Тон у Кремлі змінився помітно. Роками там трималися формули “спеціальна воєнна операція”, а тепер уже не соромляться слова “війна”, та ще й повномасштабна. Заявив про це прессекретар Путіна Дмитро Пєсков. Мовляв, ситуація давно переросла те, що в Росії звикли називати СВО. І одразу ж, по накатаній, Москва повернула розмову до старих вимог — територіальні поступки, відмова України від НАТО, згода грати за російськими правилами. А винними в тому, що війна затягнулася, там традиційно зробили США та Європу.
Слово “СВО” більше не рятує
Пєсков каже, що все нібито починалося як спецоперація, а потім розрослося до повномасштабного протистояння. Чому? Бо Заходу заманулося допомагати Україні — зброя, розвідка, супутникові знімки, підготовка військових. З цього виходить дивна картина: Росія ніби воює не з Україною, а одразу з усім західним світом. Про одну деталь Пєсков традиційно промовчав. Про те, що саме Росія 24 лютого 2022 року почала повномасштабне вторгнення. Що російські війська зайшли на українську територію, обстрілювали міста, намагалися взяти Київ. Ця частина історії в кремлівських заявах чомусь завжди залишається за кадром.
США та Європа — знову крайні
Звинувачувати Захід — уже майже рефлекс для російської пропаганди. У Москві люблять повторювати, що без чужої допомоги Україна давно б не витримала. Пєсков і цього разу назвав те саме: постачання зброї, тренування військових, передача розвідданих. По суті претензії Кремля зводяться до кількох речей. Ракети й дрони, які отримує Україна. Робота західної розвідки. Навчання українських бійців. Посилення НАТО у Європі. У Європі на все це відповідають доволі буденно: країна, на яку напали, має право захищатися і отримувати зброю. ППО, артилерія, бронетехніка — нічого дивного тут ніхто не бачить.
Старий ультиматум нікуди не зник
Разом із новими словами про війну Кремль дістав із шухляди старі вимоги. Українські військові мають піти з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей — і йдеться не лише про вже окуповане. Москва хоче й тих міст, які досі під Україною. Ще одна умова — НАТО. Київ мусить офіційно відмовитися від вступу в Альянс, наполягають у Кремлі. А раніше ще вимагали визнати окуповані регіони частиною Росії та зняти західні санкції.
Які міста насправді хоче Кремль
Чотири українські області Росія вже вписала у власну конституцію — після так званих референдумів на окупованих землях. Україна, як і майже весь світ, цього не визнає. Але тут парадокс: сама російська армія повністю ці території не контролює. Якщо ультиматум виконати, Україні довелося б віддати великі міста, ключові дороги, укріплені позиції. Йдеться, зокрема, про Краматорськ, Слов’янськ, Запоріжжя, Херсон. Виходить, Кремль претендує не лише на захоплене, а й на те, що взяти силою так і не вдалося.
Київ віддавати міста не збирається
Українська влада не раз казала одне й те саме: військ із власних областей ніхто виводити не буде. Такі питання, наголошують у Києві, ультиматумами з Москви не вирішуються. Пропозиція України була іншою — спершу припинити вогонь, обмінятися полоненими, повернути викрадених дітей, зупинити удари по цивільних. Зеленський навіть згадував можливу особисту зустріч з Путіним. Той ідею не підтримав. Для Києва головне — реальні гарантії безпеки, а не пауза перед новим наступом під виглядом миру. Українська позиція тримається на кількох речах: припинити удари по містах, обміняти полонених, повернути дітей, зберегти сильну армію, отримати міжнародні гарантії. І ще одне — жодних рішень щодо України без самої України.
Чому Кремль раптом заговорив про війну
Слово СВО з самого початку було зручним — коротка операція, швидкий фінал. Але минуло вже понад чотири роки. Росія мобілізує людей, нарощує військові витрати, розширює виробництво зброї. Українські міста й далі під ракетами й дронами. У відповідь Україна б’є по складах, аеродромах, нафтобазах на території Росії. Вдавати, що це все ще “невелика операція”, стає дедалі складніше. Схоже, нові слова Пєскова — спроба хоч якось пояснити росіянам, чому війна так затяглася. А пояснення в Кремля завжди напоготові: винні США, НАТО, Європа.
Формально Росія від назви “спецоперація” не відмовлялася. Чиновники, держтелеканали, установи — усі й далі її вживають. Просто тон інший. Тепер представник Путіна вже без манівців каже “повномасштабна війна”. Але визнавати, що напад почала саме Росія, там і не думають. Навпаки — картинка малюється така, ніби Москва лише відповідає на дії Заходу.
Чому в Кремлі так тримаються за США
США — головна мішень для звинувачень. Пєсков каже, що Вашингтон дає Україні багато зброї й активно допомагає армії. І тут же, парадоксально, саме зі США Кремль хоче обговорювати завершення війни. Виходить спроба вирішити долю України без самої України. У Києві на це реагують чітко: жодна країна не має права домовлятися про українські території без участі українців.
Нова заява Пєскова суті справи не змінила. Кремль і далі не відмовляється від територіальних претензій, не погоджується на безумовне припинення вогню, вимагає від України чотирьох областей та відмови від НАТО. Київ ці умови не приймає. Україна відкрита до дипломатії, але добровільно віддавати міста, які Росія так і не змогла взяти силою, не планує. Наразі сторони лишаються на різних берегах: Москва тягне старі вимоги, Київ — про припинення ударів, гарантії безпеки та власну участь у будь-яких переговорах.
