Коли в українському сегменті соціальних мереж вибухає черговий резонансний скандал, це викликає в мені певне відчуття радості. Не через захоплення самим скандалом, навпаки — оскільки я їх, скоріше, не люблю, — а через те, що вони сигналізують про дві важливі речі.
По-перше, якщо суспільство активно реагує на подію, це означає, що воно має достатній запас енергії та життєздатне в умовах сьогодення. І це не може не тішити, особливо в період війни, яка спрямована, якщо не на знищення нашого народу, то принаймні на позбавлення його волі до життя та спротиву.
По-друге, саме скандали змушують людей глибше замислитися над тим складним і небезпечним, що несподівано вийшло на поверхню і спричинило потужне колективне обурення чи моральну паніку. Найкращого випадку такі роздуми згодом ведуть до адекватнішого пристосування моральних і інших соціальних норм до реалій життя, яке, здається, оновлюється чи не щороку. В гіршому випадку — хоча б викликають емоційне зігрівання.
У серпні подібним резонансом стало інтерв’ю Віктора Розового — резидента «Ліги сміху» та учасника російсько-української війни, який наразі проходить реабілітацію після тяжкого поранення. Розмова з блогеркою Раміною Есхакзай вийшла під заголовком «У мене було три зради!», який натякає на гучну сенсацію. Деякі з найбільш відвертих моментів інтерв’ю довелося видалити вже після публікації через надмірну відвертість, що спричинила справжній шторм у соцмережах. Проте навіть відредаговане відео зібрало понад мільйон переглядів. Не дивно, адже визнання Віктора віддзеркалюють болісні аспекти сучасного життя українців, які виходять далеко за межі війни.
### Інтиму не пропонувати
Розмова викликала такий ажіотаж насамперед через велику кількість подробиць про особисте, подружнє та сексуальне життя Віктора Розового. Відомо, що поширення теми сексу й зірковості — ефективний спосіб привернути увагу суспільства. Однак подача має бути виваженою, оскільки надмірна та невідшліфована відвертість може шокувати.
У нашому суспільстві ставлення до сексуальності залишається суперечливим:
– З одного боку, активно обговорюють та засуджують випадки, як, наприклад, інцидент із депутатом Богданом Яременком, який використовував особистий телефон для домагань під час засідання парламенту.
– З іншого боку, виглядає так, ніби засудження спрямоване швидше на наявність самих сексуальних бажань, ніж на порушення службових обов’язків.
Одночасно українське телебачення транслює популярні шоу, як «Вагітна у 16», які мають мільйонну аудиторію, але ініціатива щодо сексуального виховання в школах отримує жорсткий спротив, ніби це загроза моральним основам суспільства. Хоча петиція з підтримкою статевого виховання в школах була підписана ще у 2023 році, реальність така, що більшість підлітків вивчають цю тему власними силами, переважно через порносайти, про що щиро розповів і Віктор Розовий.
Війна дещо зламала цю монолітну змову суспільного лицемірства — адже секс як значуща частина дорослого життя все ще викликає табу й сором. Втім, зараз говорити про сексуальне життя під час і після війни вже не просто прийнятно, а необхідно. Поранення, каліцтва, пережите насильство суттєво впливають на сексуальність, бажання й здатність людини. Відсутні готові рецепти, як пристосуватися до зміненого тіла чи інтегрувати травматичний досвід, щоб знову відчувати безпечну близькість. Тому публічне та приватне обговорення цих питань важливе, особливо коли це роблять дорослі й зрілі особистості, а не лише молодь — прикладом може слугувати проєкт Юлії Забєліної «Як ти хочеш?».
### Щирість як радше «хвороба»
Відкритість Віктора Розового щодо інтимних аспектів власного життя вразила аудиторію не лише через факт порнографічної відвертості (яка змусила цензурувати окремі фрагменти), а й через те, що щирість у публічному просторі України не має сталих прийнятих норм. Особливо складно прийняти таку щирість, якщо вона розкриває вразливості, недоліки та помилки, навіть ті, що вже спокутані та виправлені.
