80 років тому, 2 серпня 1945 року, завершилася Потсдамська конференція — остання з низки зустрічей, на яких очільники антигітлерівської коаліції обговорювали майбутній світоустрій після Другої світової війни. Саме з цієї конференції, на думку професора європейської історії Фрайбурзького університету Йорна Леонгарда, автора книги "Про війни і про те, як їх закінчити" (вийшла друком 2023 року), почалася нова війна — холодна. DW поспілкувалася з ученим про важливі уроки, які можна винести з подій, що відбулися вісімдесят років тому, у контексті сучасних спроб досягти миру в Україні.
Найважливіші підсумки Потсдамської конференції
Йорн Леонгард відзначає, що першочерговим питанням для учасників конференції було майбутнє Німеччини та встановлення репарацій у всіх зонах окупації. Проте обговорення водночас поширювалися і на теми, які виходили за межі цих проблем:
- ситуація в Польщі та переміщення цивільного населення;
- встановлення сфер впливу в Східній та Південно-Східній Європі — зокрема, приєднання Югославії до радянської сфери та Греції — до західної;
- питання виведення військ союзників з Ірану.
Що стосується Німеччини, була домовленість про реалізацію так званих "чотирьох D":
- денацифікація,
- демілітаризація,
- демократизація,
- децентралізація.
Однак проблема полягала в тому, що Сталін із радянського боку та Черчилль із британського, а пізніше Еттлі і Трумен із американського, по-різному розуміли поняття "демократизації":
- для Сталіна зразком були "народні демократії", в яких СРСР фактично концентрував всю владу;
- американці та британці у своїх зонах окупації почали розвивати демократичне самоврядування знизу вгору.
Потсдамська конференція стала своєрідним рубежем концентрації факторів, що привели до початку холодної війни між союзниками-переможцями, коли досягнення справжніх компромісів вже виявилося неможливим. Відомі слова Черчилля про "залізну завісу", що розділила Європу, були вимовлені саме у цьому контексті.
Востаннє ефективний консенсус між країнами-переможницями був досягнутий на Ялтинській конференції у лютому 1945-го, але ця угода фактично відображала істотні поступки Сталіну через фізичну слабкість тодішнього американського президента Рузвельта. На Потсдамі ж таких поступок не було.
Варто також зважити, що під час конференції Трумен повідомив про наявність у США атомної бомби, що поглибило суперництво та стало ще одним стартовим сигналом для холодної війни.
Кадрові зміни і їхній вплив
Потсдамська конференція стала першою для Гаррі Трумена як президента США, а британська делегація за час переговорів змінила свого лідера: замість Вінстона Черчилля прем’єром обрали Клемента Еттлі. Ці зміни на керівних позиціях країн-переможниць відіграли певну роль.
За словами Йорна Леонгарда, Сталін сприйняв такі кадрові зміни як знак переваги для себе, розглядаючи це як слабкість демократичних систем, котрі у вирішальні моменти змушені змінювати керівництво через вибори. Він поставив на недосвідченість Трумена та Еттлі у міжнародній політиці.
Проте ця неправильна оцінка співпала з рішучістю Заходу визначити чіткі межі експансії Сталіна. Хоча Польща згідно з домовленостями залишилася у радянській зоні впливу, для Німеччини було встановлено принцип, що у кожній зоні окупації держави діятимуть самостійно.
Водночас, незважаючи на зміну керівництва, у американській та британській делегаціях залишалися досвідчені дипломати і експерти, які не дозволили піддатися ілюзіям щодо радянської експансії. Так, британські та американські окупаційні зони в Німеччині об’єдналися в Бізонію і почали відновлення і демократизацію за західними стандартами, відмовившись від вимог репарацій.
Отже, особистості є важливим чинником, але їх не варто переоцінювати.
Мир — це тривалий процес
У своїй книзі "Про війни та про те, як їх закінчити" Леонгард підкреслює, що завершення війни — це тривалий і часто суперечливий процес. Кінець Другої світової війни особливо яскраво це ілюструє.
Спочатку в Потсдамі домовилися про подальші конференції та підписання мирних договорів із колишніми ворогами. Однак, з огляду на поділ Німеччини і створення двох держав на тлі холодної війни, нічого подібного не відбулося. Лише через 45 років, у 1990 році, було підписано договір "Два плюс чотири", що фактично став аналогом мирного договору.
