Старший лейтенант Максим Іващенко, який виконує обов’язки командира однієї з розвідувальних рот легендарної «Сталевої сотки», поділився своїм досвідом і роздумами щодо змін, які відбуваються на фронті.
Максим Іващенко — киянин, народився в родині військовослужбовця. До початку війни він працював у галузі інтернет-маркетингу. 24 лютого 2022 року, у перший день масштабного вторгнення російських військ, Максим добровільно вступив до 126-го батальйону територіальної оборони Києва. Перші три місяці він служив у Дарницькому районі столиці, а з липня вже виконував бойові завдання на Донеччині у складі цього батальйону, обіймаючи посаду заступника командира роти вогневої підтримки. У серпні 2023 року він перейшов до першої окремої бригади спеціального призначення імені Богуна.
Після розформування цієї бригади внаслідок боїв за Бахмут Максим разом із побратимами приєднався до 100-ї окремої механізованої бригади (ОМБр), де їх об’єднали з розвідувальною ротою бригади.
За його словами, «Сотка» одразу справила враження більш прогресивної частини, оскільки там більший акцент роблять на використання безпілотників, скидів та сучасних розвідувальних технологій. Максим наголошує на стрімкому розвитку війни та необхідності постійно «тримати руку на пульсі», відслідковувати і впроваджувати найсучасніші засоби й методи.
Після чотиримісячного лікування він повернувся до частини і відчув, що війна суттєво змінилася. Якщо півроку тому можна було відносно спокійно пересуватися вздовж лінії фронту та розвідувати ворожі позиції, то тепер завдання ускладнилися через суттєве зростання кількості ворожих дронів, безперервний моніторинг переміщень, скиди боєприпасів та дистанційне мінування.
Він пояснює:
– спостережні або тимчасові спостережні пости повинні бути настільки добре замасковані, що навіть власні бійці не можуть їх ідентифікувати;
– ворог, виявивши будь-який рух або підозру на присутність українських військових, безжально застосовує скиди та вибухові пристрої протягом усього дня.
Максим впевнений, що українські військові належно реагують на ці виклики. Раніше перебування на позиції протягом місяця вважалося рекордним, зараз же три-чотири місяці стали нормою — безпечна ротація можлива лише за несприятливих погодних умов. Це створює значне фізичне та особливо психоемоційне навантаження на бійців.
Однією з головних проблем він називає дефіцит мотивованих і якісно підготовлених військових, здатних відповідати сучасним умовам ведення бойових дій. Максим різко критикує діяльність деяких навчальних центрів, які, на його думку, працюють за застарілими програмами, відірваними від реальної ситуації на фронті. Він зазначає, що новачки, які приходять з деяких «учебок», часто не мають практичного бойового досвіду і говорять: «ми ходили в наряди, сиділи десь, охороняли об’єкти в лісі». Така підготовка не відповідає потребам сучасної війни, що ускладнює мотивацію і боєздатність кадрів.
Наразі серед основних поточних потреб Максим виокремлює:
– FPV-дрони різних модифікацій, призначені під різноманітні тактичні завдання;
– антидронові плащі;
– бронековдри;
– утеплюючі пончо, які забезпечують комфорт бійцям на позиціях у складних погодних умовах.
Окрім того, військова техніка постійно потребує ремонту. Більшість цих потреб особовий склад закриває за власний рахунок, але завжди висловлює вдячність волонтерам за допомогу.
Незважаючи на всі труднощі, на передовій зберігається дух опору. Історія Максима Іващенка демонструє стійкість і здатність адаптуватися до безперервних змін у бойовій обстановці. Його свідчення є нагадуванням про важливість постійного вдосконалення та адекватної відповіді на виклики сучасного конфлікту.
Війна триває, і розслаблятися ще дуже рано.
Підтримати Максима та його побратимів можна за посиланням:
https://send.monobank.ua/jar/8dMc4rJSpp
Номер картки банку:
4441 1111 2426 3488
Автор: Сергій Нагорнюк
Фото надані 100 ОМБр, колаж КВлада (КиївВлада)
