Перед стартом фінального поєдинку Клубного чемпіонату світу здавалося, що ПСЖ у виконанні Луїса Енріке — команда безпрецедентної досконалості, яку неможливо подолати, а тренер винайшов абсолютно новий, унікальний стиль футболу. Проте згодом ця думка зазнала змін. «Челсі» завдав нищівної поразки парижанам, причому, що є найбільш іронічним, використав майже ту ж тактичну зброю, яку раніше застосовував Луїс Енріке. Авторитетний портал Terrikon.com детально розглядає події фіналу.
Існує проста істина: береш методи опонента — і спрямовуєш їх проти самого опонента. Саме так і вчинив «Челсі», що принесло йому успіх. Варто лише уявити, скільки зусиль було вкладено для реалізації цього плану як до матчу, так і під час фінальної зустрічі. Недарма капітан «синіх» Різ Джеймс підкреслив заслуги головного тренера Енцо Марескі, зауваживши: «Наш наставник розробив блискучий ігровий план, нам залишалося лише втілити його у життя, і ми не підвели».
У найкращі знакові матчі сезону ПСЖ відразу ж захоплював ініціативу, безжально тиснувши на суперника з початку і не даючи йому оговтатися, доки питання не було остаточно вирішено. Такий інтенсивний старт на 30 хвилин вимагав неабиякої фізичної витривалості та організації, що дозволяло далі діяти більш розважливо, контролюючи хід поєдинку. Минулої неділі парижани були змушені побачити цю стратегію з протилежного боку барикад. Не встигли підопічні Луїса Енріке оговтатися, як «Челсі» миттєво переніс гру на їхні ворота, застосувавши тактику в точності за лекалами іспанського наставника. Парижанам не давали ні вдихнути, ні розслабитися — захисна ланка почала нервувати та припускатися помилок. Інтересно пригадати, як жорстко критикували оборону мадридського «Реалу», яка в півфіналі допускала примітивні помилки під пресингом ПСЖ? У фіналі «Челсі» примусив парижан зіткнутися з тим самим явищем. Навіть такі сталеві гравці, як Маркіньос, не змогли протистояти внутрішньому напруженню.
Головною тактичною інновацією Луїса Енріке вважають концепцію «вертикальної тікі-таки», що полягає в швидкому просуванні вперед завдяки серії коротких та середніх передач, контролю м’яча в русі, але при цьому не по горизонталі, як у філософії Пепа Гвардіоли, а саме по вертикалі. Обидві системи сприяють виявленню вільних зон і вразливих місць у захисті суперника, але саме «вертикальна тікі-така» дозволяє максимально оперативно наблизитися до воріт опонента, надаючи грі особливої смертельної ефективності.
У фінальному протистоянні «Челсі» продемонстрував, як ця тактика працює проти ПСЖ, хоч і не в чистому вигляді. Під керівництвом Марескі команда використовувала вертикальний футбол — так, але тікі-така застосовувалася частково. Швидко передаючи пас вперед, гравці «синіх» шукали можливості для довгих розрізних передач у вільні зони, які залишалися порожніми через вихід захисників. Водночас швидкісні лондонці кидалися у ці простори на величезній швидкості. Завдяки цьому оборону ПСЖ лише у першому таймі успішно проривали п’ять разів, двічі це закінчувалося результативними ударами. Такий підхід є вдалою модернізацією ідей Луїса Енріке, адаптованою під унікальні особливості «Челсі» та розуміння того, що команда зможе протриматися в подібному темпі щонайменше один тайм — і цього, як стало відомо, вистачило з надлишком.
Наступним ключовим елементом стилю Луїса Енріке є концепція «організованого хаосу»: безперервні переміщення гравців в атаці в районі штрафного майданчика та безпосередньо в ньому. Ця тактика справляє враження повного безладу для суперника, проте для власної команди всі рухи є цілком зрозумілими і послідовними. Завдяки цьому оборона опонента втрачає орієнтир, «збивається з пантелику», а команда отримує вільні зони та можливість одним-два паси вивести партнера на вбивчу позицію. Саме це й показав «Челсі» у фіналі. Особливу увагу привертає той факт, що ПСЖ тричі (!) залишав без нагляду на лінії штрафного Коула Палмера, повністю усвідомлюючи, яку смертельну небезпеку це створює. Водночас, якщо проаналізувати дії лондонців, можна зрозуміти, чому не лише Палмер, а й одразу кілька гравців «Челсі» в ключові моменти залишалися без опіки.
Варто зазначити:
1. Палмер у першому випадку легенько не влучив у ворота, що прозвучало як тривожний дзвінок для досвідченої оборони ПСЖ.
2. Незважаючи на попередження, аналогічна ситуація повторилася ще двічі.
3. Лише в останньому епізоді англійський маестро зробив усе ідеально — з точністю до деталей.
Чому ж обороні так і не вдалося запобігти цьому? Відповідь криється у принципі «організованого хаосу», який відрізняється складністю та непередбачуваністю у виконанні.
Ще одним важливим аспектом стала зміна кадрової структури, що відбулася після втрати Кіліана Мбаппе минулого літа, гравця, який, очевидно, заважав реалізації нової системи. Тренер побудував гру на основі двох трійок футболістів, розташованих у дві лінії — ближче до воріт та трохи глибше. Усередині цих груп немає жорстко закріплених ролей — кожен гравець у потрібний момент здатен переходити в альтернативні режими гри. Мареска відтворив це у своїй команді: навіть Жоао Педро, котрий природно тяжіє до гри на вістрі, постійно переміщався і по фронту атаки, і глибше. Як результат, кожна атака включала п’ять-шість гравців, що ставали потенційною загрозою для ПСЖ.
Підсумовуючи, Луїс Енріке зазнав поразки, щоправда, з цікавою особливістю — його команда була переможена фактично його ж власною тактичною зброєю. Це свідчить про те, що його ідеї залишаються актуальними, відображають сучасні тенденції футболу і дають змогу заглянути у майбутнє спортивної гри. Іспанський наставник привніс у футбол дійсно інноваційні та свіжі ідеї, що стали продовженням ідей Пепа Гвардіоли, Юргена Клоппа та інших тренерів-революціонерів минулого покоління. Хоча ПСЖ не вдалося стати найкращою командою в світі, футбол Луїса Енріке вийшов на новий рівень та отримав значущу моральну перемогу.
