Я завжди усвідомлював, що моє перебування в Києві тимчасове, що настане момент, коли я вирушу звідси назавжди. Проте війна, якимось незрозумілим чином, зменшувала вагому присутність Львова і водночас посилювала значення Києва.
Можливо, так і повинно бути: ми завжди ближчі до тих, у кого більший біль.
Сьогодні Львів нагадує тепле портове місто, де в затишних куточках губляться страхи тисяч людей, а його старовинні кам’яниці наче обгорнені шовком.
У протилежність цьому, Київ — це міцна залізобетонна вежа, що водночас демонструє свій біль через вирвану арматуру після нічних ракетних атак і одночасно сяє яскравими вогнями ілюмінації та величі.
Київ має продовжувати свій танок, бо інакше він може впасти і загинути, подібно до старої п’яної танцівниці на руїнах своїх зруйнованих надій.
Обов’язково настануть інші часи, коли ми забудемо про сигнал повітряної тривоги, і я назавжди покину Київ. Тоді приїжджатиму сюди, як сьогодні їжджу у гості до Львова – як до найдорожчих людей, де все знайоме і привітне, коли можна не церемонитись, без зайвих слів взяти пульт і відкрити холодильник.
За цей час місто неодмінно зміниться:
- Київ забуде, від котрої до котрої години діяла комендантська година.
- Сирена повітряної тривоги знову виграватиме у голові в ритмі рефрену «потяг прибуває до…».
- Про Путіна вже будуть язикати кепкувальні жарти, але що можна взяти з покійника? Ніхто навіть не знає, де знаходиться його могила, щоб плюнути на неї.
Київ загоїть свої рани – він пережив набагато гірші переломи. Відновивши свої кістки, місто ніколи не дозволить загоїти ті рани в серці.
Вони залишаться живим спомином про дітей з онкопідрозділу «Охматдиту», кровавою плямою від хлопця перед дверима Лук’янівського СІЗО, надією підлітків, які безперервно чекали біля руїн, де похований їхній однокласник.
Київ продовжуватиме танцювати, але тепер уже п’яним від люті, ненависті, з тверезою пам’яттю про свого смертельного ворога, і це ніколи не дозволить йому впасти.
Навіть старий київський вальс заграє по-новому, нагадуючи про це.
Знову цвітуть каштани – хвиля Дніпра б’є.
Київ створив – Київ уб’є.
І каштани неодмінно знову зацвітуть.
Джерело
Про автора: Олег Манчура, журналіст.
*Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
