Його королівство — кремові торти: історія бельгійського анархіста, що плювався пирогами
23 серпня пішов з життя Ноель Годен — бельгійський шоумен і справжній анархіст, який розважався, кидаючи кремові пироги у відомих політиків, бізнесменів і знаменитостей. Його десертний протест набув культового статусу: жертви—Білл Гейтс, Ніколя Саркозі, Жан-Люк Годар — отримували солодкі «удари» від цієї оригінальної бригади.
Родина, бунтарство і народження ідеї
Годин народився 13 вересня 1945 року в Льєжі, у родині адвоката та активної католицької матері. Вже змалку він не визнавав авторитетів і не боявся викликати на розмову навіть священників — наприклад, скаржився на своє «скромне» особисте життя.
Переломний момент стався у 1968 році: після участі у паризьких студентських заворушеннях його було виключено з Льєзького університету за те, що він обливав клеєм правого викладача права. Цей етап сформував в ньому дух бунтарства та нестримної анархічної енергії.
Родзинка протесту — бригада пудингів і кремових пирогів
Ноель Годин придумав собі роль «анархо-кондитера» і очолив Міжнародну пекарську бригаду — колектив, що спеціалізувався на «ентарте» (по-французьки — киданням пирогів). Особливістю їхнього протесту була максимальна шанобливість: вони використовували лише найкращі пироги, з ніжною, м’якою скоринкою, щоб завдати удару лише по гордості, але не по людині.
- Пироги замовляли у маленьких місцевих пекарів буквально в останню хвилину;
- Після помилок — з’їдали «бойові» ласощі самі;
- Основний девіз — «Піарься, але не забруднюйся».
У 1995 році Годин пояснював «The Observer», що якість — понад усе, адже пиріг — це не просто солодкість, а своєрідна зброя.
Як зароджувалися легенди: вигадані режисери і реальні піар-схватки
Творчість Година не обмежувалася кулінарними акціями. Він вигадував цілі фільми, режисерів, казки-байки для журналу «Friends of Film». Наприклад, це був міфічний Джорж Ле Глуп’є, що нібито почав «пирогову війну» у 1969 році, кинувши кремовий пиріг у справжнього режисера Роберта Брессона.
Ще кумедніше стало, коли письменниця Маргеріт Дюрас у відповідь нібито теж «атакувала» вигаданого Ле Глуп’є.
Ці історії вилилися в реальну акцію — Годин «розіграв» Дюрас, поціливши її справжнім кремовим пирогом, а звинуватив у цьому Ле Глуп’є. Так народився його улюблений персонаж і бригада, що об’єднувала режисерів, письменників та анархістів, які вигукували «Глуп, глуп, глуп!» під час своїх «атак».
Правила гри від майстра десертного протесту
Ноель Годин дотримувався власного кодексу честі, обираючи цілі для своїх акцій:
- Завжди нападали на дуже багатих і помпезних людей;
- Не зачіпали тих, хто був безневинним або слабким;
- Ніколи не продавалися і не приймали гроші за «атаку»;
Особливо він не любив французького інтелектуала Бернара-Анрі Леві, якого перевірили на витривалість пирогом аж вісім разів. При цьому жертва не соромилася відповісти агресивно — висловлюючи свою позицію кулаком.
Незабутній випадок із Біллом Гейтсом і пивом монахів
Відомий випадок — легендарна «пирогова атака» на співзасновника Microsoft під час його візиту до Брюсселя 1998 року. Для цього збирали до 30 осіб із двома десятками пирогів.
Перед операцією група збиралася у пабі, пила пиво, щоб набратися сміливості. Нарешті пролунало бойове гасло «Давайте флан, давайте флан зіпсовані гроші!», і бригада почала дію. Гейтс отримав три пироги просто на вулиці і ще один — у лобі готелю.
Як зазначало The Seattle Times, Білл відмовився подавати до суду і лише пожартував, що пиріг міг бути смачнішим.
Життя, творчість і спадок анонімного бунтаря
Годин не мав дітей, вбачаючи в цьому щиру турботу про майбутнє. Каталог його пристрастей містив понад 10 000 відеозаписів, переважно комедійних, адже він вважав своє життя послідовністю маленьких блокбастерів, де головні герої навіть не підозрюють, що грають у виставі.
За все життя він написав ряд книг про кіно та історію радикалізму, а також мемуари під назвою «Крем і покарання». Знімав короткометражні фільми у стилі дада-панк і часто з’являвся в ролях камео у стрічках своїх друзів.
У 1998 році кореспондент The Wall Street Journal відзначав, що у квартирі Година панував свій хаос: підлога була всіяна котячим наповнювачем та недопалками, а столі — брудним посудом і горами книг.
Він залишив неповторний слід у світі протесту, де кремові пироги стали інструментом не лише сміху, а й гострої соціальної критики.
