Громадська організація «Інститут законодавчих ідей» у партнерстві з представниками кіноіндустрії провела ґрунтовний аналіз діяльності Державного агентства України з питань кіно (Держкіно) за останнє десятиліття. Це дослідження стало одним із найбільш детальних досліджень роботи інституції, що нещодавно отримала нового керівника, але продовжує залишатися предметом численних дискусій і викликів в галузі культури.
«Детектор медіа» поспілкувався із керівницею проєкту, юристкою Анастасією Пеценчук, а також кінорежисеркою та активісткою культури Ларисою Покальчук. У розмові йшлося про причини інституційної «хвороби» Держкіно, основні ризики внутрішньої кризи для кіногалузі, а також нагальну потребу в українській потужній кіношколі.
Ідея та методологія дослідження
Ідея провести детальний аналіз роботи Держкіно з’явилась за ініціативою, що нагадала логіку попереднього аналогічного дослідження виборчого процесу Наглядової ради Українського культурного фонду (УКФ). На початку роботи команда сумнівалася, чи відповідає це їхній профільній сфері, адже основна спеціалізація — антикорупційна діяльність. Однак, з огляду на запити культурної спільноти, погодилися дослідити роботу державної інституції, що відповідає за кіно.
Методологія включала:
- Аналіз законодавчої бази — законів і підзаконних актів.
- Вивчення протоколів засідань Держкіно (перші труднощі виникли через те, що сайт агентства не працював, а відповіді на офіційні запити не надходили).
- Використання відкритих джерел та документів, часто вилучених із кешу, позаяк отримати їх офіційно було складно.
- Звернення до зовнішніх інституцій, таких як Рахункова палата, та взаємодія з представниками державного сектору і культурної спільноти.
- Порівняльний аналіз діяльності агентства за періоди керівництва Пилипа Іллєнка та Марини Кудерчук.
Вплив перепідпорядкування Держкіно
Однією з ключових проблем, досліджених авторами, стало кількаразове перепідпорядкування Держкіно:
- Перший етап — переведення інституції з підпорядкування Міністерству культури, молоді та спорту (МКМС) безпосередньо під Кабінет Міністрів, що фактично надало йому широкі повноваження і зробило агентство схожим на «міністерство кіно».
- Другий — так зване «зворотне перепідпорядкування» інституції під МКСК.
За словами Лариси Покальчук, таке перепідпорядкування у 2022 році сталось у відсутність тодішнього міністра культури Олександра Ткаченка, який був у відрядженні і не був поінформований, що викликало в нього значне незадоволення. Після цього він навіть подавав заяву про відставку, проте залишився на посаді.
За інформацією заступниці голови Офісу президента Олени Ковальської, зміна підпорядкування здійснювалась через нібито «конфлікт інтересів» Ткаченка, хоча він уже не мав активів в кіносфері. Лариса Покальчук зазначає, що логічніше було б замінити міністра, а не переводити інституцію між органами управління, адже таке рішення має ознаки ручного керування сферою культури з усіма негативними наслідками.
Наслідком перепідпорядкування стала фактична безконтрольність керівника Держкіно — Марини Кудерчук, що, зокрема, спричинило спроби реорганізації «Довженко-центру» (наказ №100), та кількарічні конфлікти за збереження цієї установи. Кудерчук повністю контролювала установу, оскільки пряма підлеглість Держкіно стала міністру Кабінету Міністрів, який не мав глибокого розуміння кіноіндустрії.
Після звільнення Кудерчук влітку 2024 року інституція знову повернулася до підпорядкування Міністерству культури та стратегічних комунікацій (МКСК), з яким асоціюється новий голова Держкіно Андрій Осипов. Проте, за даними дослідників, сутність ручного управління в агентстві залишилась незмінною.
Основні проблеми в роботі Держкіно
Серед найбільш нагальних проблем, визначених юристкою Анастасією Пеценчук, виділяють:
- Непрозорість і низька ефективність розподілу державного фінансування.
- Проблеми з управлінням організацією.
- Недоліки у формуванні та реалізації державної політики в сфері кінематографії.
Лариса Покальчук додає:
- Це перший в Україні аналітичний проєкт, зроблений не представниками культурної спільноти. Подібний моніторинг потрібно здійснювати щонайменше кожні п’ять років для всіх важливих інституцій культури.
- Система управління Держкіно залишається «ручною». Рада з державної підтримки кінематографії (РДКП), яка має затверджувати фінансування, насправді може повністю змінювати результати пітчингів. Підбір членів ради відбувається за участю комісії, склад якої формує голова Держкіно, що створює замкнене коло «своїх людей» в системі прийняття рішень.
