Чому власникам футбольних клубів вигідніше запрошувати іноземних гравців замість виховання власних талантів? Відповідь криється у простоті та економічності такого підходу. Найчастіше клубам дешевше залучити недорогих, а іноді й практично безоплатних легіонерів, аніж інвестувати у розвиток власних юнацьких академій. Сучасний ринок футболістів практично безмежний: якщо раніше іноземних гравців великою кількістю залучали виключно провідні європейські клуби, нині це доступно навіть командам із невеликих міст. Основна відмінність полягає в тому, що до топових клубів приходять футбольні зірки, тоді як команди з районних центрів орієнтуються на тих гравців, які не змогли закріпитися в інших командах.
З однієї сторони, завдяки залученню великої кількості молодих, здорових та технічних футболістів із Бразилії, Африки чи Албанії клуб здобуває конкурентоспроможність у національних змаганнях. З іншої—їхній рівень, як правило, невисокий, адже це гравці, що не пройшли відбір у провідні європейські ліги. У той час як серед місцевих вихованців є потенціал для появи майстрів світового рівня, зі штучно імпортованих легіонерів з іменами на кшталт Лопес, Гомес чи Гонсалес цього очікувати не варто. Вони можуть забезпечити короткостроковий результат, але водночас позбавляють перспектив власну молодь, яка хоч і поки що поступається за майстерністю, але має потенціал для розвитку.
Футбольний світ поступово розділяється на дві категорії країн:
1. Експортери футболістів – країни, що регулярно випускають на міжнародний ринок нові групи перспективних гравців. Серед них особливо відзначаються балканські держави та країни північної Європи.
2. Імпортери футболістів – країни, клуби яких орієнтуються насамперед на придбання гравців недорогого рівня. Окрім команд із так званої «великої п’ятірки» (Англія, Іспанія, Італія, Німеччина, Франція), існує ціла низка клубів, які закуповують футболістів здебільшого за низькою ціною.
Такий підхід має очевидні недоліки. Успіху в єврокубках із футболістами другого або третього ешелону досягти надзвичайно складно, що щороку підтверджується підсумками континентальних змагань. Окрім того, на фоні імпорту футболістів спадають очікування появи нових талановитих зірок із таких країн, як Болгарія, Вірменія чи Румунія. Де тут Україна?
З однієї сторони, військовий конфлікт дав поштовх багатьом молодим українським футболістам отримати шанс грати на професійному рівні – можливість, яка раніше була досить обмеженою. З іншої, спостерігаємо, як клуби України знов повернулися до практики запрошення іноземних гравців. Однак нинішні легіонери, за винятком одного клубу, мають значно нижчий рівень у порівнянні з минулими роками. Цьому є підтвердження як у минулому сезоні, так і в поточному, який щойно стартував.
Український футбол наразі стоїть перед вибором:
– або зробити ставку на розвиток власних академій і вихованців, приймаючи тимчасові втрати позицій у європейських клубних змаганнях;
– або продовжувати залучати іноземців сумнівного рівня, що призведе до постійних поразок на міжнародній арені без перспектив для розвитку.
За такого сценарію виграють хіба футбольні агенти, але це вже окрема тема для обговорення.
