6 вересня я прийшла до Палацу «Україна», де всі чекали на велике шоу Олени Мозгової «Мій Music Hall». У фойє — натовп, камери, усмішки, блиск очей. Атмосфера була такою, що серце билося швидше. Здавалося, що ось-ось почнеться вечір, який пам’ятатиметься роками.
Анонси обіцяли грандіозний склад: Наталія Могилевська, Злата Огнєвіч, Tayanna, Melovin, Ірина Білик… Справжній зоряний десант. І я чесно думала. що це буде концерт, про який говоритимуть ще довго. І в якийсь момент так воно і було — драйв, живий звук, шалена підтримка публіки.
Сирена, що змінила все
Та близько восьмої вечора здавалося, що зал ніби враз накрив холодний душ. Сирена. Повітряна тривога. Музику обірвали, людей попросили покинути зал. Хтось бурчав, хтось сміявся нервово, а хтось мовчки спускався в укриття. І в цю мить відчувалося — війна навіть у найсвятковіші моменти нагадує: ми живемо в Україні 2025-го.
Після відбою надія повернулася. Хтось піднявся назад у зал, але атмосфера вже була не та. Багато хто поїхав додому. Та ще й друга тривога накрила з новою силою. І ось тут стало зрозуміло: шоу закінчено, навіть не встигнувши розгорнутися. Ніби обірваний сон на найцікавішому моменті.
Хвиля обурення в соцмережах
Вдома глядачі заходили у Facebook та Instagram. Почалося бурління. Люди вимагали пояснень: «Чому не продовжили виступ?», «А що з квитками?», «Хто поверне гроші?». Кожен мав власну правду, але загалом усі відчули себе ошуканими. Бо замість повноцінного шоу отримали лише уривки.
Емоційна відповідь продюсерки
І от тут з’явився пост Олени Мозгової. Без купюр. Без прикрас. З емоціями на межі. З лайкою, яка стала гучнішою за будь-які мікрофони. Вона прямо сказала: повторити концерт неможливо, обставини сильніші за організаторів. І додала — вона роками допомагає армії, витрачає сили й гроші, і вже втомилася від постійної критики. Це було жорстко, але чесно.
Для мене цей вечір — про більше, ніж музику. Він показав, як тонка грань між святом і реальністю стирається у воєнний час. Ми можемо співати, сміятися, аплодувати, але сирена в одну секунду здатна зруйнувати ілюзію. І так, цей «Мій Music Hall» закінчився не тим, чим планували. Але він залишиться у пам’яті — як символ епохи, коли навіть сцена залежала від неба.
