Легенда дніпровського футболу Дмитро Михайленко став новим героєм авторської рубрики Ігоря Лисенка «Пашлі кофє піть». Сьогодні, 13 липня, відзначаємо день народження цього знаного футболіста, який прославився своїми виступами за «Дніпро» з однойменного міста, київське «Динамо» та національну збірну України. У ролі тренера Дмитро Станіславович залишив помітний слід у роботі з командами «Дніпро» і «Дніпро-1», а нині очолює юнацькі збірні України. У його доробку – виховання молодих талановитих виконавців таких, як Артем Довбик, Олександр Сваток, Андрій Лунін, Владислав Кочергін та інших перспективних футболістів.
Виключне інтерв’ю для сайту «Український футбол» журналіст Ігор Лисенко записав із самим Дмитром Михайленком, в якому той детально розповідає про яскраві сторінки своєї кар’єри, різні етапи життя у футболі, а також розкриває теми, пов’язані із знайденими та втраченими талантами дніпровського футболу. Пропонуємо ознайомитися з повним текстом святкового інтерв’ю.
Який незвичайний подарунок отримав Михайленко від молодих гравців у збірній? «Досі стоїть у квартирі»
‒ Дмитре Станіславовичу, сьогодні у вас день народження. Що б ви хотіли отримати в подарунок?
‒ Як і всі українці, найбільшим бажанням є закінчення війни та мир.
‒ А який найбільш оригінальний подарунок вам доводилось приймати?
‒ За роки було багато днів народжень, і вже важко пригадати всі подарунки. Проте найбільше запам’ятався неординарний презент від команди на останньому юнацькому чемпіонаті Європи — сувенірна, розписана булава. Вона і досі зберігається у мене в квартирі. В основному мій днюха співпадає з літніми зборами, тому більшість часу я присвячую роботі.
‒ Вас не називають «гетьманом» у команді? Бо булава — символ гетьманської влади.
‒ Ні, такого прізвиська не маю, хоча, можливо, подарунок і мав такий натяк. Оскільки я працюю із дітьми, сумніваюся, що серед них є глибоке розуміння української історії.
Початок кар’єри, дебют у матчі проти «Динамо»: «Зіграв, сів на трамвай і поїхав спати в інтернат»
‒ Розкажіть про старт своєї футбольної кар’єри. Наскільки складно було молодому таланту потрапити до основного складу після блискучих років «Дніпра» у вісімдесятих?
‒ Планка була встановлена дуже висока. Відверто скажу — мені дуже пощастило. Без везіння це навряд вдалося б. Водночас у 17 років я вже вмів багато на футбольному полі. Мабуть, мене помітили Євген Мефодійович Кучеревський та його помічники. Я регулярно запрошувався на тренування з основою, брав участь у товариських поєдинках на базі. За нами пильно стежили, тож шанс з’явився рано.
‒ Ваш дебют відбувся у матчі з київським «Динамо» — один із ключових клубів вашої кар’єри. Які у вас спогади про гру?
‒ Тоді все здавалося ніби у тумані, наче у казці. Я не пам’ятаю всіх дрібниць — від тренувань до виходу на поле пройшло дуже швидко, хоча до того я провів лише кілька ігор за дубль. Згадую — стадіон був заповнений, на полі виходили легенди «Динамо», яких я раніше бачив лише по телевізору.
‒ Що ви відчували після матчу?
‒ Це був захоплюючий досвід для 17-річного хлопця. Після гри я просто сів на трамвай і поїхав спати в інтернат.
‒ Ви продовжили грати в основі — як це відбувалось?
‒ Після перших кількох матчів я знову сів на трамвай і поїхав додому — до 12-го кварталу, де розташована дитяча академія «Дніпра». Люди почали впізнавати мене, хоча я їздив звичайними міськими трамваями.
Михайленко про сезон 1992/93, коли «Дніпро» був близький до чемпіонства: «Грабіж посеред білого дня»
‒ Варто згадати сезон 1992/93, коли «Дніпро» майже став чемпіоном, але втрачав очки через сумнівні ситуації. Ви пам’ятаєте так званий «дитячий садок Павлова» в матчі з «Динамо»?
‒ Так, Юрій Максимов тоді забив, і ми виграли 1:0. На матчі був аншлаг. Тоді мені було лише 18 років — багато емоцій, все стрімко змінювалося, зростала кількість друзів. У «Дніпрі» був зібраний класний колектив, переважно сформований з випускників інтернату. Військо, яке рухалося до мети і думало лише про футбол.
