З кінця 2023 року війна в Україні фактично кардинально змінилася — вона перетворилася на тривале виснажливе протистояння. Про це повідомив колишній головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний. Обидві сторони конфлікту сподіваються, що саме опонент першими вичерпає свої ресурси. Росія, країна-агресор, відверто заявляє про свою готовність вести бойові дії десятиліттями. Порівняння формальних параметрів військової потуги обох країн свідчить не на користь України. Однак чи є ця перевага російської армії беззаперечною?
Незважаючи на значну перевагу у людських та матеріальних ресурсах, ситуація залишається багатогранною. Противник стикається з виснаженням мобілізаційного запасу, зниженням мотивації особового складу і вимушений застосовувати жорсткі репресивні заходи для утримання військових на передовій. Прогноз щодо того, що війна може тривати до 2034 року, слід розглядати як один із можливих сценаріїв, а не як остаточний вирок. Президент України та Верховний Головнокомандувач повинен відкрито та системно звертатися до суспільства з питань мобілізації, адже оборона держави – це безумовна сфера його ключової відповідальності.
Таку позицію в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA озвучив співдиректор програм зовнішньої політики та координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.
– Чи підтримуєте ви думку пана Залужного щодо того, що з кінця 2023 року війна змінилася і стала іншою від тієї, що була на початку повномасштабного вторгнення?
– Я не лише підтримую цю позицію, а й неодноразово підкреслював у своїх аналітичних матеріалах та виступах, що після невдалого контрнаступу війна перейшла у фазу тривалої боротьби на виснаження. Це не новинка, а об’єктивний факт, який помітний із кінця 2023 або зі старту 2024 року.
Я погоджуюся й із тим, що на цьому етапі кожна зі сторін конфлікту вважає, що саме супротивник першими втратить життєві ресурси. Таким чином, існує надія поліпшити умови для досягнення мирної угоди або своєрідної перемоги.
Зараз Росія чітко демонструє таку впевненість у своїх офіційних заявах — від президента Путіна до його послідовників — що Москва готова вести бойові дії нескінченно, десятиріччями. Вони базуються на переконанні, що географічні та людські ресурси Росії значно переважають українські, й у певний момент західні країни втомляться від підтримки Києва, втративши інтерес. Тоді Росія зможе досягти своїх стратегічних цілей.
– Я не певна, чи саме противник зламається раніше, але якщо проаналізувати об’єктивні дані й умови, то який висновок можна зробити? Росія справді має значний людський потенціал, проте технологічно Україна є сильнішою. Як ви оцінюєте цей баланс, і чи варто сподіватися, що опонент виснажиться раніше, ніж українська армія?
– У військовій теорії існує поняття «баланс сил». Авторитетний міжнародний інститут IISS щороку публікує звіт під назвою Military Balance. Це один із багатьох джерел, які аналізують:
- ВВП країн;
- Чисельність військових;
- Кількість танків і літаків;
- Мобілізаційні можливості.
Багато експертів роблять на їх основі висновки.
Зазвичай, порівнюючи показники однієї сторони з іншою, можна припустити, що перевага в балансі сил дає більш високі шанси на перемогу в конфлікті, особливо коли дисбаланс очевидний.
Прогнози перших днів повномасштабного вторгнення ґрунтувалися саме на цьому. Раніше передбачали, що Україна витримає максимум 72 години, 2 тижні або 3 тижні. Проте подальший перебіг бойових дій показав, що це дуже спрощене уявлення. На хід війни впливає безліч інших факторів.
Якщо зробити актуальну таблицю балансу:
- За людськими ресурсами Україна має приблизно 1:3 у порівнянні з Росією.
- За наявністю ракет та авіаційної техніки дисбаланс складає близько 1:10.
- За артилерійським оснащенням — 1:12.
Ці цифри свідчать про значну перевагу Росії, але цей аналіз залишається лише спрощеним підходом.
Перевага агресора є як у кількісних характеристиках, так і у людських ресурсах. Але важливо брати до уваги:
- Технологічний рівень;
- Тактичні рішення;
- Стратегічне керівництво;
- Політичну волю;
- Мотивацію суспільства.
Ці складові суттєво впливають на перебіг та можливий результат війни. Тому, незважаючи на очевидні цифри, остаточний підсумок протистояння не є цілком визначеним.