Пропозиції щодо змін у законодавстві
Законодавчо склад Ради Держпідтримки регулюється статтею 9 Закону України «Про кінематографію». Коригування цієї статті сприяло б прозорішому відбору членів ради шляхом визначення чітких механізмів формування конкурсної комісії. Так, під час останнього переобрання ради культурна спільнота пропонувала жеребкування для складу комісії, щоб забезпечити демократичність процесу, але Держкіно відмовило у цій ініціативі.
Власні нормативні документи і стратегія розвитку
За останні роки Держкіно стало активно розробляти власні документи, зокрема Стратегію розвитку кіногалузі до 2027 року. Проте цей документ досі не був ухвалений, а його окремі положення, наприклад розпорядження щодо реорганізації «Довженко-центру» чи нерівномірний розподіл фінансування на користь серіалів, викликали значні дискусії та критику з боку кінопрофесіоналів.
У новому керівництві агентства відсутні ознаки стратегічного бачення, а досвід попередніх посадових обіймався в рамках Одеської кіностудії, де стратегічне планування не було пріоритетом. Таким чином, існує реальна загроза, що Держкіно працюватиме без чіткої стратегії розвитку кіноіндустрії у найближчі роки.
Водночас частина побажань кіноспільноти щодо стратегії розвитку вже врахована у Стратегії культури МКСК до 2030 року, що лише частково компенсує відсутність самостійних стратегічних документів агентства.
Важливість сильних культурних інституцій у воєнний час
Діяльність Держкіно у період гібридної війни має стратегічне значення, адже культурна дипломатія, міжнародна репрезентація та комунікації України мають бути максимально потужними. Зниження довіри міжнародних партнерів через внутрішні проблеми агентства викликає занепокоєння — без підтримки зовнішніх донорів і партнерів розвиток галузі ускладнюється.
Потреба у сучасній кіношколі
Створення нової, сучасної школи кіно є життєво необхідним кроком для відновлення галузі. Після років занепаду радянської системи навчання, а також періоду, коли агресія Росії призвела до відтоку талантів, українська кіногалузь потребує інституційного підходу до підготовки кадрів:
- не лише режисерів і акторів,
- але й комунікаторів, менеджерів та фахівців із розвитку індустрії.
Обрана стратегія реформування Держкіно за останній період значно ушкодила існуючу кіношколу, тож створення сучасного потужного навчального центру є безальтернативним.
Аналіз тенденцій державного фінансування кіно
Під час роботи Держкіно одним із ключових інструментів є проведення пітчингів, на яких визначаються отримувачі фінансування. Експерти виділяють такі тенденції:
- За останні десять років перевага фінансування надається телесеріалам, що значно переважає державну підтримку ігрового кіно.
- Часті випадки конфлікту інтересів у процесі пітчингів, коли члени експертної ради виступають одночасно учасниками конкурсів, що породжує у спільноті враження про загальну наявність «своїх людей» у Держкіно.
Ці проблеми ускладнюють формування справедливих та прозорих процедур розподілу державних коштів.
Історія та проблеми Ради з державної підтримки кінематографії (РДКП)
Цей дорадчий орган зазнав значних критичних зауважень через:
- непрозоре формування її складу,
- непрозоре своїм суттю розподілення фінансування.
Аналітика констатує, що найбільша загроза — це повторне призначення фінансування на користь "наших" — наближених до Держкіно осіб.
Для розв’язання цієї проблеми були надані рекомендації до відповідного законопроєкту «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки кінематографії», що розробляється з 2021 року народним депутатом Павлом Сушком. Команда «Інститут законодавчих ідей» звернулася до робочої групи з пропозиціями, які, правда, подали поза офіційними термінами.
Подальші кроки та перспективи реформ
Організатори проекту планують:
- домогтися врахування своїх рекомендацій у чинних законодавчих ініціативах,
- проводити експертні зустрічі з представниками Національної спілки кінематографістів та іншими культурними діячами,
- у разі ігнорування з боку держави — взаємодіяти з іншими парламентарями або розробити власний законопроєкт.
Водночас серед співрозмовників присутній скепсис щодо швидких змін і активної уваги з боку органів державного управління. Водночас підкреслюється важливість постійного тиску кіноспільноти на державні структури як найбільш ефективного способу рухатися вперед.
Фото до інтерв’ю надані Анастасією Пеценчук та Українським культурним фондом.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує функцію нагляду за українськими ЗМІ, аналізуючи якість контенту та стимулюючи дотримання професійних стандартів. З нагоди 22-річчя від дня заснування видання відновлено Спільноту активних читачів — коло тих, хто підтримує видання фінансово, долучається до обговорень і оперативно отримує ексклюзивну інформацію про стан українських медіа.