Крім дипломатичних домовленостей, важливо, що мир не визначається лише політичними угодами. Віра суспільств у мир, примирення, справедливість щодо жертв і винних потребують змін поколінь. Це питання десятиліть, як свідчать приклади німецько-французьких та німецько-польських відносин після війни.
Південноафриканський політик Ян Сметс ще після Версальського договору винятково точно сформулював: справжня робота над миром починається лише після висихання чорнил на мирних договорах.
Війна в Україні й альтернативи її завершення
Щодо війни в Україні, Леонгард зазначає, що після 1945 року все менша кількість війн завершувалася класичним мирним договором. Зараз частіше можна побачити крихке перемир’я чи резолюції ООН, що припиняють активні бойові дії, але не уникають подальшої насильницької фазової ескалації. Приклади — Корейська війна, війна у В’єтнамі, ірано-іракська війна. Активні бойові дії припиняються, але потім відбуваються нові спроби досягти власних цілей різними способами.
Таке перемир’я без надійних гарантій безпеки, яке не можна вважати повноцінним мирним договором, цілком ймовірне для України. Це дасть Росії можливість спробувати реалізувати свої цілі в майбутньому, використовуючи широкий спектр асиметричних методів.
Від моменту завершення Другої світової війни відбулася поступова ерозія міжнародного права, яке раніше сприяло стабілізації та стримуванню конфліктуючих сторін у рамках мирних угод. Сучасні "нові війни" поєднують міждержавні, громадянські конфлікти, етнічне насильство, терористичні дії та кіберзагрози, тож класичні правові інструменти, орієнтовані на європейські війни минулого століття, невідповідні реаліям сьогодення.
Перспективи проведення мирних конференцій
Чи можливо собі уявити конференцію на зразок Потсдамської після закінчення російсько-української війни чи нинішнього ізраїльсько-палестинського конфлікту? Леонгард вважає, що конференції звичайно відбудуться, але питання в тому, чи призведуть вони до укладення зобов’язуючих договорів із виконанням усіма сторінками.
У минулому потужним чинником стала наявність довіреного посередника, здатного забезпечувати виконання угод. Такий суб’єкт у випадку війни в Україні наразі малоймовірний.
Щодо Близького Сходу, то там наявне конкретне рішення — концепція двох держав для двох народів. Також наростає тиск на офіційне визнання Палестинської держави, а багаторічний досвід міжнародних посередників і сравнительно невеликі території полегшують створення зони безпеки з міжнародним контролем. В Україні, де кордон протяжністю у тисячі кілометрів, створення такої зони значно складніше.
Питання посередництва та логістики робить завершення конфлікту навколо України менш передбачуваним і зрозумілим.
Уроки для Заходу: червоні лінії і послідовність дій
З огляду на різницю обставин, із Потсдамської конференції можна винести щонайменше два важливі уроки для західних держав.
Перший урок: існує серйозна небезпека "асиметричних поступок", які не задовольняють агресора, настроєного на війну. Це урок т.зв. Мюнхенської угоди 1938 року, коли Лондон і Париж у надії зберегти мир пожертвували суверенітетом Чехословаччини. Сталін сприйняв це як прояв слабкості демократій, а сьогодні, зіткнувшись з таким агресором, як Путін, можна мати справу лише чітко окреслюючи червоні лінії й маючи ефективну систему стримування.
Це потрібно озвучувати максимально виважено, особливо беручи до уваги суперечності в німецькій політичній дискусії. Мотиви пацифізму зрозумілі, але наївність щодо російської агресії неприпустима. Мир, побудований на односторонніх поступках без відповідних компенсацій, є крихким і може збільшити ризик масштабної війни.
Другий урок: чітке донесення змісту цих червоних ліній і послідовне покарання за їхнє порушення — необхідні умови для ефективного стримування. У зв’язку з Росією це набирає особливого значення, адже без опору з боку демократичного Заходу принципи суверенітету і територіальної цілісності можуть бути втрачены. Лише послідовна відданість принципам стримування допоможе уникнути масштабних воєн у майбутньому.
