«Вважаю, що протягом найближчих двох-трьох тижнів ми зможемо побачити переконливе завершення», — заявив у понеділок Дональд Трамп, коментуючи можливі перспективи завершення війни між Ізраїлем та ХАМАС у Секторі Гази. Ці слова американського президента, що викликали активне обговорення й дискусії щодо ймовірного розвитку подій, пролунали в непростий для регіону час. Нагадаємо, що уряд Ізраїлю три тижні тому ухвалив рішення про розширення бойових дій, визначивши армії завдання встановити контроль над усією територією Сектора Гази.
Яким чином розгортається цей конфлікт і чи існують підстави для обережного оптимізму? Щоб розібратися у складних подіях, доцільно розглянути ситуацію у трьох ключових напрямках — військовому, внутрішньополітичному та зовнішньополітичному.
### Ситуація на місцях
Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) наразі повільно завершує блокаду Гази — міста, розташованого на півночі Сектора Гази, від якого походить назва всього палестинського анклаву. Важливо зазначити, що раніше ізраїльські військові проводили в цьому регіоні обмежені операції, проте не установлювали повний контроль над містом, як це було, наприклад, з Рафахом на півдні Сектора. Руйнування в місті Газа значно менші, ніж у центральних районах Сектора. Така стриманість ізраїльтян обґрунтовувалася двома факторами:
– бажанням уникнути надмірних жертв серед цивільного населення;
– побоюванням, що активні бойові дії та просування армії можуть загрожувати життю палестинських заручників, яких утримують у місті.
Військові, незважаючи на завдання, висловлюють невдоволення з приводу поставленого перед ними цілі. Однак політичне керівництво Ізраїлю дійшло висновку, що без встановлення повного контролю над територією Сектора перемогти ХАМАС неможливо.
На сьогодні в місті проживає близько 300 тисяч осіб. Ізраїль закликає мешканців евакуюватися в безпечніші південні райони Сектора, де планують організувати гуманітарні умови для їхнього забезпечення. Водночас у місті спостерігається гостра нестача продовольчих ресурсів. Приблизно тиждень тому розпорядження про евакуацію отримали місцеві лікарні. У пресслужбі ЦАХАЛ арабською мовою заявили: «Евакуація міста Газа є неминучою».
Палестинці, проте, не поспішають виконувати ці заклики. Причини цьому такі:
– мало хто бажає перебувати в тимчасових наметових містечках на безплідних піщаних територіях;
– існує глибока недовіра до ізраїльських гарантій безпеки та непослідовність дій Тель-Авіва в минулому створюють сумніви щодо безпеки евакуації та стабільності постачання гуманітарної допомоги;
– ще більшою перешкодою є підозра, що евакуація може стати початком примусового переміщення населення за межі регіону.
Крім того, ХАМАС активно перешкоджає евакуації, закликаючи палестинців стояти до кінця, обираючи смерть, але не залишати рідне місто.
Імовірні зміни в поведінці населення очікуються лише з початком інтенсивних бойових дій. Проте вже зараз очевидно, що ЦАХАЛ не квапитиметься з узяттям міста під повний контроль. Операція може тривати від п’яти до шести місяців. Водночас кожен випадок великої кількості цивільних жертв викликатиме нові хвилі критики Ізраїлю — прикладом цього слугує тижнева реакція після обстрілу лікарні «Насер» у Хан-Юнісі, що розташована на півдні Сектора.
Під час обстрілу, в результаті якого загинули журналісти, прем’єр-міністр Ізраїлю вибачився, а армія визнала помилку у виборі боєприпасів — замість точних засобів використовувався обстріл із танка, що було невиправдано жорстоким. ЦАХАЛ заявляє, що серед загиблих були бойовики ХАМАС і «Ісламського джихаду», хоча переконливі докази наразі не представлені. Навіть у разі підтвердження цієї інформації (у зв’язку з активним використанням терористами медичних об’єктів у власних інтересах) така тактика повторного обстрілу скупчення людей після першого ракетного удару викликатиме критику, а відповідальність за помилки, найімовірніше, залишиться безкарною.
Цікаво окремо розглянути версію ЦАХАЛ щодо мотивів обстрілу: вважається, що в лікарні був розміщений спостережний пункт бойовиків, а на даху — камера для нагляду за ізраїльськими військами. У цьому контексті варто відзначити інцидент у Хан-Юнісі, який минулого тижня пройшов майже непоміченим у світових медіа. Приблизно дві десятки бойовиків ХАМАС, піднявшись із тунелю, напали на ізраїльський форпост бригади «Кфір». Згідно з ретельно спланованою операцією, вони вивели з ладу камеру спостереження та проникли всередину оборонних споруд. Проте швидка та скоординована відповідь ізраїльських військових змусила терористів відступити після короткого вогневого бою. У бойовиків із собою були автоматичні гвинтівки, протитанкові гранатомети та ноші, що свідчить про намір взяти заручників або вивезти тіло загиблого солдата.
Звільнення навіть одного ізраїльського військовополоненого з території Гази мало б великий моральний та політичний вплив.
Варто врахувати, що Хан-Юніс уже був «зачищений» із серйозними втратами торік, проте цей інцидент свідчить про те, що на 23-му місяці війни терористи зберігають здатність відновлювати боєздатність в регіонах під контролем ЦАХАЛ і планувати складні операції. У зв’язку з цим складно уявити, як на практиці має виглядати той «остаточний розгром» ХАМАС, який є метою війни, за заявами прем’єра Біньяміна Нетаньягу.
### Переговорний процес
Динаміка бойових дій не дає жодних підстав припускати близький мир. Водночас виглядає, що Дональд Трамп, висловлюючи оптимістичні оцінки, покладає надії саме на дипломатичні зусилля.
