У соцмережах вибухнула суперечка після допису блогерки Олени Мандзюк. Її фраза: «Мої діти можуть відпздити іншу дитину, яка говорить мовою терористів»* миттєво стала приводом для обговорень і політичної реакції. Народний депутат Олексій Гончаренко подав заяву до поліції, вважаючи, що це відверте розпалювання ворожнечі за мовною ознакою.
Заява Гончаренка: хіба вільна мова – це насильство?
Гончаренко наголосив, що навіть під час війни ми не можемо закладати в дітей агресію на рівні мови. На його думку, будь-яка дитина має право на безпеку, і мова спілкування не може бути причиною для фізичного чи морального насильства.
Кримінальне провадження за ст. 161 ККУ
Поліція відкрила кримінальне провадження за частиною 1 статті 161 Кримінального кодексу України. Це розпалювання ворожнечі, і воно карається штрафами, обмеженням волі або навіть ув’язненням. Слідство ще триває, але сам факт відкриття справи вже викликав гучний резонанс.
До чого це може призвести?
Закон передбачає штраф від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів або обмеження волі на строк до п’яти років. У певних випадках — до трьох років позбавлення волі. Для публічної людини та блогерки з великою аудиторією наслідки можуть бути не лише юридичними, а й репутаційними.
Що відповіла блогерка Мандзюк
Мандзюк відреагувала різко. Вона назвала Гончаренка «проросійською твариною» і заявила, що її родина неодноразово стикалася з погрозами саме через патріотизм. У її розумінні, російська мова — це символ агресора, і будь-яка демонстрація цієї мови у тилу є викликом для українців.
Суперечка через дітей: мовна ідентичність vs. агресія
Тут виникає головне питання: чи можемо ми вчити дітей любити свою мову, водночас не виховуючи ненависть до інших? Для частини суспільства відповідь очевидна — жодних напівтонів, російська мова = ворог. Інші ж вважають, що так ми лише продовжуємо цикл ненависті.
Реакція суспільства: підтримка vs. засудження
У соцмережах розгорілась війна коментарів. Одні аплодують Мандзюк, вважаючи її голосом справжнього патріотизму. Інші ж упевнені, що подібні вислови — це удар по власній моральній позиції і приклад, який не можна демонструвати дітям.
Гончаренко заявив, що особисто контролюватиме хід розслідування і не дасть «спустити на гальмах» цю справу. Для нього це питання принципу — захистити дітей від будь-якої мови ненависті, навіть якщо вона замаскована під патріотизм.
В Україні війна зробила мовне питання ще більш гострим. Для багатьох українська мова стала символом стійкості. Але цей випадок підсвітив іншу проблему: де межа між захистом своєї ідентичності та насадженням агресії?
Чесно? Я розумію емоції Мандзюк. Війна забрала в нас забагато, і чути російську на вулицях може боліти. Але заклики до насильства — навіть емоційні, навіть «щоб провчити» — ніколи не зроблять нас сильнішими. Справжній патріотизм — це вміння захищати своє, не знищуючи при цьому власні моральні принципи. І так, я вважаю, що тут мова не лише про закон, а про виховання покоління, яке зможе жити без ненависті, навіть після перемоги.
Ця історія — дзеркало нашого суспільства. Вона показує, як легко, керуючись емоціями, перейти межу. І головне, що вирішує не лише суд, а й кожен із нас — у тому, як ми говоримо, як виховуємо дітей і як будуємо майбутнє без ворожнечі.