– Пан Залужний також підкреслює: Україні потрібно не тільки домовлятися про припинення вогню чи тимчасове перемир’я, але й обмірковувати зміну стратегії оборони та мобілізаційних підходів. Як ви розумієте поняття «зміна стратегії захисту»?
– Важливо також звернути увагу на те, як було інтерпретовано висловлювання генерала Залужного. Деякі ЗМІ подали його заяву так, ніби війна триватиме до 2034 року. Насправді це не жорсткий прогноз, а один із кількох можливих сценаріїв. Не варто вважати це беззаперечним прогнозом досвідченого військового.
Тривалість війни — десять років чи півроку — значною мірою залежить від дій України.
Щодо рекомендацій, висловлених паном Залужним, він перелічує пріоритетні завдання, які вже давно слід було виконати.
Коли ми говоримо про перевагу Росії у людських ресурсах, варто підкреслити, що мова йде виключно про кількість. Бойовий потенціал оцінюється значно ширше, враховуючи:
- Мотивацію особового складу;
- Рівень підготовки;
- Якість управління.
Отже, чисельна перевага сама по собі не гарантує перевагу у бою.
Що ж відбувається всередині російської армії? Москва майже вичерпала потенціал мобілізації, що спрацював восени 2022 року, коли було оголошено масштабний призов (помилково названий частковим і який досі діє). Зараз Росія застосовує різноманітні схеми, здебільшого базовані на примусовій та фінансовій мотивації. Однак ці ресурси не безмежні.
Доступні дані вказують:
- Закриття великої кількості колоній;
- Вичерпання мобілізаційного ресурсу зеків, особливо після смерті Пригожина;
- Поширення практики примусового підписання контрактів під загрозою кримінального переслідування («контракт чи тюрма»), яка теж має обмежений потенціал.
Водночас фінансовий стимул, який раніше був відносно привабливим, вже втрачає ефективність. Підвищувати виплати складно, адже більшість російських регіонів є дотаційними, а кошти на це беруться з місцевих бюджетів.
Мотивація, що базується лише на уникненні тюремного ув’язнення чи бажанні розв’язати фінансові проблеми, є недостатньою. У цьому контексті російські командири змушені вдаватися до жорстких репресивних методів, щоб утримувати солдатів у зоні бойових дій. І в цьому можна бачити одну з переваг української сторони.
Щодо України, найважливіше — це людські ресурси, оскільки їх не можна заповнити силами партнерів. Західні союзники не надішлють власних військовослужбовців для ведення бойових дій замість або поруч із українцями. Залучення іноземного легіону також має обмежений масштаб і не є вирішенням проблеми.
Існують й альтернативні підходи, зокрема:
- Рекрутинг на основі комерційних моделей;
- Створення підрозділів із молодими добровольцями («18-24»).
Останнє викликає суперечливу оцінку, адже немає об’єктивних даних про кількість підписаних контрактів, а з перших джерел відомо, що це провокувало невдоволення з боку ветеранів, які воюють більше трьох років. Це створює відчуття соціальної несправедливості та напружує в військових колективах.
Тому єдиним основним джерелом для українських сил оборони залишається мобілізація. Верховний Головнокомандувач, президент України, мусить зробити це першочерговою задачею.
Щодо мобілізації, необхідно:
- Забезпечити відповідальність і покарання за ухилення від військових обов’язків;
- Вести активне роз’яснювальне спілкування із суспільством.
Президент повинен принаймні один раз на тиждень на регулярній основі звертатися до громадян із цього приводу. Незважаючи на можливу незручність теми, він має це робити, адже це входить у його ключові конституційні обов’язки. Відповідальність за оборону лежить не на економіці, антикорупції чи інших сферах, а саме на Верховному Головнокомандувачеві.
Відповідальність не можна перекладати на територіальні центри комплектування, Сухопутні війська чи Збройні Сили загалом, бо ТЦК — це лише останнє ланцюгове кільце в системі мобілізації. Перша ланка — це президент.
Мобілізація — це комплексне питання, що стосується всіх сфер життя країни:
- Бізнесу;
- Місцевого самоврядування;
- Кожної адміністративної одиниці.
Законодавство чітко визначає обов’язки для кожного сектору, і саме з цього має починатися мобілізаційний процес.
