Вікторія Говорущенко, 39 років, — київська фотографка, яка розпочала свою професійну діяльність у 19 років із весільної зйомки в Донецьку. Згодом її творчий шлях охопив фуд-фотографію, участь у проєкті Geometria та портретну зйомку. Вікторія не має формальної фотографічної освіти, усі навички опанувала самостійно. Протягом семи років вона працювала бортпровідницею, що стало причиною тимчасової паузи у фотографії. Наразі вона концентрується на жанрі стрітфотографії. Її репортаж із Охматдиту був опублікований на платформі mamarazzi.ua, вона брала участь у виставці в Болгарії, а її роботи також демонструє ukraine.ua.
Фотографка поділилася своєю мотивацією: «На мій погляд, було б дивно проживати у місті, що піддається регулярним обстрілам, і не відображати це у світлинах, якщо ти фотограф». Саме тому вона виходить із камерою відразу після обстрілів.
26 лютого 2022 року Вікторія разом із сім’єю переїхала до Чернівців, де провела два місяці. Повернення до Києва у травні стало для неї неповторною радістю — бачити, що місто живе. Її бажанням було зобразити сучасний Київ, оскільки в інформаційному просторі того часу домінували страшні кадри, що витісняли світлі моменти, які насправді мали величезне значення.
Її стимулює прагнення побачити події власними очима, задокументувати їх і відобразити без прикрас, не відсторонюючись від реальності. Вікторія рідко взаємодіє з людьми під час зйомок, адже вони для неї є невід’ємною частиною історії, тому вона більше спостерігає, ніж втручається у ситуації.
Найціннішим для фотографки є момент, коли в одному кадрі вдається передати глибокий зміст, який не потребує додаткових пояснень — такий образ легко сприймається і викликає емоції.
Вікторія наголошує, що велика частина її робіт присвячена тому, що місто живе незважаючи на війну. Саме цю ідею вона усвідомлено втілювала у фотографіях Києва після повернення.
Вона особливо цінує:
– центр Києва та історичні красоти, які традиційно вважаються естетично привабливими;
– не менш важливі буденні місця, які часто проходять непоміченими, хоча вони формують справжній образ міста.
Вікторія поділилася історією двох світлин — будинку музики та батонів. Ці кадри не вирізняються якоюсь особливою історією, радше, навпаки, вони є символом непомітних аспектів повсякденного життя. «Мені надзвичайно подобається робити непомітне помітним», — зауважила вона.
Таким чином, її творчість веде глядача до розуміння, що навіть у контексті складних часів місто залишає слід життя, який варто фіксувати й цінувати.