‒ Чи є правда в тому, що «Кривбас» навмисно впливав на підсумковий результат, не дотримуючись домовленостей?
‒ Я тоді був дуже молодий і подібними речами мене не ознайомлювали. За команду відповідали старші, тренерський штаб і керівництво. Проте, суб’єктивно, можливо, ми десь втратили очки через брак досвіду. Наприклад, з «Металістом» втратили очки, хоча повинні були виграти. Перемога над «Динамо» вже не могла змінити підсумок.
‒ Як футболісти ставилися до зміни регламенту чемпіонату за хід сезону?
‒ Очевидно, що це було несправедливо і можна назвати це крадіжкою. Пам’ятаю, як багато хто говорив, що це була комедія і справжній грабіж посеред білого дня.
Дебют у збірній України та перехід в «Динамо»: «Треба їхати в Київ, прохання Кучми»
‒ Ви дебютували у збірній України проти Ізраїлю. Пам’ятаєте цей матч?
‒ Так, матч закінчився 1:1 у дуже спекотну погоду. Це був зовсім інший рівень — я був у віці 19 або 20 років. Найбільше запам’яталися ігри з Хорватією в плейофі.
‒ Чув, що вам пропонували переїхати до Німеччини, але ви обрали «Динамо». Як це сталося?
‒ Тоді не було агентів, тож мені особисто ніхто не робив пропозицій. Ходили лише чутки. Я був малим і не знав про це із середини. Рішення переїхати до «Динамо» прийняв самостійно, хоча залишатись у «Дніпрі» теж хотів. Перехід стався після того, як тренер Микола Павлов розповів про прохання від Леоніда Кучми поїхати до Києва, і я погодився.
Період у «Динамо», гра поруч із легендами, складні стосунки з київськими фанатами: «Мене освистували»
‒ Ви грали в «Динамо» разом з Ребровим, Шевченком та Шовковським. Яка це була компанія?
‒ Вони були моїми майже однолітками, а зараз розуміємо, яких висот досягли ці гравці. Грати поруч із ними було справжньою честю і задоволенням. Ми гідно виступали в єврокубках і доходили до весняних стадій турнірів.
‒ Чи відчували ви психологічний тиск через конкуренцію і відсутність стабільної ігрової практики?
‒ Дуже важко. В «Динамо» конкуренція була шалена, і багато сильних футболістів. Коли з’явилася можливість виїхати, я нею скористався.
‒ Чув про службу вас з боку київських фанатів. Чому так сталося?
‒ Не знаю причин. Мене освистували, але мені не пояснили чому. Я просто намагався зосередитися на грі і не заглиблювався у цю тему.
Ізраїль, повернення у «Дніпро», Кучеревський: «Прийшов час для змін»
‒ Розкажіть про ваш період у Ізраїлі.
‒ Мені дуже сподобалося: чемпіонат був конкурентним, футбол якісний. У першому сезоні ми зайняли друге місце і зуміли вийти до єврокубків. На жаль, контракт обмежував мене, і Хапоель Тель-Авів не міг підписати мене на трирічну угоду. Потім я перейшов в оренду до Бейтару із Єрусалима, де допоміг команді уникнути вильоту.
‒ Як відбулося ваше повернення у «Дніпро»?
‒ Зібралася базова команда збірної, яку сформував Євген Мефодійович Кучеревський. Ми зайняли третє місце у чемпіонаті за його повернення. Це був чудовий колектив із сумішшю досвідчених гравців та молоді — таких, як Руслан Ротань чи Сергій Назаренко. Уся атмосфера була неймовірною, і ми добились успіху.
‒ Чи прийшов момент, коли Кучеревський вирішив завершити тренерську діяльність?
‒ Так, команда досягла піку, і настав час змін. Ймовірно, Євген Мефодійович втомився і прийняв роль спортивного директора. Це нормальний процес для оновлення колективу.
Роль Кучеревського у становленні Михайленка та їх перша зустріч: «Де ти взяв ці бутси?»
‒ Яку роль відіграв Кучеревський у вашому розвитку?
‒ Це видатний тренер із великим сміливістю і вірою у молодь. Він поставив у стартовий склад 17-річного хлопця у Вищій лізі СРСР, що рідкість. Мені пощастило, що він повірив саме в мене, і я використав цей шанс.
