-Айресі у 1994 році та напад на ізраїльських туристів у Болгарії 2012 року.
Відповідь Ізраїлю залежатиме від подальшої політики. Влада Єрусалима готова до повторення ударів, але ймовірно лише у разі істотного просування іранських ракетних та ядерних програм.
За словами Шарпа:
«Ізраїль не буде марнувати зусилля на дрібні провокації й атаки — Іран не схожий на ХАМАС чи Хезболлу, яких можна послідовно ліквідовувати на щоденній основі».
Крім того, Ізраїль потребує відновлення розвідувальних мереж у Ірані, оскільки під час нещодавнього конфлікту частина мережі була розкрита.
Розширення угод Авраама
Ізраїль міг би посилити стримування іранського впливу, розширивши альянс із країнами Близького Сходу. Перші кроки в цьому напрямку зроблені під час першої каденції Трампа та його активного сприяння. У 2020 році Ізраїль уклав двосторонні угоди про нормалізацію з Об’єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном, Суданом та Марокко. Ці домовленості отримали символічну назву «угоди Авраама», що підкреслює спільні історичні й духовні корені трьох релігій – юдаїзму, християнства і ісламу, а також прагнення до миру.
Арабське населення регіону, так само як і Ізраїль, давно занепокоєне іранською ядерною програмою, і тому в 12-денної війні вони не підтримали Тегеран.
За словами Євгена Добряка:
- Арабські країни непублічно підтримують знищення ядерної програми Ірану.
- Готові послабити дію іранських проксі-груп у регіоні.
Розширення угод Авраама на інші країни зумовить кардинальні зміни в регіональному балансі сил. Посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський зазначає:
«Якщо цей процес розгорнеться, Ізраїль опиниться в оточенні країн, які не будуть вороже налаштовані».
Найближчими до угод були Сирія та Ліван. Після падіння режиму Асада сирійська влада намагається вийти з міжнародної ізоляції, а президент Ахмед Аш-Шараа веде переговори з регіональними лідерами, в тому числі з Ізраїлем. Однак ескалація навколо друзів може уповільнити ці процеси.
Нормалізація відносин Ізраїлю з Ліваном майже неможлива через роль у політичній системі країни проросійського та проіранського угруповання «Хезболла», котра є і політичним рухом, і військовою силою.
Також існують перспективи встановлення дипломатичних зв’язків із Саудівською Аравією, однією з провідних економік регіону. Проте ескалація в Сирії також негативно впливає на ці переговори. Критичною для Саудівської Аравії є доля палестинського питання.
Євген Добряк пояснює:
«Спілкування між Саудівською Аравією та Ізраїлем давно триває, але формалізація складна, тому що саудити вимагають прогресу у розв’язанні палестинського конфлікту як умови своєї участі в угодах».
Боротьба за Сектор Газа
З кінця 2023 року Ізраїль проводить бойові операції в Секторі Газа. Вони розпочалися у відповідь на терористичний напад угруповання ХАМАС та захоплення заручників. Ізраїльу вдалося знищити більшість військових керівників ХАМАС, але організація не знищена повністю.
Цілі ізраїльського керівництва:
- Звільнити усіх заручників.
- Ліквідувати контроль ХАМАС над Сектором Газа як організованою військовою структурою.
У разі досягнення цих двох пунктів Ізраїль готовий розглядати компромісні угоди.
Посол Міхаель Бродський повідомив:
«Ми готові на угоду, якщо ХАМАС не контролюватиме Сектор Газа і він не становитиме загрози для Ізраїлю».
ХАМАС готовий відмовитись лише від політичної влади, але зберігає наміри зберегти військову потугу. Внаслідок цього переговори, що тривають у Катарі за посередництва США, просуваються повільно. Ключовою перевагою ХАМАС лишається утримання близько 20 ізраїльських заручників.
Давід Шарп зауважує:
- Переконати ХАМАС у необхідності капітуляції можливо лише при активних діях і готовності довести операцію до кінця.
- Другим варіантом є виникнення несподіваних обставин.
Наразі ізраїльський уряд не демонструє повної готовності до завершального етапу операції. Питання заручників – ключове у цьому контексті.
У відповідній частині ізраїльського суспільства навіть поширена думка, що прем’єр-міністру Беньяміну Нетаньяху вигідна затяжна ситуація, оскільки завершення конфлікту поставить його під відповідальність за провал 7 жовтня – найбільш масштабного терористичного акту в історії країни – а також посилить тиск у багатьох корупційних справах.
Чітких стратегічних планів щодо подальшої долі Сектора Газа після знищення військової складової ХАМАС не існує. Аналогічні питання стоять і в Палестинській національній адміністрації (ПНА), яка контролює Західний берег річки Йордан. Не всі палестинці задоволені ПНА.
Так, 6 липня п’ять провідних шейхів із району Хеврон направили лист до ізраїльського уряду з пропозицією відокремитися від Палестинської автономії, створити власний емірат і приєднатися до угод Авраама. Втілення цих планів наразі не розпочалося і може спричинити низку нових проблем.
Євген Добряк наголошує:
«Ситуація складна: створення емірату під контролем Ізраїлю може стабілізувати регіон, але також викликатиме опозицію з боку внутрішніх і зовнішніх акторів».
Американська сторона може надати додатковий імпульс перемовинам із ХАМАС, але з певними обмеженнями.
Давід Шарп пояснює:
- США можуть дати зрозуміти ХАМАС, що Ізраїль має «зелене світло» діяти.
- Америка може тиснути на Катар, який є важливим каналом впливу на ХАМАС та частково його спонсором.
Проте Катар має власні інтереси і зв’язки з американською політичною елітою через бізнес-зв’язки з оточенням президента.
Сучасна ситуація на Близькому Сході нагадує картковий будиночок: новий, хоч і стабільний зовні, він має багато точок напруги, кожна з яких спроможна спричинити руйнацію. Зовнішні гравці постійно вносять елементи хаосу.
Тим не менш, більшість регіональних лідерів давно звикли діяти у таких умовах, що сформувало навички гнучкості. Відкрита збройна конфронтація і дипломатичні інтриги намагаються стримувати ситуацію від повного виходу з-під контролю. Це стосується Ізраїлю, Ірану і арабських країн.
Втім, регіон продовжує розвиватися дуже динамічно, і нові конфлікти, найімовірніше, неминучі.
Для підготовки матеріалу використовувались офіційні заяви ізраїльських та іранських політиків, публікації Washington Post, War on the Rocks, CNN, Times of Israel, Tehran Times, Al-Monitor, а також коментарі Міхаеля Бродського, Давіда Шарпа, Аміра Чахакі та Євгена Добряка.