– На початку минулого тижня ХАМАС через посередників висловив згоду на так званий «план Віткоффа», який був запропонований спеціальним представником Білого дому кілька місяців тому.
– Основними положеннями плану були:
1. Встановлення режиму припинення вогню.
2. В обмін на звільнення палестинських ув’язнених у ізраїльських тюрмах, пов’язаних із терористичною діяльністю, частина ізраїльських заручників мала бути відпущена.
3. Протягом 60 днів узгоджуються умови остаточної мирної угоди.
4. ХАМАС мав повернути решту заручників після цих домовленостей.
Раніше терористичне угруповання відхиляло цей проект, посилаючись на деякі деталі, такі як співвідношення обміняних осіб. Головною вимогою ХАМАС було одержання гарантій, що ЦАХАЛ не відновить бойові дії після початку перемир’я. Однак після рішення ізраїльського уряду про розширення бойових дій ХАМАС погодився на угоду без цієї умови.
Проте, на превеликий жаль родичів заручників, ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу не готовий укладати «часткової» угоди. Він наполягає на одночасному звільненні усіх заручників та повній демілітаризації й роззброєнні терористичного угруповання як головній умові припинення конфлікту. За суттю це є ультиматумом — Тель-Авів вимагає від ХАМАС фактичного самознищення.
Важливо зазначити, що демілітаризацію Сектора Гази та усунення ХАМАС від влади підтримують і арабські посередники, зокрема Єгипет і Катар, а також ширше коло країн регіону, які потенційно можуть залучитися до реконструкції Сектора після війни. Водночас більшість арабських столиць, а також європейських держав, виступають за повернення Палестинської національної адміністрації до влади в Газі. У регіоні панують надії, що поточний конфлікт може стати останнім арабо-ізраїльським зіткненням, відкривши дорогу до відновлення єдності палестинців, державотворення та подальшого мирного співіснування.
Наразі будь-які дискусії про «день після війни» виглядають віддаленими від реальності. Підстави вважати, що ХАМАС погодиться на «повний обмін», відсутні. У руках терористів залишилося небагато живих заручників, і вони готові пожертвувати ними лише в обмін на гарантії політичного майбутнього. Капітуляція заради припинення страждань палестинців цими угрупованнями не розглядається. Утім, погіршення гуманітарної ситуації в Секторі лише посилює їхню позицію, оскільки міжнародний тиск на Ізраїль зростає.
### Внутрішньополітичні виклики
На перший погляд максималістські вимоги Нетаньягу можуть здаватися непослідовними, адже раніше він охоче погоджувався на «часткові угоди», що дозволяли врятувати бодай частину заручників у Газі під час тимчасового перемир’я. При цьому остаточна мирна угода його лякала, оскільки обмежувала б можливість відновлення бойових дій і дозволяла б ХАМАС святкувати політичну перемогу. Що ж змінилося?
Немає підстав стверджувати, що прем’єр раптово зайняв позицію повного знищення терористів. За останні роки Ізраїль неодноразово припиняв бойові конфлікти, не знищуючи ворога повністю — це підтверджують події в Ірані й Лівані.
Швидше за все, настійність Нетаньягу обумовлена внутрішньополітичними факторами. Сьогодні основним викликом у коаліції є питання призову в армію ультраортодоксальної молоді (харедим), які традиційно звільнялися від цієї обов’язкової служби.
Основні аспекти проблеми:
– Під час нинішньої війни суспільство досягло консенсусу щодо необхідності покінчити із практикою звільнення харедим від служби.
– Релігійні партії, що входять у коаліцію, категорично проти призову ультраортодоксів.
– Можливий вихід харедим з коаліції ставить під загрозу її стабільність.
– Прем’єр стає більш залежним від ультраправих союзників — релігійних сіоністів на кшталт Бецалеля Смотрича та Ітамара Гвіра, які рішуче протистоять будь-яким домовленостям з ХАМАС і активно блокували угоду взимку.
Ця група політиків прагне:
1. Повного контролю Ізраїлю над Газою.
2. Виселення максимальної кількості палестинців.
3. Відновлення єврейських поселень у Газі, які Ізраїль демонтував два десятиліття тому у рамках одностороннього розмежування.
Якщо Нетаньягу все ж погодиться на угоду з ХАМАС, опозиція надасть підтримку, відому як «мережа безпеки», достатню для її ухвалення у Кнесеті. Але це, швидше за все, призведе до краху нинішньої коаліції. При цьому дострокові парламентські вибори прем’єр явно не бажає.
### Які підстави для оптимізму?
Підсумовуючи викладене, слід сказати, що заяви американського президента про близький кінець війни мають під собою кілька чинників.
– Значною мірою подальший розвиток подій залежить саме від нього, оскільки тиск адміністрації Трампа раніше неодноразово змушував ізраїльський уряд робити паузи у бойових діях. Це дало можливість повернути більшості заручників додому.
– Нині карт-бланш Дональда Трампа дозволяє Нетаньягу відкрито декларувати прагнення завершити війну на суворих ізраїльських умовах, відмовившись від компромісної «часткової угоди».
– У Вашингтона є достатньо важелів впливу, щоб наблизити припинення вогню без досягнення нереалістичних цілей.
– Політичного досвіду ізраїльського прем’єра може вистачити на переконання партнерів по коаліції у необхідності такого кроку.
Однак, із іншого боку, помітний оптимізм Дональда Трампа може виявитися поверхневим і необґрунтованим, подібно до багатьох його інших гучних, але безрезультатних заяв. Перефразовуючи слова Марка Твена, останні півроку ми неодноразово спостерігали, як легко здавалося припинити палестино-ізраїльський конфлікт, але реально зробити це виявилося надзвичайно складно.