‒ Як ви пам’ятаєте перший контакт із Кучеревським?
‒ Пам’ятаю, як мене сприйняли як «чудо кудлате» через довге волосся і незвичний вигляд. Після тренування він поцікавився моїми бутсами — навіть наказав видати нові. Було дивно, але він був чудовою людиною.
Хто найкращий тренер в історії України? «Він мав колосальний вплив»
‒ Чи погоджуєтесь ви з тезою, що ідеї Валерія Лобановського випередили свій час?
‒ Безперечно, він був першим за тренерською майстерністю в Україні. Лобановський застосував нові методи: відеоаналіз, порахунок внеску гравців у гру — далеко випередивши час. Для українського футболу його вплив був колосальний.
Найважливіші матчі в кар’єрі, Микола Павлов, Йожеф Сабо, Запоріжжя та Кіпр: «Саме Павлов порадив мене Кучеревському»
‒ Які поєдинки були для вас найважливішими?
‒ Єврокубкові кампанії з «Дніпром», перемоги над сильними європейськими клубами запам’яталися найбільше. У «Динамо» — приємні спогади пов’язані з першими сезонами під керівництвом Лобановського, коли ми перемагали «Барселону» та «Реал».
‒ Яке значення мав для вас Микола Павлов?
‒ Павлов — людина з великої літери. Саме він рекомендував мене Кучеревському. Він грав важливу роль у моєму становленні, був сильним психологом, добре розумів, що потрібно юному гравцеві.
‒ Яка ваша оцінка роботи Йожефа Сабо?
‒ Інший стиль — більш емоційний, відкритий. Мені більше підходив стиль Павлова та Кучеревського, хоча розумію, що в «Динамо» відповідальність інакша.
‒ Чи грав ви у «Металурзі» Запоріжжя?
‒ Провів там один сезон, допомагав молоді, такій як Тарас Степаненко та Володимир Польовий. Коли прийшов Олег Протасов до «Дніпра», сказали, щоб я йшов далі.
‒ Розкажіть про період на Кіпрі.
‒ Обрав Кіпр, щоб пожити біля моря, покращити англійську. Там футбол дуже популярний, країна маленька, але із запеклими футбольними суперечками. Ізраїль та Кіпр залишили теплі спогади.
Визначальна роль Михайленка в кар’єрі Довбика та Сватка: «Артеме, повертайся — ти заграєш і потрапиш у збірну»
‒ Як ви оцінюєте свій вплив на кар’єру Артема Довбика і Олександра Сватка?
‒ Мій вплив був помітний. Я знав потенціал Артема і наполягав на його поверненні в Україну, попри складні обставини. Зі Сватком ситуація була подібною — він відновлював форму після травми і знайшов її разом із нами. Обом потрібні були ігрові хвилини і терпіння.
‒ Яка ситуація з Денисом Баланюком?
‒ Проблеми були в характері — він погано сприймав критику та не хотів змінюватися, на відміну від Довбика, який працював над собою. Із ним намагалися працювати, але без взаємності результатів не було.
Як Андрій Лунін отримав шанс у «Дніпрі»? «Вийшов Луня і все змінилось»
‒ Чи продовжили б ці гравці кар’єру, якби у «Дніпра» не було фінансових проблем?
‒ Без сумніву, так. Особливо це стосується Луніна, якого помітили вже в підлітковому віці. Коли я поставив його в основу, команда одразу почала відчувати впевненість.
‒ Ваша довіра до молодих — це вплив Кучеревського?
‒ Можливо. Але, з іншого боку, я не ставив у гру всіх підряд. Серед молодих були ті, хто заслужив довіру, і вони виросли у гравців високого рівня.
Валерій Рубчинський: «Він здавав квиток і не поїхав у «Шахтар»»
‒ Розкажіть про Валентина Рубчинського, якому довелося долати серйозні травми.
‒ Він переніс дві важкі травми, був дуже сильним духом і зміг повернутися на високий рівень у «Динамо». Коли «Дніпро» розпадався, він уже їхав у «Шахтар». Я зателефонував йому на вокзал і переконував приїхати у «Дніпро-1», де йому гарантували ігровий час.
‒ Хто ще з талановитих гравців, на вашу думку, не реалізував потенціал?