Наше суспільство відзначається страхом перед помилками. Жоден із соціальних інститутів — школа, сім’я, шлюб, професійне середовище — не пропонує усталені практики навчання через помилки, хоча це один із найефективніших способів розвитку. Ні дружина, ні більшість аудиторії не пробачили Віктору його помилок, а його щире зізнання, що у шлюбі не було кохання й сексуального задоволення, часто пояснюють наслідками тяжкого поранення в голову і «зламом» механізмів саморегуляції через тривалий бойовий досвід.
Фактично жити в шлюбі без кохання вважають нормою, за умови мовчання (саморегуляція працює!), а зізнатися в цьому перед собою, партнером чи суспільством — вважають деструктивною демонстрацією «поламаності».
### Нестерпність суперечностей
Формування цілісного та послідовного уявлення про Віктора Розового, яким він постає в інтерв’ю, — складне завдання. Він є героєм війни, який воював за кожного з нас і готовий був продовжувати, якби не поранення. Водночас він демонструє сексизм, гомофобію й ряд інших фобій, а ставлення до міста Миколаїв він коментував так, ніби воно розташоване в підземному світі.
Також Віктор внутрішньо суперечливий: ненавидить росіян, але сміється з мемів з їхніх соцмереж; не любить дружину, але після коми першою кликав саме її; соромиться зради й одночасно пишається нею.
Ця ситуація не унікальна, а є відображенням складної і суперечливої реальності, у якій живе українське суспільство. Людям доводиться примирятися з такими протиріччями:
– Родини розриваються між бажанням бути в безпеці та потребою лишатися разом.
– Україномовні патріоти не визнають російськомовних патріотів України.
– Суспільство балансує між виснаженням від війни, масовим ухилянням від мобілізації і прагненням продовжувати опір стільки, скільки буде необхідно.
Виклик сьогодення — прийняти ці суперечності як невід’ємну частину реальності, й жити з усіма її проявами — жахливими, неприємними та водночас прекрасними.
### Об’єктивація натомість любові
Інтерв’ю Віктора Розового вражає ще й тим, що присвячене інтимному життю, проте нічого не каже про любов.
У психотерапевтичній практиці часто зустрічається поняття «умови цінності», описане Карлом Роджерсом — це соціальний феномен, коли люди змалку вчаться підлаштовуватися під зовнішні вимоги, аби отримати любов і турботу. Наприклад: “Хочеш бути коханим? Купи айфон, будь готовий виконувати певні сексуальні ролі, стань інструментом задоволення потреб інших.”
Цей феномен відображає повсякденну драму людського існування — відсутність безумовної любові, що проявляється чітко у всіх соціальних реаліях. Українська держава, за яку сотні тисяч віддали життя, не завжди гідно шанує ці життя. Іноді навіть у смерті втрачається гідність — і військових, і цивільних, не кажучи вже про гідність за життя.
Єдиними цінностями без умовності часто виступають влада та гроші, нині — ще героїзм на війні. Людина як особистість визнається значно рідше. А це веде до того, що любити близьких — дружину, чоловіка, дитину, матір — виявляється складніше, ніж ідеалізувати щось абстрактне і віддалене. Як зазначив сам Віктор Розовий, він ніколи не зраджував Батьківщині.
### Гумор — наш рятівний інструмент
Не випадково саме Віктор Розовий, який є представником комедійного жанру, дав це своєрідне лакмусове інтерв’ю. Гумор став для українців не лише способом виживання під час війни, а й невід’ємною частиною життєвого укладу.
Гумор дає можливість щиро сміятися, не виказуючи своїх найглибших почуттів і невисловлених думок безпосередньо. Він допомагає торкнутися інтимних тем без надлишкового сорому (який можна делегувати героям жартів чи анекдотів).
Також гумор слугує засобом подолання страху та відволікання від болю, зокрема болю самотності чи нестачі любові. У багатьох випадках гумор заповнює життєві прогалини, коли інші звичні способи задоволення потреб недоступні або зруйновані.
Отже, гумор є фундаментом нашої культурної та психоемоційної стійкості. Не випадково вибір президента — людини, пов’язаної з комедійною сферою, — виглядає закономірним. Цікаво, як довго цей архетип сміху залишатиметься в масовій свідомості універсальною відповіддю на виклики життя.