‒ Наприклад, Владислав Супряга, який так і не досяг бажаного рівня, хоча грає. Значні сподівання були на Віталія Каверіна та Євгена Бохашвілі, але вони не зробили крок у дорослий футбол.
Потенціал молоді у юнацьких збірних. Чи стане проблемою, що більшість грають за кордоном? «Багато хто вже має угорські паспорти»
‒ Якою є ситуація в юнацьких збірних?
‒ Україна завжди багата на талановитих футболістів. Зараз у U-19 понад половина гравців виступають за кордоном, на що впливають обставини війни. Це схоже на шлях Хорватії чи Албанії, де національна команда формується з легіонерів.
‒ Чи не впливає це проблемою для збірної?
‒ Ні, адже гравці хочуть грати за Україну, відчувають національну приналежність. Звичайно, є поодинокі випадки, але це не системна загроза.
‒ Існує ризик, що хтось обере інше громадянство?
‒ В основному це помітно в Угорщині, де деякі юні футболісти вже мають угорські паспорти. Проте більшість із тих, з ким ми працювали, хочуть залишатися в українських збірних.
Останній матч «Дніпра» та справа сина Михайленка: «Дивишся турнірну таблицю — а «Дніпра» немає»
‒ Чи був бунт фанатів, які зірвали останній матч «Дніпра» з «Волинню», закономірним?
‒ Без сумніву, це була закономірна реакція. Було багато суму, адже це був фінал історії клубу в УПЛ. Дивитися, як у таблиці «Дніпро» відсутній — складно прийняти. Ми як тренери теж важко переживали цю ситуацію.
‒ Як справи у вашого сина Івана?
‒ Він уже не грає професійно. Раніше грав у США у студентській лізі, але після закінчення університету не зміг продовжувати футбольну кар’єру. Зараз працює у компанії, пов’язаній із продажем програмного забезпечення, йому 26 років.
Хто міг перейти у «Дніпро-1»? Сарапій, Матеус, Селезньов, Зозуля та інші чутки: «Колись здавалося, що шість гравців повернуться, але в реальності — ніхто»
‒ Чому Едуард Сарапій не перейшов у «Дніпро-1»?
‒ У нього були проблеми з медкомісією, і лікарі не дали дозволу на підписання контракту. Знаю його з дитинства — це гравець і людина високого рівня, я був би радий побачити його у нашій команді.
‒ Чи справді колишні гравці «Дніпра», які пішли в інші клуби, планували повернутися до «Дніпра-1» після виходу у УПЛ?
‒ Це міф. Зі мною жодних домовленостей не було. Вони пішли у свої клуби, і кар’єри пішли різними шляхами. Зазвичай, не має сенсу повертатись до команди другої ліги, коли є можливість грати за кордоном чи вищому рівні.
‒ Чи були інші потенційні трансфери в «Дніпро-1», які не відбулися?
‒ Так, згадують Матеуса, але з Шаховим чи Селезньовом такі варіанти не виникали. Селезньов пізніше став спортивним директором клубу.
Історія прізвиська «Звір» і символічна збірна Дмитра Михайленка
‒ Звідки у вас прізвисько «Звір»?
‒ Ймовірно, це прізвисько народилось від Вадима Тищенка чи когось із команди. Воно перейшло від Антона Шоха, який мав таке ж прізвисько. Це було перший рік у «Дніпрі», коли Шоха більше не було в команді.
‒ Через вашу зачіску?
‒ Саме так — грива, як у лева, тому і «Звір».
‒ Збережіть символічний склад команди, з якими ви грали:
- Воротар: Олександр Шовковський
- Захисники: Ващук, Каладзе (центр), Лужний (праворуч), Скрипник (ліворуч)
- Півзахисники: Вадим Тищенко, Полунін (центр), Ребров, Кудрицький (фланги)
- Нападники: Олег Протасов, Андрій Шевченко
У резерві — Артем Куслій, Руслан Ротань, Сергій Назаренко, Андрій Гусін, Юрій Калитвинцев, Юрій Максимов, Сергій Беженар.
Як бонус згадую Еммануеля Олісадебе, з яким грав на Кіпрі. Він високого рівня футболіст і навіть відправив на пенсію одного із захисників збірної України.
Таким чином, Дмитро Михайленко — це не лише відомий футболіст і тренер, а й людина, яка вплинула на розвиток багатьох талановитих гравців та залишила помітний слід в історії українського футболу.
